Раді Вас бачити!

Найстрашніше для бога — почути, як його віруючий плаче від розчарування. Джі-Хун дивився на Джісу і бачив не жінку, а лише руїни, які він сам і збудував. Її плач був вироком, від якого не було порятунку. Він зрозумів, що його присутність тут — це тортури, і єдине, що він ще може зробити, — це зникнути.

Він підхоплюється з ліжка, ледь не спотикаючись об власні речі. Його руки тремтять, коли він натягує одяг. Він не дивиться на неї, боячись, що якщо побачить її обличчя, розмазане сльозами, то остаточно збожеволіє.

Джі-Хун буквально вибігає з її квартири. Він не зачиняє двері тихо — він зачиняє їх, намагаючись відгородитися від цього звуку ридань, який переслідує його в коридорі.

Він вривається в ліфт, натискає на всі кнопки поспіль. Його трясе. У дзеркалі ліфта він бачить себе: розпатланого, з плямами помади на обличчі, з очима, сповненими тваринного страху.

Він біжить. Біжить з цього будинку, з цього району, від цієї жінки, яка щойно показала йому справжню ціну його слави.

А в квартирі Джісу стає тихо. Тільки схлипи поступово переходять у рівне, важке дихання. Вона виплакала останню краплю своєї любові. Тепер всередині неї дійсно нічого не залишилося.

Змирися. Відчуй, як паніка перетворюється на крижану скоринку на потилиці.

Джі-Хун влітає до своєї квартири, зачиняє двері на всі замки і сповзає по них на підлогу. Дихання свистить у легенях. Його трясе так, ніби він щойно вибрався з автокатастрофи, справжня катастрофа тільки починається — у його голові.

Його мозок, вишколений роками піар-скандалів і жорстких контрактів, миттєво вибудовує найгірший сценарій. Рефлекси айдола спрацьовують проти нього самого.

Він заплющує очі, замість темряви бачить неонові літери таблоїдів. Вони спалахують перед внутрішнім поглядом, як вирок:

«Занепад занепалого ідола: від кохання до насильства один крок»

«Ексклюзив: Жінка, яка стала жертвою одержимості Джі-Хуна, порушує мовчання»

«Тюремний термін замість оплесків: кар’єра, що закінчилася в наручниках»

Він бачить її обличчя. Але не те, яке було п’ять хвилин тому, а те, яке покажуть у новинах: заплакане, нещасне, «жертвенне». Він уже чує її голос у студії ток-шоу, що розповідає про те, як він увірвався до неї вночі, як він був п’яний від власної безсилості, як він пригнічував її своєю «зірковою» нахабністю.

У сучасній індустрії не потрібні докази. Потрібне просто звинувачення. А у нього на обличчі — слід її помади, в її квартирі — його ДНК, в її очах — ті самі ридання, які будь-який прокурор назве травмою.

«В'язниця» — це слово б'є його в скроню важким молотом.

Він уявляє собі сірі стіни, залізну ліжко і відсутність дзеркал. Він уявляє, що з ним зроблять там ті, хто ненавидів його гарненьке обличчя з обкладинок. Його життя, яке й так котилося під укіс, тепер здається йому не просто закінченим — воно здається розчавленим.

Він починає гарячково стирати помаду з губ. Тере так сильно, що шкіра горить, йому здається, що ця пляма вже просочила його до кісток. Це тавро.

— Вона все розповість... вона точно все розповість, — шепоче він, впиваючись пальцями у волосся. — Вона плакала так, ніби я її вбив. Вона знищить мене. Одним дзвінком, одним постом у соцмережах.

«Слава — це в'язниця з прозорими стінами, коли стіни починають руйнуватися, вони перетворюються на гострі осколки. Джі-Хун сидів у темряві, задихаючись від власної уяви. Він звик, що кожен його рух трактується світом, і тепер світ збирався винести йому остаточний вердикт. У його реальності більше не було місця для правди — тільки для гучних заголовків і холодного металу наручників».

Він здригається від кожного шурхоту в коридорі. Йому здається, що поліція вже їде. Що завтра вранці його обличчя буде не на рекламних щитах, а в хроніці подій.

Він не розуміє, що Джісу занадто втомилася, щоб мститися. Що її сльози були про неї саму, а не про нього. У його егоцентричному світі жертвою завжди залишається він — навіть коли він винен.

Джі-Хун забивається в куток дивана, не знімаючи взуття, і дивиться на телефон. Він чекає дзвінка, який обірве його існування. І в цьому очікуванні — його особисте пекло.

Змирися. Дві реальності, розділені парою поверхів і цілою прірвою смислів. Один задихається в пеклі власного его, інша — у тиші знайденої порожнечі.

Джі-Хун притискається спиною до холодних дверей своєї квартири, боячись навіть увімкнути світло. Його трясе. У темряві передпокою йому ввижаються тіні поліцейських, у кожному шурхоті ліфта — кроки конвою. Він гарячково притискає долоні до губ, намагаючись стерти фантомне відчуття її плачу, який тепер здається йому аудіозаписом для судового процесу. Він уже бачить, як його виводять у наручниках, накривши голову курткою, під спалахи камер, які тепер прагнутимуть не його посмішки, а його ганьби.

...

Джісу у цей час лежить на спині, широко розплющивши очі. Сльози висохли, залишивши на щоках стягуючу солону кірку. Вона дивиться на стелю своєї спальні, де колишеться тінь від вуличного ліхтаря. Всередині неї — дзвінка, стерильна чистота. Те саме відчуття, коли після довгої хвороби нарешті спадає температура. Вона не думає про помсту, не думає про дзвінки в поліцію чи газети. Вона просто відчуває, як її тіло знову стає її власним, а не посудиною для чужих очікувань.

Джі-Хун хапає телефон, одразу ж відкидає його, наче розпечене вугілля. Йому здається, що апарат ось-ось вибухне повідомленнями про перший пост у соцмережах. «Сексуальне насильство», «перевищення повноважень», «психологічний тиск» — юридичні терміни спливають у його мозку, як трупи після шторму. Він згадує кожен свій поштовх, кожен рух, і тепер вони здаються йому незаперечними доказами його провини. Він на самому дні, і знизу вже стукають прикладами в його двері.

Джісу повільно встає. Вона йде у ванну, вмикає воду і довго дивиться на своє відображення. Вона бачить жінку з опухлими очима, чий погляд абсолютно спокійний. Вона бере очищувальне масло і методично, міліметр за міліметром, змиває залишки косметики і той невидимий шар бруду, який залишив на ній цей вечір. Вона не відчуває себе жертвою. Вона відчуває себе хірургом, який нарешті вирізав із себе метастазу. Вона чистить зуби, і цей буденний звук заспокоює її більше, ніж будь-яка терапія.

‍ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌‍Джі-Хун починає метушитися по кімнаті, збираючи «тривожну валізку». Він кидає в сумку якісь речі, паспорт, пачки готівки, що ще залишилися від колишніх гонорарів. Він серйозно думає про втечу. У його параноїдальному світі Джісу — це безжальна машина відплати, яка прямо зараз дописує заяву у відділку. Він упевнений, що вона ненавиділа його роками тільки для того, щоб завдати цього останнього, нищівного удару. Він сам створив цього монстра у своїй голові і тепер помирає від страху перед ним.

Джісу заварює собі міцний чай. Вона сидить на кухні в одному халаті, дивлячись, як за вікном починає сіріти небо. Вона відчуває втому, втому після важкої, необхідної роботи. Вона думає про завтрашній звіт в офісі, про те, що потрібно купити нові туфлі замість тих, у яких збилися підошви. Джі-Хун для неї — вже не бог і навіть не ворог. Він — прикрий інцидент, який остаточно закрив питання про її минуле. Вона робить ковток чаю і відчуває, як тепло розливається по грудях.

В одну й ту саму ніч в одному й тому самому будинку двоє людей переживали фінал своєї історії. Але якщо для одного це був крах і жах перед правосуддям, то для іншої — тихий світанок після довгої бурі. Джі-Хун тонув у уявних заголовках, не розуміючи, що він занадто нікчемний, щоб Джісу витрачала на нього хоча б ще один свій подих.

Змирися. Відчуй цей контраст: один заживо гниє у власному страху, інша — кришталево чиста і готова до нового дня.

Джі-Хун

Він не спав ні секунди. Його обличчя, яке ще вчора коштувало мільйони, перетворилося на сіру маску з запалими очима. Він метушиться по квартирі, застібаючи блискавку на старій спортивній сумці. Всередині — безладно навалені худі, пачки готівки в конвертах і паспорт, який він судорожно стискає в руках, перевіряючи візи.

Йому здається, що за дверима вже стоять люди у формі. Параноя досягла апогею: він упевнений, що за ним стежать. Він натягує кепку аж до брів і одягає маску, намагаючись стати невидимим. Його план — втекти, зникнути, залягти на дно в якомусь дешевому мотелі в Інчхоні, поки адвокати не знайдуть вихід із «того пекла», яке Джісу напевно вже влаштувала йому в пресі. Він відчиняє двері квартири, прислухаючись до кожного звуку, і виходить на сходову клітку, притискаючись до стіни.

Джісу

Вона прокинулася від будильника о 6:30. Голова легка, як після тривалого детоксу. Вона приймає холодний душ, змиваючи останні краплі вчорашнього хаосу. Жодної паніки, жодної драми. Вона наносить зволожуючий крем, ретельно розтушовує консилер під очима, приховуючи сліди нічних сліз, і вибирає бездоганно випрасувану білу блузку.

Вона виглядає як втілення успіху — холодна, зібрана, професійна. У її сумочці лише робочий ноутбук і щоденник. Вона поправляє зачіску, дивлячись на себе в дзеркало, і посміхається своєму відображенню. Це не посмішка радості, це посмішка свободи. Вона бере ключі, виходить у коридор і впевнено натискає на кнопку виклику ліфта.