Раді Вас бачити!

Як ми опинилися в кімнаті я пам’ятаю розмито, але чітко пам’ятаю холодний компрес на лобі і стривожений погляд Жадани. Виникло дежавю. Колись ми вже проходили подібну ситуацію.

- Тобі не потрібно було пити той алкоголь.

- Так, зараз я з тобою згодна, не потрібно було, - наслідки були гіршими, ніж я очікувала. - Досі незрозуміло, чому всі його вживають, коли від нього так хріново?!

- Ну, якщо пити маленькими дозами, то він веселить, все одразу стає цікавим, а люди навколо – кращими і добрішими, ніж вони є насправді.

- Не помічала такого. Жодної веселості. Лише бажання вмерти. Чи проблюватися.

- Це тому, що ти випила велику дозу за раз! А якби ти пила меншими порціями, даючи організму звикнути – тобі сподобалося б! До того ж ти п’єш вперше, тому така реакція.

- Знаєш, - я скосила погляд на дівчину, яка сиділа на стільчику біля мого ліжка і уважно мене розглядала, - це схоже на якусь наркоманську промову. Я не в образу кажу, але ж наркомани теж так кажуть, що від маленької дози буде класно, не буде звикання, а від передозування – хріново. Якщо алкоголь змушує перестати чути людину навпроти, якщо алкоголь спонукає до домагань, згвалтувань, якщо 70% конфліктів починається через алкоголь і алкоголь призводить до 60% вбивств, а нам пропонують його як чинник свята і радості, презентують його як чарівну паличку, яка вирішить всі твої проблеми, а потім люди підсідають на цю «паличку», стають залежними, в них починають трястися руки, деякі люди не можуть фізично почати свій день без дози алкоголю, тому що в них тиск 200 на 150 і якщо вони не вип’ють, то буквально помруть і помирають! Тільки не в той день, а через 5-10 років – алкоголь все одно забере залежну людину.

І, на жаль, я пробую алкоголь не вперше.

- О, справді? – здивована і злегка шокована від моєї промови Жадана чекала на продовження історії, а я вагалася. Хоч алкоголь і спонукав мене бути відвертою, розв’язавши язик, але я боялася – історія була не з найкращих і мені було соромно розповідати таке та ще й колишній подрузі. – То може розкажеш? – після задовгої павзи запитала дівчина.

- Я не впевнена, - невідомо як вона поставиться до моєї розповіді, але єдине, що я знала – точно нікому не розбовкає – в цьому я була впевнена, бо хай ми вже не дружили, але Жадана ніколи не була пліткаркою.

- Добре, я не наполягатиму, якщо захочеш, то я з радістю вислухаю.

- Це не дуже приємна історія.

- Давай тоді так. Ти розповідаєш свою неприємну історію, а я потім розповім щось ганебне про себе? Щось, за що мені соромно.

Я би мала зараз поцікавитися, чому ця дівчина раптом проявила до мене такий інтерес і чому її поведінка стосовно мене змінилася? Та я не хотіла ставити зайвих питань, тому що мені зараз було не до них. Єдине, чого мені, до болю в серці, справді хотілося в дану хвилину – поділитися, нехай і з колишньою, проте подругою, тим, що мене давно мучило.

- Цікавий бартер... Чекай хвилинку, я налаштуюсь, - я зручно сіла на ліжку, зробила кілька глибоких вдихів-видихів: якщо не сьогодні, то ніколи, я маю поділитися, не можна жити з цим гнітючим вантажем все життя.

І я почала свою історію.