Раді Вас бачити!

Було навіть дивно як після всього пережитого життя продовжувало йти своїм руслом.

В університеті почався сезон заліків та підтягування хвостів. Оскільки в нас з Миросею були різні групи і перетиналися ми лише на лекціях, то зараза, на практичних парах, без неї було особливо тяжко. Та ще й сьогодні поставили більше пар, ніж зазвичай – всі вісім з вікном на п’ятій парі! У Мирослави їх було чотири, тому вона вже давно в гуртожитку і мабуть готує щось смачненьке, щоб я могла підкріпитися після осилення такої кількості знань! Не секрет, що Мирослава завжди була дуже розумною дівчинкою і що це саме я серед нас...відставала, скажем так. Мені завжди тяжко давалося навчання, але кохана переконувала мене докладати сил, щоб ми могли отримати дипломи і далі рухатися разом по життю. Я з нею згодна. І я дійсно докладаю всі можливі зусилля.

Після подій з батьком минув тиждень. Новини від мами були тільки втішні – вона задіяла всій план і батько тепер зник з поля зору. Мене це тішило. А ще мене надзвичайно тішив той факт, що мама почала відкривати для себе світ нових людей і вже має парочку друзів! Вона кілька разів на місяць організовує зустрічі клубу батьків, які підтримують своїх ЛГБТ-дітей. І нам з Миросею здається, що в неї в житті з’явилася мета, яка робить її щасливішою, жвавішою і краплинку освіченішою. В будь-якому разі – ми за неї раді.

Повертаючись з університету я так глибоко поринула в ці думки, що не помітила як мене хтось кликав. Зазвичай я йду з кимось з одногрупниць до гуртожитка, але сьогодні я була одна, тому що як ми знаємо – не всі студенти доживають до останньої пари. На дворі вечоріло - повільно опускалися сутінки і почали запалюватися перші ліхтарі. Автомобілі шумно їздили з увімкненими фарами.

Зупинившись на світлофорі я почула позаду шаркання важких кроків по асфальту і нарешті обернулася. Та була неприємно вражена. Мене наздогнав засапаний Павло.

- Я тебе кличу, кличу, а ти не реагуєш! Ігноруєш мене?

- Ну, по-перше, я тебе не чула, а, по-друге, чого тобі?

Загорівся зелений і я рушила по зебрі поправляючи лямку тяжкого рюкзака. Хоч сьогодні я і була в кедах та легенькому спортивному костюмі, це не особливо допомагало – знання таки тяжко даються у всіх сенсах. До того ж – звернення Павла мене напрочуд здивувало, тому що він не підходив до мене кілька місяців. З чого така активність, аж цікаво?

- Я тут дещо дізнався, але все ніяк не міг зловити тебе одну, щоб запитати, - хлопець намагався зазирнути мені в обличчя, а я вперто ігнорувала його погляд, ідучи втомлено вперед.

- Кажи вже і вали від мене подалі, своєю присутністю ти псуєш повітря, яким я дихаю, - якби я не була втомлена, то послала б його одразу далеко і надовго.

- Це правда, що ти з тією чорнявою…як її там… Міланою?..

- Мирославою. Довбню, - я зціпила зуби, кулаки так і зачухалися врізати йому.

- Точно, Мирославою! То це правда, що ви з нею…ну, цей…третеся варениками?

- Що ти, блядь, сказав? – я зупинилася і розлючено повернулася в його бік. В очах хлопця я побачила переможний блиск. Схоже він це сказав, щоб привернути мою увагу, а я купилася і зреагувала! От же ж!

- Не твоє діло, звалив від мене подалі і взагалі ніколи більше не говори до мене, - я пришвидшила крок залишаючи цього опендюха далеко позаду.

Але він настирливо наздогнав мене.

- Значить правда. І як воно? Невже краще, ніж міцний чоловічий член? – не вгавав цей придурок, сиплючи стереотипними питаннями.

- Слухай, Павле, якщо тобі подобаються міцні чоловічі члени – це твоє діло. Що подобається мені – тебе не стосується, утямив? Якщо ще раз до мене полізеш, тобі ж буде гірше.

- Ой, боюсь, боюсь, - цей виродок відкрито насміхався. – Хотілося б побачити, що ти зробиш? Може це в тебе таке внутрішнє заперечення і насправді ти давно хочеш осідлати мене, га?

- Боже, Паша, блядь, та ти хворий на всю своє макітру! – я знову повернулася в його бік і вже спланувала нанести йому удар – не даремно ж я ходила на Крав-мага.

Але в цей момент в голові ніби залунав голос Мирослави, який сказав, що він того не вартий. За цією личиною скоріш за все ховається невпевнений боягузливий гівнюк, який все що може – це ходити і говорити різну бридоту. І насправді наврятчи його якась гідна дівчина обере його собі за пару. Він так і буде перебиватися одноразовим сексом(якщо пощастить). Зараз може йому й непогано, але колись навіть такому як він захочеться тепла, затишку і любові. Мені його стало трохи навіть шкода. 

- Паша, - почала я повільно, щоб до нього дійшло, - кажу тобі ще раз, але цього разу постарайся запам’ятати. Ти мені не цікавий і ніколи не станеш цікавий. Я кохала, кохаю і буду кохати лише одну людину в цьому світі і це - Мирослава, тобі зрозуміло? Тому, будь ласка, перестань до мене підходити чи навіть дивитися в мій бік. Я не погрожую, хоча варто було б, але сьогодні я добра. Тому припини це все. Я ніколи не зреагую на тебе так, як тобі того хочеться. І те, що ти кажеш гидоту про мене і мою дівчину ніяк не покращую тебе в моїх очах. Ну от чого ти цим добивався? Щоб я тебе зненавиділа ще більше? Окей, в тебе вийшло що далі?

Ми стояли посеред гамірної вулички і нас обминали пішоходи з різних боків, дивуючись несподіваній перепоні на шляху. Павло кілька хвилин щось порозмислював – я буквально бачила error в його очах, а фантазія домалювала специфічний звук, який виникав, коли коліщатко на екрані крутилося, а потрібна інформація ніяк не могла завантажитися. Видно, що це йому складно давалося та нарешті зібрав думки до купи.

- Ви гидотні…ви обоє – це відхилення від природи! – вигукнув з огидою хлопець. – Ви обоє мерзенні, - він плюнув мені під ноги, розвернувся і пішов. Як пафосно.

Одному богу відому як мені вдалося стриматися, не наздогнати його і таки не насипати йому перцю! Але я також домовилася з Мирославою не лізти в жодні сутички і поводитися тихо, щоб раптом у батька не з’явилося зайвих важелів впливу, якщо він все ж захоче ще якось повпливати на мене чи на Миросю. А побити Павла – це був би вагомий привід, наприклад, виключити мене з навчального закладу. Я такої радості не подарую нікому – ні Павлу, ні батьку!

Звісно Мирославі я не стала розповідати про інцидент, який стався з Пашею, щоб не нервувати її зайвий раз. Але заглядаючи в майбутнє, я розумію, що краще б я розповіла.