Раді Вас бачити!

- І знаєш, - продовжила я, коли ми обережно проскочили повз вахтерку на двір, - я тобі ще не все розповіла, - згоріла хата - гори й сарай!

- Ти від мене ще щось утаємничила?

- Не те, щоб утаємничила, - я незнала як сприйме це подруга, тому вагалася.

- Та годі, Жадано, кажи вже! Мені здається, що ти все найтяжче розповіла, хіба ні? - підбадьорливий голос подруги спонукав відкрити всі приховані мотиви.

- Я не просто так перевелася до твого університету.

- А чому саме? - схоже дівчина і не підозрювала того, що я збиралася на неї вивалити.

Ми бродили в пошуках цілодобового магазину чи заправки, де би продавалася щось їстівне і гаряче, бо в наших кімнатах нічого, окрім вермішелі швидкого приготування не спостерігалося. В мене ще був алкоголь, але я відчувала, що найближчим часом позбудуся і його, як недавно я позбулася паління.

- По правді, я весь цей час підступно і таємно стежила за твоїми соцмережами.

- Та невже? - я сподівалася на сарказм, але це було чистої води здивування!

- Так. Ти була, є і будеш дуже важливою для мене, Миросю, нехай може ти і не до кінця зараз мені довіряєш, але я зроблю все можливе, щоб повернути цю довіру!

- Це виглядає багатообіцяюче... Та зараз я тобі можу сказати лише одне - майбутнє покаже.

- Я розумію...

- То, що там із соцмережами?

- А, так. Оскільки я стежила за твоїми соцмережами, то на початку навчального року я побачила в тебе допис, на якому ти з гарненькою дівчиною і де було підписано про хороше побачення. Потім допис був видалений. Але я його побачила і...

- І ти зрозуміла, що я зустрічалаюся з дівчиною?

- Так. Я звісно була шокована і трохи знічена, але після того як допис був видалений я тихцем через знайомих знайомих дізналася, що так - ти дійсно мала кілька побачень з цією Алісою, але у вас нічого не склалося. Я довго думала, метикувала і врешті вирішила ризикнути - перевестися до твого університету і спробувати відновити нашу дружбу.

- Довго ж ти думала, - сказано було без докору, але важкий підтекст відчувався.

- А ти щось за мною підозрювала чи чому ти так легко і просто поставился до мого зізнання?

- Ні, я не підозрювала. І не помічала нічого. Але скажем так - деякі аспекти нашої дружби наводили мене на думку, що можливо...тільки можливо...

- Це ж які такі аспекти? - здивувалася Жадана.

- Ну, знаєш, дуже мало подруг можуть робити те, що робили ми. Та найпростіше - я не знаю подруг, які би спали обійнявшись чи ну, милися під одним душем.

- Це була економія води і часу - ми ж тоді поспішали до школи!

- З десяток разів підряд?

- Добре, я згодна, наша дружба була дещо специфічною, - я врешті розсміялася, випускаючи накопичений пар.

- Тому я могла лише сподіватися, але коли ти просто зникла - там уже було не до того...

- Вибач... - ще раз сумно повторила я.

- Давай якось іншим разом обговоримо цей сумний аспект. Розкажи краще, як батьки поставилися до цієї твоєї затії? Гадаю, вони не дуже змінилися з тих пір, коли я востаннє їх бачила?

- Так, ти правильно гадаєш! Боже, ти би бачила, які вирвані роки вони мені робили!

- Петро Валерійович мабуть ще досі скаженіє?

- Так! Мама його заспокоює, але додому їхати я не горю бажанням. Якщо чесно, то я боюся, що батько мене закриє і не випустить, - це був жарт, але інколи батько дійсно був суворішим за ураган.

- Наскільки я бачу, то твій план з відновленням дружби не вдався в перший же вечір.

- Ти мене знаєш краще за всіх - я страшенна боягузка і коли несподівано в той вечір побачила тебе, то запанікувала.

- А коли ти панікуєш, то в твою прекрасну голівоньку так і лізуть дурнуваті ідеї. Як тоді, коли ти випадково на уроці хімії переплутала реагенти і вони почали пінитися і шипіти. Ти викинула колбу з хімічною речовиною у вікно, а вона загубила цілу клумбу квітів. Ми потім сказали, звісно, що це все сталося випадково і до тебе претензій не було.

- Ти досі пам'ятаєш те все? Боже, краще забудь і не згадуй, бо мені за цю ситуацію досі соромно!

- Все гаразд, я ж ні з ким таким не ділюся. Розповідай, що було далі. При нашій другій зустрічі ти повелася ще більш відстійно.

- Після нашої першої зустрічі я чітко собі запланувала поговорити з тобою і вирішити все. Тоді, на парі я тобі написала, щоб зустрічися в чоловічій вбиральні. Я хотіла перепросити і все пояснити. Так, знаю, що місце я обрала не найкраще, але...

- Але ти нічого не пояснила! Ти тільки більше мене відштовхнула! Як можна було планувати перепросити, щоб не перепросити, а тільки більше завдати болю, Жадано?

- Ну, бачиш, Миросю я без тебе трішки гублюся. Зазвичай ти була моєю підтримкою і моїм голосом розуму, заземляла мене і скеровувала в потрібне русло, коли я робила щось дурне. А без тебе я розгубила ті потрібні навички. Так, звучить як виправдовування, але я дійсно почуваюся дещо загубленою без тебе і навіть у звичайних ситуаціях, де потрібно чітко діяти - я туплю і косячу! Словом, далі гірше. Я чесно хотіла з тобою поговорити. Але потім протягом всієї пари поспостерігавши як ти з Катериною спілкуєшся, якими поглядами ви обмінюєтеся, як вона тебе раз-по-раз торкається - я подумала...тільки не засуджуй мене, будь ласка, Миросю...

- О, боже! - вигукнула Мирослава. - Ти справді подумала, що ми близькі? Що між нами є щось, окрім дружби?! - великі здивована лазурити дивилися на мене з насмішкою та недовірою.

- На жаль, так. Тому я тоді змінила тактику своєї розмови. Я знову поводилася, як боягузка та егоїстка! Я думала в першу чергу лише про себе і про те, що я не зможу бачити вас щасливих разом, якщо запропоную тобі відновити дружбу і якщо ти погодишся. Я думала лише за себе і як мені буде тяжко дивитися на ваші щасливі закохані обличчя і як мені від цього болітиме! Вибач мене, Миросю, я дуже паскудно вчинила!

- Але ми зараз тут. Разом. Що тоді змінилося?

- Пам'ятаєш початок вечірки? Коли прийшла Катерина?

- Звісно пам'ятаю, це ж було лише вчора. О, це було вже вчора, - засміялася дівчина.

- Ви вийшли на коридор, а я підійшла до столу, який був на виході з кімнати, і вдаючи, що обираю пляшку алкоголю, тишком підслухала вашу з нею розмову. Саме з неї я зрозуміла, що ви ніяка не пара і що Катерину взагалі попаяло на тому тупому Павлі!

- Ти й уявлення не маєш як сильно! - погодилася зі мною дівчина. - Стоп. Але ж ти половину вечора не звертала на мене уваги!

- А як я могла звернути на тебе увагу, якщо ми були в епіцентрі алкогольного хаосу? Якби я до тебе підійшла на вечірці і попросила піти зі мною поговорити, то ти би мене послала. Я хотіла поговорити з тобою пізніше тет-а-тет. Але не змогла стриматися, коли вкінці гри тобі дали цілий келих алкоголю! І знаючи, що ти не п'єш, я хотіла якось допомогти, випити за тебе, щоб тобі не було погано!

- Дякую, Жадано, я це ціную. І тепер, коли мені відома повна картина - всі події вечора стають для мене особливо важливими, - погляд дівчини випромінював ніжність і вдячність, а моїм тілом розлилося те тепле почуття, народжене від знання, що я кінець-кінцем зробила щось правильно!

Ми нарешті побачили зелено-жовті вогні заправки.

Мирослава обережно взяла мене за руку, ніби це було буденною річчю. Це колись і було буденною річчю і ми просто повертаємо її в наше життя.

Виявляється, що якщо розповісти всю правду, то можна отримати величезне душевне полегшення і якщо пощастить - кохану дівчину поруч.

Навколо нас рожевим цвітом буяли сакури, білим снігом обсипалися абрикоси і здалеку нічний вітер доносив аромат моїх улюблених магнолій. Небо світлішало, але все ще було встелене мільярдом зірок і мільйоном сузір'їв. Було гарно, було затишно, було нарешті так як треба. Поруч з Мирославою я почувалася так як треба. Поруч з Мирославою я почувалася вдома.