Спочатку:
На сторінку книги
Індаро була дочкою одного дрібного торговця сукном. Торг йшов не дуже важно. А сім’я Нікодема збільшувалася з кожним роком. Треба було якось крутитися аби прогодувати купу ротів. Тому старий торговець був ладен на все аби лише забезпечити собі лишню моменту в кишені.
Нікодем був чоловіком мудрим і розумів, що султан збирається напасти на Царгород. Він хоч і був ромеєм але до ромейства ніякого фанатизму, на відміну від інших, у собі не зрощував. Він бачив реальність. Ту, яку не хотіли бачити інші. Ту, яка не подобалася багатьом і вони волі б про неї не говорити, так наче би її не існувало. Але вона була. І її дійсність давила зашморгом на шиї усіх, не залежно від того, хотіли вони це сприймати чи ні.
Три роки тому, коли Індаро сповнилося шістнадцять, дехто радив знайти їй місце при дворі. Там була і не погана оплата і умови кращі. Тай робота легша. Але Нікодем не був дуже радий такому. В палаці вже була його старша дочка – Антоніна. Він добре знав, що владики вміють обходжувати молодих дівок аби отримати бажане. А потім, після всього, кинуть поринувши в нову хвилю пристрасті. А колишній пасії залишаться лише гарні спогади, збезчещене ім’я і купка золотих момент, котрі вона отримає як Юда у винагороду за труди свої.
Хоча, з іншого боку бажаючих потрапити в таку казку було більше ніж досить. Отримати, бодай на мить в свої обійми котрогось з принців чи навіть самого імператора. Це давало можливість досить вагомо покращити своє матеріальне становище, завести впливових покровителів і може, навіть знайти серед перестарілих сановників чоловіка чи стати невісткою котрогось з них.
Але в останні роки така можливість ставала що раз то все меншою. А плата вкінці що раз мізернішою. Імператори ослабили країну постійними війнами і міжусобицями, котрі вимотували і без того діряву казну.
