Раді Вас бачити!

ШАНТАЖ

Здавалося, що після приємного застілля в «Grand Salute» можна трохи розслабитися й виспатись. Але сон до мене не йшов і я крутилася в ліжку, мов підчепила безсоння.

Тільки під ранок вирубилася й не чула, як мама пішла на роботу. А в районі десятої мене розбудив Лев. Спросоння пригадала, наскільки важким буде день і вибралася з постелі.

Шувалов не кидав слів на вітер і вчора не пожартував. Він сказав, що десь через пів годинки я повинна бути готовою, аби їхати з ним до Тугаїв. Відмовлятися було марно й мене накрила паніка. Всю трусило й кидало в піт та я прийняла холодний душ, скромно вдяглася й сподівалася вижити.

Коли почула контрольний дзвінок, перехрестилася та не могла втихомирити серце, що вискакувало з грудей. Я думала він з'явиться на своєму красені, але тепер Шувалов відчинив для мене передні двері чорного тонованого мінівена. На задньому сидінні Тойоти вмостилася трійка підкачаних незнайомців. Я ввічливо привіталася й ми помчали до Тугаївської склянки.

У супроводі міцних хлопців піднялися на другий поверх і наші кроки лунали в тиші, наче грім. Звісно в такому складі звільнятися з посади бухгалтерки мені було легше, але все це нагадувало якийсь жахливий фарс чи знімання кіно.

– Готова приголомшити неандертальців? – підморгнув вогнями карих очей Лев і залишив охоронців за межами приймальні.

– Чесно кажучи, ні. Я взагалі не уявляю реакцію Бахтіяра й мені дуже лячно, – кажу відверто, як є.

– Лячно оцих приматів? Сашо, вони звикли ображати слабких, а ми порушимо їх правила й підемо геть, – впевнено підхопив мене за руку Шувалов.

Добре, що Фелікса тут не було. Певно, що залишивши мене лікуватися, він взявся знімати стрес з якоюсь новою пасією.

Коли секретарка зайшла доповісти про відвідувачів, старий Тугай мирно дрімав у своєму кріслі. Ось він розплющив очі й вони почали здивовано вилазити з орбіт, а Лев привітно посміхнувся й сказав:

– Вітаю, Тугай-ага! Даруйте, що турбуємо без попередження та ми ненадовго. Прийміть в Олександри заяву на звільнення, за власним бажанням, та перекиньте залишки заробітку. Ну, можете ще подякувати дівчині за гарну працю.

– ...Це жарт? Адже за словами Фелікса, Санія знаходиться в лікарні. Швидко ж тепер лікують! І якого біса у моєї підлеглої такий дивний перемовник? – грізно почав підійматися на старечі ноги Бахтіяр.

– Ні, не жарт і Ви мене добре чули, – відрізав залізним тоном Шувалов.

Старий не встиг нічого відповісти, як двері традиційно розкрилися навстіж і на порозі, з оскаженілим поглядом, з'явився Фелікс. Виходить секретарка Тугая не така вже й незграба, а мій колишній був десь неподалік.

– То ось яка в тебе, хвойдо, болячка? Я вірив, кохав, а ти за моєю спиною старого куховара вподобала! – захлинаючись кричав він та в гніві кинувся до мене.

Тільки Лев знову здивував. Він зробив майстерну підсічку і влучно заліпив Феліксу під дих. Той миттю загальмував, схопився за бік і від болю додав ще кілька непристойних фраз. Щоб події розгорталися в правильному напрямку - на порозі виросли хлопці з мінівена.

– Пане Бахтіяре, я так розумію, що мирної угоди не буде? А цей гамір всіх нас не красить. Тоді розпрощаємося без паперової тяганини. Повірте, Олександра нічого не втрачає! Навпаки скоро забуде невихованість Вашого сина...

– Кляте стерво! – тримався за підбиту печінку Фелікс. – Скільки бачив паскуд, але таку підступну гадину вперше. Батьку, жени їх звідси, від гріха!

– Дарма ти, Леве, запхав цю підстилку під себе. Тугаї зради не прощають! – грубо висловився Бахтіяр та Шувалов зиркнув на нього хижим поглядом і спокійно сказав:

– Така поведінка не пасує Вашим літам, шановний! Треба перепросити.

– Я? У жінки? Такого в наших законах не прописано. Син правий, покиньте мої володіння! – зловісно процідив крізь вставну щелепу Бахтіяр і на тому розмова була вичерпана.

Щоб від пережитого хвилювання не зомліла, Лев притримував мене за руку й на вулиці. А навколо звично заправлялися голодні автівки та мене вони більше не цікавили. Це навіювало сум...

Ось ми порівнялися з зеленою огорожею, на виїзді з комплексу, як раптом почули:

– Шуро, зупинись!

Я знала, що для купи камер тут була сліпа зона, а Ларс і поготів. Він жваво жестикулював з-за кущів і прохав наблизитись.

– Я відійду на хвилинку. Все добре, Леве, він безпечний, – запевнила я свого захисника.

– Привіт! Чого тобі, Ларсе?

– Ого, яка в тебе свита. Вражає! Та мені цікаво перекинутися словом щодо непрофесійної роботи в мережі, – шепоче й знервовано оглядається системний адміністратор.

– А мені нецікаво! І чому ж непрофесійної, коли навіть ти второпав тільки наступної доби? – зверхньо відповідаю безнадійно закоханому в мене парубку.

– Та коли саме неважливо. Головне, що я все впорядкував і поки не доповів роботодавцю. Можу взагалі забути, тільки ж мені потрібне заохочення, – при цих словах майже у всіх людей виникає єдиний і неповторний рух пальцями, що підкреслює шурхіт грошей.

– Я звільнилася, Ларсе! Тому твої пред'яви неактуальні, – награно посміхаюся й збираюся йти.

– Невже? Шуро, медитуй скільки хочеш, але Тугаї - то вічний клопіт. А я живу в цифровому світі й розумію, що той випещений індивід, який наразі не зводить з тебе очей, міг би мене простимулювати. Тоді мовчатиму, – нахабніє ще один.

– Ларсе, це шантаж. А ти - меркантильний мережевий щур, знаєш?

– Так, але в мене мала дитина з дружиною на шиї сидять і оренда непристойно дорога, – перераховує мені свої проблеми хакер.

– Звучить невесело, тільки ж твоя оферта багаторазова. А в мене - голяк. Я не коханка пана Шувалова. Він просто допоміг здихатися Тугаїв. Хоча це тебе не стосується, – навіщось виправдовуюся перед ним.

– Та ти що! Думаєш, я повірю, що ти дарма ходиш за ручку з цим годувальником еліти? Невже розучилася читати чи часу не знайшла? Добре, я авансом введу в курс справ. Твій новий залицяльник - достобіса багатий. Окрім нашого, у нього ціла сітка ресторанів. У рідному місті Клайпеда, а ще у Відні та в Таллінні.

Я слухаю цього шахрая й починаю здогадуватися, що він не бреше. А Ларс бачить мій подив і задоволено каже:

– Точно чарівне стерво! Адже з ліжка дизельного принца ти так швидко перескочила до покоїв короля кальмарів і заморських вин, що не тямиш, куди потрапила. Виходить жінці бути розумною не обов'язково. Триматися на плаву вам зовнішність допомагає. Окей! Я почекаю днів зо три, а потім доповім.

– І скільки ж ти хочеш, для початку? – запитую з цікавості, бо він мені огидний.

– Тридцять штук бакинських і ні центом менше! – впевнено заявляє Ларс і йде в напрямку склянки.

– Я можу поцікавитися, що від тебе хотів той хлопець? – виховано запитує Лев, коли я нарешті всідаюся до авто.

– Безперечно. Це програміст Тугаїв. У своїй справі він непоганий і вже знайшов мої походеньки системою. А тому запропонував на вибір: або він звітує перед господарем, або я приношу йому на тарілочці тридцять тисяч доларів. Строку - три дні, – чесно зізнаюся Шувалову про апетити тепер уже колишніх колег.

– Непогано так влаштувався хлопчина! Не треба нічого робити, тільки слідкуй за порушеннями й живи на повну. Тугай зібрав навколо себе дивний колектив. Кожен намагається, з вигодою для себе, використати іншого, – сумно посміхається Лев.

– Але ж це принцип роботи будь-якого бізнесу, – здається від розмови зі здирником я зачепила чорний негатив.

– Нічого подібного. Я так справи не веду й навіть не співпрацюю з підлими. Раніше траплялося та зараз маю можливість обирати чесних партнерів, – без хвастощів розповідає мені ресторанний магнат і не знає, як Ларс щойно змалював мені його справжній статус.

– Це я вже зрозуміла, – незалежно від розміру його чекової книжки, дивлюся на Шувалова аж надто тепло.

– То як задовольнимо гопоту? – жартує Лев.

– Нізащо у світі! Якщо вже мені не судилося прогинатися перед Тугаями, цей точно нехай прямує лісом, – полегшено зітхаю й бачу перед собою власний, порожній серед білого дня, двір.

– Друзі, а погуляйте кілька хвилин, будь ласка, – чемно просить охоронців Шувалов і ті миттю зникають з авто. Мабуть, теж сподіваються, що ми будемо ніжно прощатися? І чому всі навколо підозрюють між нами з Левом гріх?

– Сашо, може все-таки почнеш збиратися? Я переживаю! Ось відвезу пацанів і повернуся за тобою. Якщо необхідно, почекаю. Тільки до ночі ви з мамою повинні вибратися з рідних стін. Тоді мені краще спатиметься, – заглядає в очі він новим незнайомим поглядом.

– А Ви теж погано спите вночі? – легковажно бовкаю й чую:

– З того часу, як зрозумів, що ти в біді. Сьогоднішній візит до Тугаїв не віщує нічого доброго. Ти ж знаєш, які вони лихі. Будь розумницею, підштовхни маму до дій. Вона в тебе хороша й послухається, заради блага.

– Ой, Господи! Все, що тепер відбувається нагадує марення. Леве, я не можу... Дякую за допомогу, але ми залишаємося, – вперто відмовляюся й звільняюсь від його руки. За кілька днів я почала звикати до люб'язних манер цього пана.