Раді Вас бачити!

Люція була права. Вона, хоча була і молодша від Індаро, проте краще розуміла вимоги свого часу. І не робила з того проблеми. Дівчина спокійно ставилася до всього, що відбувалося навколо неї і ніколи не впадала у відчай чи якусь паніку. Навпаки, вона ще не один раз розраджувала інших, допомагаючи їм не зламатися.

Люція не була така красива як її старша сестра. Зате вона була більш розумніша. Люція любила вчитися. Вона вміла читати, писала і дуже добре рахувала. Батько підтримував бажання дочки чисто зі своєї точки зору, бо розумів, що рано чи пізно їй доведеться йти в життя. А розумна дівчина на виданні має більше шансів знайти собі порядного жениха. Комерція і нічого особистого.

Та попри все, Люція вчилася дивитися на світ не лише з позиції страху чи покори а з позиції розуму. Все, що вона сказала Індаро, не було її сліпою вірою в церковні проповіді. Це була здорова логічна концепція щасливого життя, котре вона могла бачити вдома. Як не як але її батьки жили не просто «для годиться». Але справді, глибоко в середині душі мали одне до одного глибокі почуття, котрі навіть затершись повсякденною рутиною, залишалися в них і давали можливість їм не просто втримати шлюб формально. І це було важливо. Тому в її розумінні шлюб був не просто союзом.

Крім того, Люція сприймала Індаро трохи вороже. І хоча вона не виявляла цього жодним чином, в середині себе вона не дуже поважала дружину свого брата. Для неї було немислимим народження дитини до офіційного шлюбу, як і взагалі будь-які стосунки з чоловіком. І не тому, що це осуджувало суспільство. А тому, що вона вважала це за особисту зневагу. Тож, на відміну від старшої сестри, була в тому щира а не просто говорила на показ одне а думала інакше, як то часто буває.

– Скажи, Люціє, чому Рауль майже не відреагував коли я йому сказала, що вагітна? – спитала Індаро.

– А як він по твоєму мав це зробити? – здивовано глянула на неї дівчина. – Хіба він не обняв тебе? Сама ж казала. Ну а що ти ще хотіла!? От коли народиш йому здорового сина – тоді він буде радий. А поки що це лише примара. Примара, що може зникнути в любий день. Сама ж бачиш, як то буває.

Справедливо. Таке-то, воно, життя. І його треба жити.