Раді Вас бачити!

МАРТА і ВІОЛА

Доки я істерила щодо несправедливості в галузі прав і свобод людини, нам зателефонувала тьотя Паша й передала величезний список продуктів, які необхідно купити. Адже людей у маєтку ставало все більше, а годувальниця не бажала осоромитися перед гостями. Вона прохопилася, що вони з моєю мамою наразі готують пиріг з грибами. А це означало, що в маєтку все нормально.

Загартований життям більше за мене, Лев не дуже звертав увагу на вибрики клану Тугаїв і спокійно займався своїми, тобто тепер уже нашими справами. На центральному ринку, з професійним ентузіазмом, він накупив пів багажника зелені й м'яса.

Я ходила поруч, пробувала та коментувала деякі покупки. А Шувалов кайфував від своїх потаємних думок і весь час чарівно посміхався. Неважко здогадатися, що закоханий пан уявляв нас реальним подружжям.

Лев навіть не забув зателефонувати до клінінгової компанії та замовив прибирання у нашій з мамою сплюндрованій оселі. А наостанок купив парочку надійних сучасних замків і пообіцяв, що спеціалісти вріжуть їх та під'єднають квартиру до сигналізації.

Невже це відбувається насправді? Адже ми з ненькою раніше все робили самі й ніхто з чоловіків не підставляв нам свого надійного плеча. Виходить, що той вечір, коли я погиркалася з Феліксом у ресторані приніс мені не біду, а справжнісіньке жіноче Щастя.

– Сашуню! Але ж я в тебе повний бовдур, або це наслідки струсу мозку. Прибиральників замовив, а хто їм відчинить, Карлсон? Подумай, чи немає у вас там якоїсь надійної бабуні, щоб проконтролювала процес? – різко загальмував водій.

– Звісно є, але ми вже далеченько від'їхали, Льово. Навіщо повертатися? – тільки й встигла промовити, як він зробив крутий віраж і ми помчали назад.

Коли я вперше запросила Шувалова додому, щоб забрати важливі докази на Тугаїв та схопити кілька своїх речей для заміського вояжу, у нас з мамою було гарно. Але тепер соромно й важко запрошувати Льову до того бедламу та я не маю вибору.

Добре, що Він наполіг заїхати. Я похапцем назбирала хоч якихось речей для мами, запхала їх до пакета й лише тепер глянула на Шувалова… І злякалася! Таким гнівним я Його ще не бачила. Звісно він муштрував Стеллу чи наказував щось робітникам, але цей лютий вогняний погляд для мене був новим.

– Льовчику, ти чого? Не сердься! Я б і сама поприбирала, але боюся тут залишатися. Нехай їм буде горе, а нам треба їхати. Будь ласка, – намагаюся втихомирити його лють, а Шувалов каже:

– Вибач, маленька, що налякав. Але ти права: горе буде. Тільки вони про це ще не здогадуються. Все, зачиняй. Де там твоя сусідка? Бо ми вже трішки поспішаємо.

– Зараз, чекай! – натиснула на обідрану кнопочку дзвінка в однокімнатній навпроти та попрохала Діну Іванівну про послугу. Вона майже нічого не зрозуміла, бо була глухувата. Але коли я подала їй стодоларову купюру, відразу стала чути краще й пообіцяла виконати все у найліпших традиціях сусідської солідарності, а ми помчали далі.

Я сиділа в уже звичному шкіряному кріслі Його швидкісного лайнера й посміхалася. Хоча мені було геть не до сміху. Не через перевернуту хату, це можна залагодити. А от знайомство з майбутньою свекрухою й падчіркою мене до смерті лякало! Я панічно шукала в голові розумні фразочки й метикувала: у що вдягнуся, аби справити незабутнє враження. От дурепа!

– Ти чого притихла? – бачить мене наскрізь Шувалов і я чесно відповідаю:

– Боюся знайомства з твоєю донечкою й мамою.

– Не бійся, колишня солістка Литовської національної опери, Марта Вінтер, дуже мила й вихована дама, – спокійно говорить мені Лев.

– Хто? – розгублено ковтаю повітря й починаю здогадуватися: звідки у пана Шувалова такі вишукані манери. Але ж я читала в інеті про маму-співачку, тільки значення не надавала.

– Моя мама. Заслужена пенсіонерка й дуже добре створіння. Та голос у неї був дійсно неймовірний! І я фактично виріс за кулісами театру, адже батько рідко бував удома. Його домом було море.

– Льово, я нічогісінько про тебе не знаю і мені дуже соромно! Ти весь час займаєшся нашими з мамою негараздами, а про свою біду розповісти не встигаєш. Можна запитати, що сталося з твоїм татом? – лише тепер відчуваю, що ми дійсно зближуємося по справжньому.

– Не повернувся з рейсу. На судно напали пірати. Він захищав жінку-кока і його застрелили на очах у всієї команди. Тіло мамі дозволили забрати лише через місяць. Вона так переживала, що втратила голос, а мені тоді було вісім… Ось тепер ти знаєш мою біографію, – сумно посміхається коханий і я тихо відповідаю:

– Як прикро, Льово! Я дуже тобі співчуваю. А ще розумію: звідки в тебе така жага до захисту слабких? Вона закладена в ДНК. І як же мені поталанило, що зустріла такого відважного й чарівного Чоловіка. Я тебе кохаю! – схиляюся до Його плеча, а Лев цілує мою маківку та здається повністю забув про Тугаїв.

– А може навпаки? Це мені пощастило зустріти дівчинку, у якої душа жива та щира. А не оті ляльки, котрих кожен вечір знімають у моєму закладі пихаті дядьки. Знаєш, я тому так давно один, що мов на арені цирку щоденно спостерігаю збіговисько двоногих тварин, – відверто зізнається мені Шувалов, коли охоронець прочиняє перед авто важкі ворота маєтку.

– Доню, де ви були? Я тут місця собі не знаходжу, – вибігла надвір мама й кинулася мене обіймати.

– Ма! Ну, чого ти? Справ було багацько. Ти ж тут не сама і взагалі не можна так нервувати. Чим вони тебе накачали? Була така спокійна лікарка для малят, а тепер усього лякаєшся, – після історії життя мого коханого я щаслива, що в мене е вона!

– Пані Варваро, не хвилюйтеся! Ваша донечка під надійним захистом, – ввічливо схиляється до її руки майбутній зять і принюхується до повітря навколо: – Тьотю Пашо! Тушкованими грибочками пахне на пів гаю. А ми страшенно голодні, тому миттю накривай!

– О, приперся градоначальник! Та все вже накрито, тільки вас чекали. Руки мити й за стіл, – перебиває Його наказ своїм наша невтомна годувальниця.

– Слухаємося, пані! – по військовому козиряє Лев, а я щасливо зітхаю та здається більше нічого не хочу, бо все маю. Ось же вони поруч: рідненька мама, коханий чоловік, добра кухарка й купа охорони по периметру зелених просторів. То що мені до тих Тугаїв?

За столом було дійсно класно. Смачно, весело й затишно, тільки Льова весь час поглядав на годинника та перед чаєм сказав мені:

– Пішли, Сашуню! На нас уже чекають...

– Де? Куди це ви? – знову розхвилювалася мама, а Шувалов підморгнув мені й пояснив:

– Зганяємо на кілька хвилин до Канади. Лише до Ванкувера й назад. Якщо хочете - приєднуйтеся до нас, пані Варваро.

– Ні-ні, Леве, дякую! Я - пас. Робіть, якщо треба, свої справи, – бачу, що мама розгубилася гірше за мене та їй можна відмовитися, а мені - ніяк. Я мовчки прямую за Льовою до його кабінету, мов на плаху...

Там господар миттю повмикав апаратуру та вже побачив на екрані знайому заставку.

– Привіт, мам! Вас вітає сонячна Україна. Як ви там? – піднесено заговорив Шувалов. А на екрані з'явилася неймовірно схожа на нього старенька леді.

Навіть якби Лев у машині мені не розказав про неї й так було видно, що то колишня актриса. Є в них щось таке підкреслено стримане. Як кажуть: лице напоказ. Зморщок на личку багато, але ж красунею вона точно була і зараз ще нівроку. Стрижка коротка та їй пасує. Щічки й губки в міру підфарбовані. А очі, як у мами, що сумує за сином! Трішки сльозяться, дещо схвильовані, але задоволені, що бачить свого єдиного...

– Вітаю, синочку! Дуже рада. А чому це ти сьогодні такий щасливий? Ану, розповідай! Є кілька хвилин, доки Віола від мультиків відірветься, бо потім її порожню балаканину буде не зупинити, – чую стабільний англомовний діалект та до екрана поки не лізу.

– Зараз розповім! Йди до мене ближче, Кохана! – бере мене за руку Лев та притискає так, що жінка на іншому кінці світу точно бачить мою перелякану мармизу. – Ось чому я щасливий, мамо. Її звати Саша і ми просимо твого благословення на шлюб...

– ...Як ти сказав? – насупила брови пані Марта. – Перепрошую, Сашо. Я дещо розгубилася, адже років дванадцять не чула від сина подібних слів. То Ви хочете зробити цього самотнього пана щасливою людиною?

– Мамо, не починай ностальгувати! Що було - загуло. А ця крихітка не лише красуня, вона розумна й вихована. І твій затурканий справами син ще ніколи в житті не був таким божевільно щасливим. Розумієш?

– Ну, якщо так, бережіть цього божевільно щасливого, Сашо. Бог вас благословить! А я радію сказати: ласкаво просимо до родини...

– Hi Dad! I have some good news for you today. Grandma bought me some new sneakers, and we went to watch the gay parade from the stands. If that's all you have, I'm going, – з'явилося на екрані ноута веселе дівча, а потім уважно глянуло на мене й замовкло.

– Віоло, привітайся нормально з татом і його знайомою. Її звати Саша, – спробувала перекинути місток не між континентами, а між нами мудра жінка. Та дитина лише глянула на мене прискіпливим поглядом і додала:

– Friend? Right now. Dad found a new mom. I personally don't need her! Bye everyone.

І зникла з екрана. Дорослі й чемні учасники розмови лише винувато посміхалися й розуміли, без зайвих слів, що знайомство з донькою Лева між нами не відбулося. Дівчинка розповіла татові про нові кросівки та випадково побачений гей-парад. А потім просто послала мене під три чорти... Я знаю базову англійську й перекладу не потребую. Хоча Лев і пані Марта здається сподівалися, що це не так.

– Ну, от і познайомилися! Мамо, вона ще приймає ті заспокійливі, що лікар прописав? – серйозно запитує батько.

– Приймає. Власне вони не дуже й потрібні. Просто сьогодні ви її трішечки шокували. Та й мене також. Хоч я вже сказала, що не проти вашого щастя. Тільки з Віолою вийшло негарно. Я перепрошую за нас... – розгублено вибачається пані Марта.

– Все добре. Ми Вам вдячні! Я розумію, що не все складеться відразу, – знову здогадуюся, що влізла не туди. Спочатку до Тугаїв, а тепер буду решту життя ділити з неврівноваженим дівчам її тата... Це повний крах, але наше з Льовою кохання невинувате й воно живе та буде захищатися!