Раді Вас бачити!

ПОЄДИНОК

– Стелло, ти адміністраторка закладу і маєш право підпису! Оформлюй договір, а я під'їду через годинку та окреслю робітникам початковий фронт робіт, – владно промовляє Лев у слухавку, а потім дивиться як я спускаюся сходами та відразу змінює риторику й стиль:

– Доброго ранку! Я тебе розбудив? Невже мене й нагорі чутно? Ніяк не навчу її самостійно приймати робочі рішення, – чемно підсуває мені стілець Шувалов і подає каву. А що такого? Просто у людини високі манери закладені в крові.

– Привіт. Дякую, Льово! – обіймаю чашку обома руками й запитую: – То який на сьогодні план дій?

– Спочатку провідаємо твою маму, а потім поїдемо на відбудову. Ти ж хотіла бути в гущі подій. У мене стільки всього заплановано! – вмощується навпроти Шувалов.

Здається виспалися ми гарно. Він тому, що зморився допомагати пожежникам, а я - просто відчувала тепло Його руки. Звісно віртуально, адже спали ми кожен у своїй постелі.

– Нарешті! Бо мені страшенно набридло сидіти вдома й перераховувати кущі. Вони у Вас звісно чарівні, але я звикла до руху, – насолоджуюся смачною кавою й радію гарному задуму.

І ось ми разом мчимо приміською трасою. Пару кілометрів лісової дороги геть порожні. Люди бізнесу вже дісталися до своїх офісів, а їх домогосподарки ще чистять пір'ячко в покоях.

Раптом бачимо, що попереду на асфальті хтось лежить. Це жінка! Невже якась тварюка збила людину й навіть не зупинилася? Лев впевнено гальмує й спрямовує авто на узбіччя.

– Треба оглянути й допомогти... Сашо, неси аптечку. Там є нашатир, – схиляється Шувалов над невідомою й намагається прослухати сонну артерію.

Зненацька з кущів вистрибує цибатий парубок, з биткою в руці. Я кричу, мов різана:

– Льово, позаду! Ні-і-і!

Та нападник встигає опустити дерев'яне знаряддя Шувалову на голову. Лев хитається й падає поруч з жінкою, без свідомості. А вона спокійно підіймається й задоволено сміється. У мене від шоку тимчасове заціпеніння, але коли з-за дерева своєю зухвалою ходою виповзає Фелікс - свідомість миттю повертається.

– Ну привіт, падлюче стерво! Які ніжності. За мене ти так зроду не переживала, – чую його паскудний голос і кров скипає в жилах.

– Тугаю, ти геть здурів? А що якби ми не зупинилися й переїхали її? – пригадую свою традиційну поведінку в стаді баранів.

– Тоді було б на одну тупу вівцю менше. Теж мені втрата, – ближче підходить Фелікс та намагається піймати мої губи: – Я скучив. Ось і вирішив зіграти маленький водевіль. Ну що там, Шпало, дідусь живий? Нам треба аби він трішки подихав. Тоді ця мавпа зробить все правильно.

– Відвали! – грубо смикаюся в його руках та запитую: – Навіщо я тобі здалася? Ми ж наче розпрощалися?

– Ти глуха? Кажу: скучив за хтивою й гарячою! Хочу, щоб знову називала своїм Чінгісханом. А ще повернула вкрадене. Бо придавлю, мов жабу! – стискає своєю клешнею мені горло він.

– А що я вкрала? Твоє серце? Так у тебе такого органу немає. Для порозважатися - міг би просто зателефонувати й не тягти сюди оцих дегенератів. І взагалі: навіщо ви шановану людину чіпали? Він же по судах затягає, – намагаюся бути злою, як любить Фелікс. Хоч я зараз і так страшенно зла!

Після удару Льова дещо прийшов до тями, а з голови сочиться кров. Довготелесий стягнув йому руки скотчем і затис біля нашого авто. Повз промчали кілька крутих тачок та багатії не звертають уваги на туристів, що зупинилися сходити до кущів. Тому допомоги чекати не варто.

– Я тобі, стерво, просто зараз в'язи скручу й накажу закопати. Де компромат на тата? Віддай, бо поріжу твого старого хахаля на шматки! – Фелікс у своєму репертуарі та погрожує відразу всім.

– Гаразд, я зрозуміла! Ларс продався за копійки, бо самостійно ви б ніколи кінців не знайшли. Я віддам, але тільки тоді, коли звільниш ресторатора, – нагадую про свій нестерпний характер і вроджені колючки.

– У тебе не те становище, щоб умови диктувати. Спочатку повернеш, що взяла, а вже потім отримаєш діда. Хоча на біса він тобі? Шпало, тягни каліку до табору! Що значить: не може йти. Тоді віднеси! А нам з коханою необхідно тісно поспілкуватися, – гидко підморгує мені дурисвіт та навіщось знову прямує до кущів.

...Не може бути! Цей примат тягався на Ferrari лісом, по піску й від цього шикарне авто схоже на брудні ночви. Ось нещасна тачка вибирається на асфальт, а та «актриса» запихає мене всередину. Фелікс нахабно лапає моє тіло і власноруч пристібає ременем безпеки.

– Ну, стерво, керуй! Сподіваюся там, де ти приховала дані знайдеться поміст, щоб тебе добряче відідрати. Я страшенно зголоднів! – лізе з його рота традиційне паскудство та я поки не виказую адреси.

На автостраді мажор різко петляє поміж машин і мчить так, наче авто горить, але мені байдуже. Він кидає у мій бік нетерплячі погляди й продовжує вихвалятися:

– І чому ти така апетитна? Мій завойовник просто рветься зі штанів! Кажи, куди ми пхаємося, лярво?

– Не повіриш, до мене додому. Певно тобі про таке важко здогадатися? – зневажливо посміхаюся.

– Гониш! Але ж мої там уже були, – зізнається сволота.

– Ти забув, що я винахідлива? Та не парся, отримаєш своє... Ратиці тобі в плов!!! Що ви з оселею зробили, дикуни? Тут же все догори дном! – отетеріло дивлюся на розгардіяш у квартирі та відчуваю приплив нездоланного гніву.

– А тепер залиш ці ніжності до хати й віддай запис, – починає розстібати штани Фелікс тріумфуючи, що спарюватиметься зі мною у пристойному ліжку.

– Зажди, дай хоча б сходити в туалет! До речі, флешку я саме там заховала. А хіба твої недороблені шукачі туди не заглядали? – посміхаюся та йду попісяти. Вже як зробила справу, перехрестилася й вийшла до Тугая.

– Ну й де обіцяне? – супить брови Фелікс.

– Впало за унітаз! Я тільки за нитку потягнула, а вона обірвалася. Сама я туди не дістанусь. Будь другом, підсоби! – роблю дивовижно наївні очі та пригадую слова Льови про те, що вдома й стіни помагають.

Імбецил ведеться на щире прохання і йде за мною до вбиральні. Та в старих будинках ці кімнатки такі вузькі, що я пропускаю Фелікса вперед зі словами:

– Ось там, бачиш пакетик лежить...

– Де? Я нічого не бачу.

Доки безмозка тварюка намагалася знайти те, чого немає, я вже прихопила з полички стару кришталеву вазу і з усієї сили вліпила вінтажною річчю по його дурній голові. Фелікс не встиг нічого сказати та якусь мить ще не розумів, як я посміла так солодко поцілувати? А далі ляпнувся мордякою об унітаз і ця картина була просто прекрасна!

Стара міцна посудина не розбилася, а Тугай ще встиг зачепитися за змивний бачок і сповз на підлогу, без свідомості. Я не перевіряла його пульс. Живий він чи здох - мені було байдуже. Лише дістала з його задньої кишені телефон і вибігла в коридор та замкнула двері. Я навіть не думала, що в нього є дублікати ключів, адже якось вони потрапили до нас, не ламаючи замків. Та часу не було і я просто набрала «102».

– Прошу допомоги! На мене у власному домі скоєно напад! Хотіли пограбувати й зґвалтувати та я дивом врятувалася...

– Адреса? – почула зі слухавки й задоволено посміхнулася, пригадуючи як Тугай цілує пикою наш унітаз.

Далі невідкладно зателефонувала Стеллі:

– Вітаю! Будь ласка, нічого не запитуйте, просто дайте мені контакт Ростислава.

– У маєтку якісь негаразди? – не почула вона мене та я впевненіше заявила:

– Запитання не на часі, просто скиньте контакт начальника охорони і все. Дякую!

Я тільки встигла привітатися з сусідкою, що вийшла з під'їзду, як мені вже дзвонив головний охоронець Шувалова. Я бачила його кілька разів на території маєтку та особисто не спілкувалася.

– Це Ростислав. Слухаю, пані Олександро! У Вас якісь проблеми? – спокійно карбує слова він.

– Так і дуже серйозні! На шляху до міста бандити розіграли сцену й напали на нас. Вони побили пана Шувалова й поволокли до якогось табору. Я лише можу сказати, що це було неподалік Катеринівки. Точніше не знаю...

– Я знаю. Там у глибині гаю дійсно є закинутий дитячий табір. Прийнято, ми вирушаємо. А де Ви самі? – з кількох слів зробив точні висновки професіонал.

– Мене примусово повезли до міста та я втекла. Викликала поліцію й наразі мені ніщо не загрожує. Прошу Вас, покваптеся! Лев Северинович поранений. У нього травма голови, – молю того дядька, наче він чарівник і може просто змахнути паличкою та покарати негідників.

– Робиться! Не переймайтеся. Ми свою роботу знаємо й виручимо господаря без проблем. До речі, пан Шувалов не вперше у таких ситуаціях. Він до викликів стійкий. Я буду Вас інформувати.

– Дякую! Допоможи вам Боже! – безсило опускаюся на лавку біля під'їзду й чую вже зовсім поруч звуки поліційної сирени.