Спочатку:
На сторінку книги
Палац зустрів Костянтина своєю звичною холодною суворою байдужістю. Як завжди. Тут інакше бути й не може. Втім, це не найгірша із усіх бід. Чотири роки тому вони заледве відбили наступ Мурада.
Саме тоді, вперше, Костянтин і проявив свій талант воєначальника. Він був на стіні разом з солдатами день і ніч. Так що навіть нині покійний батько дивувався витримці і хоробрості свого молодшого сина.
Втім, корона все одно перейшла до його старшого брата Івана. Зрештою, інакше бути і не могло. І навіть попри спроби матері Олени вмовити свого чоловіка Мануїла, рішення було прийнято саме таке. А сам Костянтин мав стати стратигом і допомагати своєму братові.
По правді кажучи, роль другої скрипки принц сприймав без образ. Поки що він ще справді надто молодий. І зариватися з головою в політичні інтриги йому ще не до снаги. Він і сам це добре розумів. З іншого боку – братові тридцять чотири і він вдруге вдовець. Дітей у нього немає. Тож рано чи пізно хтось з братів все одно стане імператором. Питання лише хто і коли.
Подібна доля чекає і його. Хіба якщо лише не одруження з Індаро. І нічого дивного. Ну а хто з західних володарів захоче відправляти свою дочку, знаючи що держава, володарем якої буде її майбутній чоловік все ще тримається лише не завдяки чомусь а скоріше всупереч усьому. Питання її існування досить хитке. А з усього що лишилося – це лише одна гучна назва і кілька клаптиків землі. Не більше.
Брат уже цілий рік сидів в кріслі басилевса. Але великої радості, як було видно по виразу його обличчя, від того він не отримував. Ще би. З усіх сторін їх тіснили османи. Вони стрімко набирали силу, тож логічно, що колись ще раз можуть прийти під неприступні стіни Візантія. І хто знає, чи другий раз встоїть ця Троя нового часу. Адже, ніщо не стоїть на місці. Все рухається вперед. Все розвивається: змінюється тактика, застосовується інша стратегія, на полі бою з’являються все нові і нові види зброї. А вони? А що воно можуть!? Нічого. Лише сидіти і чекати. Сидіти і чекати. І борсатися, наче риба в сітці, шукаючи порятунку.
Ось такі не веселі думки обсіли голову принца, коли він йшов галереєю палацу.
