Раді Вас бачити!

Індаро торкнулася губами щоки принца. Її поцілунок вивів Костянтина з глибокої задуми. Про що він думає? Невже приглянув собі якусь нову? Хоче злитися від неї? А може, щось має сказати? Щось скриває.

– Тебе щось турбує? – спитала дівчина. – Скажи мені. І тобі стане легше.

– Навряд чи стане. – відповів той. – Я весь час думаю про тебе. Мені без тебе самотньо. Іноді, я хочу скочити на коня і помчати сюди, до тебе. Просто отак-от посеред ночі. Розумієш! Ти мені снишся. Дуже часто. І я думаю … – він раптово зніяковів і замовк.

До чого він все це говорить? Хіба таке можна говорити дівчині? Ні, він не повинен показувати свою слабкість. Але він інакше не міг. Прямота була однією з чеснот і заразом негативних рис молодого принца. Він не вмів боротися з цим. Не вмів контролювати емоції. Він був таким, яким був. Це і притягувало і відлякувало водночас.

Індаро ще раз торкнулася губами його щоки. Але тепер вона затрималася трохи довше. І він відчув увесь жар її поцілунку.

– Ти сьогодні просто якийсь розкислий. – сказала дівчина. – Краще поцілуй мене. Може стане легше. – і вона усміхнулася.

Її усмішка змусила тьохнути серце нещасного принца. Вона зваблювала його, підкорювала собі, заставляла серце битися все сильніше і сильніше. Вона спокушала його собою. І він повністю піддавався цій спокусі.

Індаро обвила його шию руками. Вона наче просила поцілунку. Але не такого злодійського, який був перед цим. Ні, вона хотіла чогось більшого. Набагато більшого. Вона підняла голову і подивилася в його очі. Їх погляди зустрілися. Ці два світи нарешті змогли повністю проникнути аби бачити що відбувається в середині душі кожного з них. Великі, сірі очі Індаро дивився прямо в маленькі темно-карі очі принца. Цей міст сполучав між собою дві душі. Дві сутності, котрі жили в різних тілах але так бажали злитися воєдино аби стати одним цілим назавжди.