Спочатку:
На сторінку книги
Принц іноді задумувався. Його непокоїло те, що після смерті батька, брати втрачають між собою зв'язок. Від коли Іван став імператором двоє Фома і Димитрій відбули з Константинополя.
З одного боку це добре. Так менше різних непорозумінь тут. Адже кожен з них бачить все по своєму. І кожен буде доказувати, що лише він правий. А це лише нашкодить і без того не дуже сприятливій ситуації.
З іншого: Фома став співправителем Феодора в Мореї. А Дмитро, повернувшись з Угорщини, був прийнятий братом і отримав назад свій Лемнос з титулом деспота. Не зле. Але чи не буде він там бунтувати проти трону? Питання було слушним. Бо загроза з зовні лише росте. А будь-яка суперечка в середині Візантії могла бути використана султаном на свою користь.
Зрештою, що йому до того? Адже, він не правитель. І не факт що ним колись стане. У нього є кохана Індаро, з котрою він готовий прожити решту свого життя, навіть в тіні свого брата-імператора. Брат віддав йому порожній палац Ксиролов, достатній для того аби там спокійно проживати. Єдина проблема – це знайти кошти аби його обставити. Бо за стільки років, що він стояв порожній, все страшенно занепало. Він, як і багато інших палаців в місті, стояли порожніми. Бо тепер правителям зовсім було не до них.
Зі стін на нього дивилися потускними фарбами картини з життя колишніх правителів, різні сюжети, сцени битв, окремі персонажі. Всі вони наче взивали до теперішніх владик своїми німими голосами: «ми вам залишили гори золота, величині будівлі, підкорені землі, прекрасні витвори мистецтва Ми підкорили стихію охлосу. Ми постановили тут центр вселеної. А що зробили ви? Ви, котрі нині живете тут? Котрі ходите по наших кістках і розсипаєте нами зібране золото перед очима варварів і воюєте один з одним. Ви, котрі забули смак влади і величі. Ви живі мерці»
