Раді Вас бачити!

POV Мирослава

- Пішли вийдемо, - замість привітання сказала я підійшовши до тої, хто колись був мені найважливішою людиною у світі.

- В сенсі? - вона була спантеличена і чомусь налякана водночас.

Незнаю, звідки в мені взялося стільки хоробрості, але поки я була на адреналіні - схопила дівчину за передпліччя і потягнула через коридор на балкон. Як не дивно вона не пручалася.

- Що сталося? - з тим самим спантеличеним виразом запитувала дівчина, коли я зачинила за нами пошарпані двері квадратного балкона.

- Це ти поясни, що сталося? Хіба не ти ще недавно розповідала, який Павло паскуда, що він за тобою упадає і який він тобі бридкий?!

- Ну, з тих пір моя думка не змінилася, - дівчина сплела на грудях руки.

- Якби не так! А хто з ним цілувався?

- А я звідки знаю, хто?

- Не придурюйся! Вас бачили!

- Що? Що за нісенітницю ти верзеш?

- Для чого ти цілувалася з Павлом?!

- Я тобі ще раз повторюю - я з ним не цілувалася і ніколи цілуватися не збираюся! - очі Жадани кидали в мене блискавки і я дивувалася як ще до сих пір не спломеніла.

- А хто цілувався? - на цей раз я вже почувалася розгубленою і менш впевненою у своїх словах - може я щось наплутала?

Дівчина тяжко зітхнула, прикрила на мить очі, а тоді повільно почала наближатися до мене, поки я спиною не відчула цегляний холод стіни. Між нами залишився простір розміром з долоню і я налякано і водночас збуджено завмерла в очікуванні чогось - чого саме - не розуміла.

- Слухай мене дуже уважненько, Миросю, - її вуста під час розмови були настільки близько, що я відчувала гарячі потоки її динно-м'ятного дихання, а очі заглядали прямісінько в душу. - Я ніколи і за жодних умов не стала би цілувати з цим слимаком! Це перше. Якщо тобі це сказала твоя люба КатрІн, з якою ти мала таку люб'язну розмову, то розберися з нею сама, тому що коли я почну розбиратися, то від неї мокрого місця не залишиться за такі побрехеньки. Це два. - Дихання дівчини на мить збилося і було чітко чутно як вона сковтнула слину і її погляд намить - лише на мить - ковзнув до моїх губ і назад. Але це було настільки швидко, що я незрозуміла чи не гра це моєї фантазії?

- А три? - я ледь впізнала свій хриплий голос.

- А три - якщо ти й далі продовжиш в тому ж дусі, то...

За дверима балкона почулися кроки і ми ледь встигли створити знову прийнятну відстань між нами як двері балкона відчинився, а на порозі з'явилося дві хлопчачі фігури.

- О, а тут вже є хтось, о, Жадано! Як приємно тебе бачити! Перекуриш з нами? - до неї звертався ніхто інший, як сам винуватець розмови, яка щойно відбулася між мною і колишньою подругою.

- Я кинула, - буркнула вона і впевнено пройшла повз хлопців, лишаючи мене з ними наодинці.

- А ти? Як там тебе звати, будеш цигарку? - запитав інший білявий низькорослий хлопець – господар кімнати і той, хто позвав всіх пити і розважатися.

- Я не палю, - на мить мене охопила паніка, але я все ж змогла пройти повз хлопців і тільки опинившись на коридорі полегшено видихнула. Потрібно терміново йти геть з цієї божевільні.

Не все так сталося, як гадалося. Мені довелося півгодини приводити до тями Катю, яка за час моєї відсутності встигла налигатися ще більше і перецілуватися з кількома хлопцями. Я розуміла, що їй завтра буде хріново і це буде найкраще покарання, але було ще сьогодні, протягом якого треба завести подругу до кімнати і як мінімум поставити поруч з ліжком миску, а як максимум - посидіти біля неї. Побіжно я все намагалася дізнатися, через яку ж дівчину вона так обезтямилася? І лише перед тим як заснути Катя таки розповіла, з ким бачила Павла - з Маргаритою старостою іншої групи.

Покидаючи її кімнату я зрозуміла дві речі. Перша - потрібно дослуховувати всі розповіді до кінця і не рватися вирішувати всі проблеми світу. А друга - можливо я зараз зроблю найбільшу помилку, але я чітко вирішила повернутися на вечірку. І так - причиною тому була моя колишня подруга.