Спочатку:
На сторінку книги
Принц повертався до палацу щасливим. Вони знову кохалися на старих розвалинах. Індаро віддавала йому всю себе. А він тонув в її обіймах, забуваючи про все на світі. І про небезпеку, котра могла причаїтися зовсім поруч. І про те, що вони абсолютно з різних станів. Вкінці-кінців, навіть проте, що він принц.
Він вкривав її поцілунками, пестив груди своїми сильними руками а вона відповідала ніжністю свого тіла. Вони зливалися в екстазі пристрасті, поринаючи у світ забуття. Аж поки, нарешті втомлені від чар кохання не задрімали, як і минулого разу.
Костянтин мріяв. Він був окрилений. І навіть всі події останніх років втрачали свій темний відпечаток. І недавня облога Константинополя османами. І смерть батька. Все це якось меркло і відходило на задній план. Все ще буде. Вони ще повернуть собі колишню велич і силу. Він буде над цим працювати. Він буде вірити. Він буде жити.
Принц проїхав ворота і направив коня до палацу. він дивився на все довкола якимись іншими очима. Очима надії. Надії на краще. Вірив в себе. В свою щасливу зірку.
