Раді Вас бачити!

Ця справа на диво довго не тривала.

Нас викликали кілька разів. Правоохоронці дуже швидко отримали відео з камер на сусідніх будинках, розшукали тих студентів, а вони не сильно опиралися – майже одразу здали і Пашу, і себе. Власне самого Пашу ми з Миросею бачили з того моменту лише кілька разів. І всі ці рази він боявся навіть в очі подивитися – тепер він був не такий різкий і зухвалий. Зараз він був схожий на оболонку від себе колишнього - так, наче в нього в одну мить відібрали всю його непохитну самовпевненість і владу, яка, як він думав, в нього є.

Також, поки тягнулася ця справа всі вони не змогли уникнути осуду з боку одногрупників і навіть викладачів, які мали би тримати нейтралітет. Їм добряче дісталося хейту і в реальному житті, і в тих самих соцмережах, де їх фото поширювалося зі швидкістю світла з підписом» «Гомофоби та насильники».

Але він вибачився. Один раз і дуже тихо. Хоча я б не вважала це за вибачення. Його слова досі стоять відлунням в голові, тому що мені здається, що цей виродок так і не усвідомив до кінця, наскільки він гидотний. Він сказав нам: «Вибачте, я не думав, що все так далеко зайде, я просив їх лише трохи налякати». Але Мирославі цього і його наляканого обличчя вистачило і вона нарешті змогла потроху відпускати ситуацію.

Після того як справу з гомофобами було закрито – нам з Мирославою стало легше дихати в цьому місті.

Всіх нападників і їх організатора – Павла - відрахували. Я особисто бачила як за ним приїжджали батьки – здавалося вічно понурий батько і мати, яка весь час лаялася і шпиняла то сина, то чоловіка. Крізь кухонне вікно ми дивилися як всі троє під гуртожитком доскладають речі сина в багажник, сідають і зникають на повороті назавжди. Принаймні я так сподівалася.

Я довідалася, що всі ті виродки разом з Пашею живуть в інших містах, тому після відрахування сюди вони навряд чи повернуться, адже окрім виправних робіт і великого штрафу всій цій компанії судовою постановою було заборонено наближатися до Мирослави.

З іншого боку я раділа, що все ж є хороші люди, які готові виступити на захист саме людини, а не бачать в ній лише орієнтацію. До прикладу той самий Юра. Як виявилося – хлопець з паралелі, дуже добрий, чуйний і при зустрічі ледь сам не кинувся з кулаками на цих мерзотників. Ми тепер більш-менш спілкуємося, він навіть запросив усіх нас до себе на святкування дня народження за містом - як добрий жест вибачення. Ми погодилися, щоб якось розвіятися після пережитого стресу. Особливо рада була Катя, яка дуже швидко знайшла з Юрою спільну мову і складалося враження, що вони дружили завжди, а не познайомилися недавно.