Раді Вас бачити!

POV Мирослава

   Хлопчача гуртожитська кімната – це вам не аби-що! Не аби-що стереотипне, а самий стереотип студентського життя в гуртожитку: тут вам і шкарпетки на батареї і липучки від тарганів, і три стільчики на десятеро гостей! І це я ще не згадала про лущену фарбу на вікнах і дверях, обідрані вицвілі шпалери, немитий посуд, яким була забита вся раковина на кухні і постійний дим від цигарок – просто Туманний Альбіон якийсь! Але сьогодні хлопці постаралися причепурити своє лігвище – на вікнах з’явилися чисті і можливо навіть випрасовані штори, елементи гардеробу позникали не лише з батареї, а й з усіх горизонтальних площин кімнати. Приміщення виявилися прибраними, посуд вимитий і акуратно складений стопочкою на застеленому блакитною скатертиною столі. Стільчиків налічувало аж сім! Не біда – решта гостей може і на ліжках посидіти, які до слова були заплавлені ідеально рівно! Складалося враження, що тут очікують персону не менш важливішу за королеву Єлизавету, земля їй пухом! Наскільки я зрозуміла вечірку влаштовував Георгій - друг і сусід по кімнаті Катерининого Павла. Самого господаря свята тут чомусь не було, але всі присутні могли вільно наливати випивку і взагалі ні в чому собі не відмовляти. Я акуратно поставила своє піднесення у вигляді червоного вина до інших "дарів" бога Діонісія і стала роздивлятися гостей.

   В кімнаті було кілька хлопців та кілька дівчат, з якими я привіталася кивком голови і натягнутою посмішкою - мені вони були або незнайомі, або я з ними перетиналася лише раз чи два.

   На столі, на тумбочках і на підлозі стояли різні види алкоголю - від легких, типу пива і аж до 40 градусних світлих і темних рідин. Я намарно намагалася знайти серед цього різноманіття баночок і пляшечок щось безалкогольне. Направду я сумнівалася, що тут в них є хоча б чай. Мені було некомфортно і хотілося чимось зайняти руки – бажано склянкою, щоб не мати вигляду білої ворони. Купити і принести із собою безалкогольний напій я навіть не подумала!

   З кожною хвилиною затія з вечіркою здавалася все нестерпнішою для мене – Каті досі не було видно в полі зору, а на повідомлення і дзвінки вона не відповідала.  Аж раптом сталося те, що я мала би передбачити, але що я, на жаль, чи на щастя не прорахувала. Я стояла майже в кутку величезної кімнати і думала як втекти звідси, коли до кімнати впливла - по-іншому не можна сказати - Жадана - вся в блискітках, сяючи своєю неймовірною красою, розкутістю, привертаючи увагу всіх і кожного своїм відвертим вбранням та ідеальною фігурою під ним! Вона була в супроводі трьох дівчат.

   Звісно, що ця групка одразу ж привертає до себе увагу і всі мерщій хочуть з ними привітатися і завести розмову. Вона тут без року тиждень, а знає всіх цих людей! На відміну від мене, яка тут майже 3 роки і не знає ні-ко-го!

   Я розумію, що доречніше було би слідувати своєму задуму і покинути вечірку, але поява рудоволосої дівчини збиває всі мої думки, змушуючи їх хаотично рухатися від одного варіанту до іншого все відтерміновуючи прийняття остаточного рішення. Ця дівчина завжди вміла плутати мої думки однією лише своєю присутністю. Навіть говорити чи робити їй нічого не треба - моє серце при одному лише погляді на неї починало так швидко битися, наче планувало пробігти марафон.  Навіть попри те, як вона зі мною вчинила, як вона в черговий раз відкинула мене і зробила боляче - я все одно не можу ані відвести погляд, ані зробити від неї крок назад. Так, колишня подруга разюче змінилася і тепер я не знала, чого від неї можна очікувати. Але я знала себе. Якби Жадана передумала і захотіла знову зі мною спілкуватися – я би без вагань погодилася відновити дружбу! І навіть те, що я проревіла кілька годин в подушку не зупинило б мене! Так, хтось би сказав, що в мене немає гордості. Але, яка в біса гордість, коли в іншому кутку кімнати стоїть єдина у світі людина, при погляді на яку моє серце починає шалено калатати, руки пітніють і стають холодними, а в голові крутися єдине бажання – щоб вона була поруч зі мною!

Знайшовши все ж пляшку звичайної мінеральної води я тремтячими руками налила собі трохи в прозорий пластиковий стакан.

- Мирославо! - нарешті я почула рятівний голос - Катерина злегка похитуючись повільно простувала до мене.

- Де ти була?! - просичала я обіймаючи подругу і краєм ока спостерігаючи як Жадана дивиться в наш бік. - Я вже хотіла піти звідси!

- О, дай вгадаю, хто тебе затримав? Еники-беники... - почала вона відкрито вказувати на людей пальцем і рахувати.

- Ти зглузду з'їхала? Що ти робиш? Стривай, ти що випила? - поглянувши на подругу ще раз - я переконалася в своїй здогадці - вона була досить п'яною, щоб почати поводитися  різко і трохи неадекватно.

- Чому ти так напилася? - запитала я виводячи її на кухню, щоб мати приватну розмову без сторонніх вух. - Щось сталося?

- Нічого, - буркнула Катя і притулилася розпашілою щокою  до прохолодної фарби на стіні.

- Дай вгадаю - цього нічого звати Павло? - бінго - сумні і сльозливі очі дівчини тому доказ. - Що він знову зробив?

- Нічого, - знову та ж відповідь.

- Або розказуй, або я відведу тебе до твоєї кімнати і на цьому вечірка закінчиться. Ти і так дуже п'яна.

- Немає чого розказувати, Мирославо, я йому просто не цікава от і все. Я нікому нецікава!

- І ти через це напилася? Не може бути. Якби було так, то ти би і раніше напивалася б. Кажи, що сталося!

- Добре. Я його побачила з іншою. Задоволена?! - виплюнула вона мені наче обвинувачення.

- Це хтось, кого я знаю?

- Таак, - неприкритий сарказм так і просякнув повітря, - ми всі її дуже добре знаємо! - її різкий і гіркий сміх впився мені в серце гострим шипом - здається я знала, хто це і  я не збиралася цього просто так полишити! Якою б дорогою вона мені не було - не можна кривдити інших дорогих мені людей! І перш, ніж я встигла все добре обдумати моя лють змусила мене повернутися до кімнати, знайти поглядом руде волосся і кинутися до неї з'ясовувати стосунки.