Раді Вас бачити!

Слава — це багаття, яке гріє тебе, поки в ньому горять твої роки. Але коли дрова закінчуються, ти залишаєшся сам на сам із холодом ночі. Джі-Хун дивився вслід жінці, що йшла, і розумів: вона — це його майбутнє. Холодне, бездоганне й абсолютно байдуже до всього, що колись здавалося важливим».

Він натягує маску назад. Гумки боляче врізаються за вухами — ще одне нагадування про те, що він у клітці.

Жінка пішла. Вона навіть не обернулася. Вона позбавила його останнього — його влади над чужим захопленням. У її очах він побачив не айдола. Він побачив у них... такого ж невдаху, як і всі інші. Просто в дорожчій упаковці.

— Я знаю, — шепоче він сам собі, імітуючи її інтонацію.

Цей шепіт тоне в шумі дощу. Джі-Хун викидає недопалок у калюжу. Вода шипить. Вогонь гасне.

Його час минув. Він більше не сяє. Він просто відбиває чуже світло, яке з кожною секундою стає все тьмянішим.

Джі-Хун тепер живе тут. У районі, який пахне розігрітими напівфабрикатами та нездійсненими амбіціями. Це не Каннам із його скляними вежами. Це місце, де реальність не ретушують перед публікацією.

Він не зійшов з корабля. Він залишився на містку, коли оркестр уже спакував інструменти в чохли, щури першими перегризли канати. Тепер його кар’єра — це уламок щогли, за який він чіпляється в крижаній воді.

Його нова квартира — це не пентхаус. Це бетонна коробка, де чутно, як сусід за стіною кашляє, ліфт стогне, піднімаючи на поверх чергового невдаху. Тут не потрібно прикидатися. Але саме це і вбиває.

Джі-Хун дивиться у вікно на сіру забудову. Його обличчя — актив, який більше не приносить дивідендів. Він запізнився. Він вірив, що сяйво буде вічним, і пропустив момент, коли потрібно було продати залишки слави й піти в тінь з повними кишенями. Тепер у нього тільки борги, звичка до дорогих парфумів і обличчя, яке впізнають дедалі рідше.

Він тут. Зовсім поруч. За крок від цілодобового магазину, де він купує свою вітамінну воду.

...

Тепер Джісу потрібно наглядати за ним. 24 години на добу. Це не фанатизм. Це інспекція.

Вона спостерігає за тим, як руйнується пам'ятник, якому вона колись поклонялася. Вона бачить, як він виходить з під'їзду, натягнувши кепку так низько, ніби це може врятувати його від самого себе. Вона бачить, як його плечі опускаються все нижче під вагою невидимих рахунків.

Це її нова робота. Її особистий проект. Стежити за тим, як красиво тоне людина, яка змусила її зненавидіти власне тіло.

Спостерігати за тим, кого ти кохав — це як дивитися на будинок, що догорає. Тобі не шкода речей усередині, тобі просто хочеться побачити, коли обвалиться остання балка. Джісу стала його тінню не з відданості, а з жаги справедливості. Вона хотіла побачити момент, коли його досконалість остаточно перетвориться на пил.

Вона знає його розклад. Знає, о котрій годині він замовляє доставку. Знає, коли він гасить світло, залишаючи себе наодинці з тишею, яка страшніша за будь-який хейт у мережі.

Джі-Хун — це корабель, що тоне. І Джісу не збирається кидати йому рятувальний круг. Вона збирається фіксувати кожну мить його занурення. Кожну тріщину на його «фарфоровому» обличчі.

Бо якщо вона заплатила за вхід у цей світ своїми кістками, то він заплатить за цей світ своїм падінням. 24 години на добу. Без перерв на жалість.

...

Джі-Хун дивиться в дзеркало, і вперше за десять років дзеркало не бреше. Воно більше не показує йому «Національний скарб». Воно показує заставне майно, яке банк ось-ось конфіскує за борги.

Змирися. Вбирай цей сухий пил поразки.

Коли корабель починає кренитися, розумні люди стрибають у шлюпки. Вони йдуть у великий бізнес, відкривають мережі ресторанів, пересідають у крісла продюсерів або, у крайньому разі, вчасно мігрують у серйозне кіно, змінюючи блискітки айдола на скупі зморшки драматичного актора.

Джі-Хун проспав спалах. Він занадто довго вірив у те, що його молодість — це константа, а не товар, що швидко псується. Він затримався на палубі, що тоне, поправляючи грим, поки інші ділили місця в рятувальних човнах.

Тепер човнів немає. Горизонт порожній. І він на самому дні.

Район, до якого він переїхав, не знає слова «люкс». Тут повітря просочене запахом дешевої фритюри та вихлопних газів старих мопедів. Його нова квартира — це бетонна камера попереднього ув’язнення перед остаточним забуттям. Агентство розірвало контракт за «взаємною згодою», що на мові індустрії означає: «померти десь у тиші, щоб не псувати нам статистику».

Найстрашніше — це зрада власного тіла.

Джі-Хун проводить пальцями по вилицях. Він знає кожен міліметр свого обличчя, бо за кожен міліметр було сплачено болем і годинами під лампою хірурга. Але тепер ця краса здається йому паразитом. Вона висмоктувала з нього життя, обіцяючи вічність і залишаючи дитиною на порозі сорокаріччя, яка вміє тільки красиво дивитися в камеру, якої більше немає.

Він не став актором. Його обличчя занадто «ідеальне», занадто застигле для справжніх емоцій. Режисери бачили в ньому манекен, а манекени не грають Шекспіра. Він не став сольним виконавцем, бо його голос завжди був лише фоном для його зовнішності.

Без світла софітів, без армії стилістів і без ретуші він — просто добре збережений уламок індустрії.

Коли бог падає з небес, він не розбивається на друзки. Він просто повільно вростає в землю, перетворюючись на звичайний камінь. Джі-Хун дивився на свої руки і бачив у них не мікрофон, а порожнечу. Він був посудиною, яку так довго полірували зовні, що зовсім забули наповнити чимось зсередини.

Він виходить на балкон. Внизу, у світлі тьмяних ліхтарів, тече життя, якого він ніколи не знав. Люди поспішають на роботу, лаються, їдять гостру локшину в наметах. Вони справжні. У них непровірені хірургами пропорції обличчя, погана шкіра і живі очі.

‍ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌ ‌‍А він стоїть тут, у своїй стерильній коробці, і розуміє: він запізнився на всі рейси. Іншого корабля не буде. Буде тільки ця повільна, задушлива буденність.

Тремор у руках вже не приховати. Це не нерви. Це усвідомлення того, що завтра буде таким самим, як сьогодні. І післязавтра. І через рік. Його обличчя старішатиме, і це буде єдиною подією в його житті.

Він на самому дні. І найгірше — тут немає глядачів, щоб оцінити глибину його падіння.

Змирися. Найтісніша клітка у світі — це кабіна ліфта в будинку, який не призначений для богів.