Спочатку:
На сторінку книги
На дворі була тепла осіння погода. Дерева мрійливо стояли одягаючись в жовто-червоне забарвлення. Повітря дихало вологою. Скоро почнуться дощі. І місто знову погрузне в болото і сирість.
Колись це було красиве, велике місто – центр цілої Східної римської імперії. Тут жили могутні імператори, котрі задавали тон політики цілому знаному еліннам світові. Вони підкуповували золотом сусідів, стравлюючи їх між собою. Міць імперії росла. Її столиця заворожувала своїми архітектурними новинками всіх, хто приїжджав сюди. Але це було в далекому минулому.
Зараз ці рештки, колись багатої імперії важко було назвати навіть містом. Колись прекрасні палаци занепали. Сади поросли дикими травами, бо їх не було кому доглядати. Де не де ще жевріло життя. Могутній Царгород – другий Рим повільно помирав.
Всі навколо розуміли, що колись цьому всьому настане кінець. Але з приходом осені цей апокаліптичний настрій ставав ще більш прогресуючим. І лише віра в диво тримала людей тут. Та йшов час а дива все не ставалося. Йому просту уже ніде було статися.
Але люди не втрачали надії. Вони вірили, що фортуна ще поверне до них свій взір і місто Константина ще підніметься з руїн запустіння.
