Спочатку:
На сторінку книги
«Що далі?» – логічне питання, котре тепер крутилося довкола голови старого торговця. Грошей у нього вдосталь. Але чи піде там? Чи зможе він втертися між іншими, такими ж як і він сам, торговцями? Адже, там як і в кожному господарстві є межі. Кожен торговець має своє місце. Чи не виженуть його? Хоча чого так плакатися. Прибуде а там і побачить.
Головне, аби дав бог добре доплисти. Бо мало там чого може бути на морі. скільки-то піратів блукає посеред вод, чигаючи на здобич. Скільки вільних людей водночас поставали рабами. Все це він знав. Але ж попри все кораблі і далі борознять води морів. І охочих перепливти з одного краю в інших від того не стало менше.
Так, щастить не кожному. Це правда. Але чому такий песимізм? Вони пливуть тримаючись берега. Тай і погода вже не така аби дуже розгулювати морем. Тож можна цілком сподіватися, що вони досягнуть своєї кінцевої цілі.
З такими думками він лягав і засинав, перед тим прошептавши кілька молитов. З такими думками і вставав, повторюючи той самий ритуал. І так день за днем.
Щоправда, була одна прикрість – корабель плив лише до Неаполя. А там треба буде пересісти на інший. Ну але це не найгірше, що може бути.
Тепер треба було подумати, як поступити з Індаро. Вона працьовита, розумна, кмітлива. Тай вродою природа наділила. Інакше, не звів би її василевсів брат. Але що тепер з цього, якщо вона носить дитину? Хто захоче зв’язуватися з таким? Не приємна історія для фамілії. Але і цьому він якось зарадить.
«Будуть гроші – буде рада! – думав Нікодем. – А хіба не так? Якщо за молоду дають гарне віно, то байдуже решта». А хіба у його дружини – Хариклеї не була заплямлена репутація? І що з того? А проте все у них йде добре. Принаймні, до цього часу проблем не було.
Корабель хитало хвилями. Скрипіли різні канати, призначення і назви яких Нікодем до кінця не знав. Йому аби добратися якомога швидше. А в дорозі, на випадок чого, він має дозвіл від османського правителя. Амфімій сам їздив до султана. Такий дозвіл має більшу ціну аніж від їхнього імператора. Але добре би було аби його не треба було показувати нікому.
Ніч змінювала день і день змінював ніч. Напрямок вітру поволі змінювався. Десь далеко, по праву руку виднівся берег. А туди геть по ліву – безкрає море, котре несло в собі небезпеку кожної миті. Але старий, досвідчений капітан вів корабель і не боявся нічого і нікого. А може просто знався з піратами. Хто його там знає.
