Раді Вас бачити!

ДОМОВЛЕНІСТЬ

Доки ми були в ефірі - я трималася добре. Та як тільки Лев попрощався з матір'ю й закрив ноут, я прожогом кинулася з його кабінету, не сказавши жодного слова.

З їдальні ще чулася приязна розмова мами й тьоті Паші та я помчала нагору й замкнулася у своїй кімнаті. Впала на ліжко і залилася сльозами.

Ось він перший біль не від грубощів Тугая і навіть не від страху за життя, а набагато гірший. Той, якого не можна здолати, написавши заяву слідчому чи пожалітися на плечі доброго ресторатора. Адже в Ньому й справа. Не встигла я навстіж відкрити своє серце пану Шувалову, як його єдина донька не хоче мене ні чути, ні бачити...

Розумом я згодна з нею. Після загибелі рідної мами їй не потрібні вертихвістки, котрі чіпляються до тата. Але ж я Його безмежно кохаю! Це нездоланне почуття мене спалює й надихає. Я навіть не знала, що вмію відчувати таке.

Коли я була з Феліксом, мене влаштовувало, що я його лялька, необхідна для бурхливого сексу й хвастощів перед друзями-багатіями. Інколи він робив мені боляче фізично, але наразі ніхто не чіпає, а всередині так болить, що хочеться вмерти...

У двері постукали та я не відповіла. Тоді почула рішучий голос господаря маєтку:

– Сашо! Відчини, будь ласка. Не будь дитиною, нам треба поговорити. Або я зараз їх зламаю.

Ось тепер і Він мені наказує. То чим же відрізняється від Тугая? Тим, що пригрів нас з мамою у своєму домі, коли сутужно? Але ж Льова настирливий і не відчепиться, а ще я дуже хочу бачити його. Підіймаюся, протираю щоки й відчиняю двері.

– Що з тобою? Ти доросла красива жінка, яку я кохаю більше за життя, а від першого вибрику маленької дівчинки поводишся гірше за неї, – заглядає в мої червоні очі він і замикає двері зсередини.

– Вибач, я не думала, що буде аж так тяжко. Все складалося ідеально: чарівний чоловік захистив від злого негідника. Мені навіть не страшно було їхати з дикуном на квартиру, дурити та бити по голові. Я захищала НАС з тобою. А твоя кровинка не хоче аби МИ були...

Доки я белькотіла, Лев лагідно впорядковував моє скуйовджене волосся й зігрівав поглядом. А потім заговорив отим голосом, з яким я не вмію сперечатися:

– Маленька сміливице, ти своїми діями стверджуєш, що МИ Є і цього вже ніхто не змінить. А Віола? У неї свій біль, бо забрали маму. Вона зводить з розуму бабусю, ходить до психолога і приймає дитячі заспокійливі. Їй не вистачає родинної любові. Як до зустрічі з тобою було мені. Ти сама без мами провела лише кілька днів та вже он яка знервована. Наразі я все-таки хотів поговорити про завтрашній вечір. Мені замовляти телевізійників, щоб зафільмували урочисті заручини?

– НІ! Не треба ніякої зйомки й урочистості також... – задкую в бік ліжка й поводжуся так, наче переді мною ґвалтівник Тугай.

– Тобто ти кидаєш мене? – його запитання звучить, наче постріл у скроню.

– Я такого не казала. Просто мені потрібен час подумати й звикнути до ситуації, що склалася. А кинути тебе я не можу, бо всім серцем кохаю. Саме тому так боляче, що рідна тобі дитинка не прийняла мене.

– Дякую, Боже! – образно підіймає Лев руки до неба й додає: – Не лякай мене так більше. Ми нарізно не проживемо. Хочеш почекати - добре почекаємо. Куди нам поспішати? Побудь з мамою, порадься, відпочинь. Скоро негідників посадять і тоді гора з плечей. Пішли до мене, або я тут залишуся... – схиляється до моїх губ Шувалов.

– Льово, це неправильно. Я не хочу бути таємною куртизанкою, за викликом графа. Будь ласка, йди, – відмовляюся від поцілунку, а Лев пригнічено каже:

– Ти суперечиш сама собі. То не можеш без мене, то пропонуєш зустрічатися за вранішньої кавою й обговорювати прогноз погоди? Коли б знаття, я взагалі не говорив би сьогодні з Ванкувером. Хоча питання залишається відкритим. А на прощання - поцілуєш мене?

Я не витримую й тягнуся до його губ. Лев блаженно зітхає й притискає всю до себе та дарує довгий і п'янкий цілунок... Серце болить, а голова йде обертом! Я відчуваю його збуджену плоть і пригадую наш божевільно солодкий секс.

– Йди, заради Бога! – молю його всім, що в мені є, а розтривожений чоловік щиро зізнається:

– Не можу! Ти кличеш мене й спокушаєш на будь-якій відстані, а коли поруч - тоді кінець... З твоїми чарами неможливо боротися, тут мерзотник правий.

Він без вагань, на правах господаря мого серця й цього дому, скидає одяг та опускає на ліжко. Сьогодні у нас немає бажання шукати точки дотику й Лев відразу заповнює собою та рухається плавно й натхненно. А я тану й відкриваюся, мабуть, сміливіше за хтиву куртизанку, бо він дарує мені солодощі, від яких тьмяніє цілий світ.

Від пристрасті я тремчу всім тілом і легенько дряпаю пальцями його спину та не можу зупинитися. Наш злагоджений ритм то наростає, то сповільнюється. Я кусаю губи, щоб не стогнати, а Шувалов милується моїми муками й шепоче:

– Нікуди ти від мене не подінешся... Думай скільки хочеш, але я назву тебе коханою дружиною, бо ти нею вже й так є. І коли ми наробимо для Віоли братиків і сестричок, вона сама захоче бавитися з ними. Прошу: не приймай ніяких ліків. Проведемо експеримент!

– Що знову? Тепер ти будеш ставити наді мною досліди. Ой! Льовчику, я більше не можу... – інстинктивно закидаю голову й відчуваю, як з мене ллється гарячий потік вологи. А він зупиняється й тішиться агонією жіночого задоволення.

Періодично нахиляється й зваблює своїми казковими цілунками так, наче куштує морозиво. Та від Його граційних рухів я навпаки почуваюся жінкою-полум'ям і прошуся нагору.

Вмощуюся в позі вершниці й гойдаюся динамікою танцівниці, а Лев смакує моїми грудьми. Він пестить пальцями мої мокрі губи і я підсвідомо імітую мінет. Його потемнілі очі спалахують хтивими іскрами й чоловік сподівається, що колись зможе відчути це не пальцями... Я геть не проти, адже його кункування підносить мене до небес.

– Тепер ти весь належиш мені, – лукаво посміхаюся й починаю рухатися стрімкіше.

– А ти мені... Не хочу хвалитися, але жодна жінка не викликала в моєму організмі таких неймовірних хімічних реакцій. Я не можу більше нормально думати про справи, читати сухі звіти чи лаяти підлеглих, бо скрізь і всюди бачу ТЕБЕ. Я готовий кохатися з тобою посеред вулиці, на асфальті чи в театрі, повному глядачів. Ти випалила коханням мій розум, чарівне стерво? – вперше кличе мене так Шувалов та я не ображаюся й відповідаю:

– Я кохаю тебе! І згодна спарюватися навіть на асфальті. Це було б прикольно...

– Тобто завтра, на очах у камер, ти погодишся стати моєю нареченою? – лагідно притримує моє тіло він і продовжує невпинно поневолювати.

– Так, мій володарю! Чарівне стерво хоче тебе, в якості законного чоловіка. І нехай цілий світ заздрить нашому Щастю, бо воно у нас Є! – відчуваю, як загрозливо набрякає його фалос і викидає до мого лона бурхливий потік.

Льову лихоманить від традиційного чоловічого блаженства, адже він наразі запліднює свою кохану самочку. Ця мить у них завжди викликає особливу ейфорію.

– Нікуди не йди. Експеримент розпочато, – ще поривчасто дихає Шувалов, але наказує свідомо й кайфує від пережитого. А я покірно сповзаю на ліжко, аби дати Йому час оговтатися та закріпити свою перемогу над жінкою.

Словом цієї ночі мій ресторатор не повернувся до своєї спальні тому, що ми невтомно мирилися та працювали над майбутнім до самого ранку. Лев наговорив мені купу красивих слів і піднесено змальовував наші заручини.

Ну, що з нього візьмеш? Сорокарічний, дещо самотній чоловік упіймав під ребро біса й тепер шаліє, мов хлопчисько. Та й мене він зумів переконати, що ні примхи його донечки, ні упередження моєї мами вже нічого не змінять.

Вранці ми спустилися до сніданку, рука в руці, з очима повними Щастя! Господар дому дав можливість присутнім посмакувати стравами тьоті Паші, а потім постукав ложечкою по кавовій чашці та підвівся зі словами:

– Шановні домочадці! Особливо наша госте, Варваро Григорівно! У мене є термінове оголошення. Сьогодні ввечері на галявині, біля озера, ми з Сашею чекаємо найближчих людей, аби сповістити про наші заручини. Пані Варваро, я не просив офіційно руки Вашої доньки, адже боявся відмови. Тому зроблю це ввечері й дуже сподіваюся отримати позитивну відповідь. Я вже замовив Вам і Саші сукні для такого бентежливого заходу. Скоро Ілля їх привезе, а список продуктів та страв ми з тьотею Пашею обговоримо окремо.

– О, Господи! Пане Шувалов, але ж це так несподівано, – зойкнула мама та я тільки глянула на неї поглядом блаженної тваринки й вона замовкла, а Лев відповів:

– Чому ж несподівано? Я шукав Вашу дівчинку, серед світів, з моменту свого народження.