Раді Вас бачити!

Кілька годин тому я не вигадала нічого розумнішого як спакувати всі свої речі і податися геть з гуртожитка. Особливо тяжко було забирати речі з кімнати Жадани - це розравало мені серце, але по-іншому я не могла.

Я взагалі ніяк не могла. Я діяла імпульсивно. Батько дав мені час до кінця тижня - я мала забрати документи та переїхати назад додому. 

Наразі все, що я придумала - винайняти на кілька днів кімнату в готелі та спродувати прорахувати всі варіанти. Мирослава колись вчила мене не здаватися в непростих ситуаціях і йти за велінням серця - до щастя. І саме зараз я збиралася її послухатися. Краще б це було 5 років тому... Проте, минуле мені не змінити, але я все ще можу впливати на майбутнє.

Кімната, в якій я розмістилася була простенька, але з хорошими умовами. Велике ліжко, кондиціонер, столик, холодильник, міні-бар... На останній я намагалася не дивитися, щоб не спокушатися. В номері приємно пахло бузком і чистою постіллю. З собою я взяла поки тільки рюкзак з найважливішим. Інші речі - заперла до камери схову.

Мій мозок здавалося от-от вибухне від аналізу всіх можливих варіантів. Я звісно і близько не доктор Стрендж, але саме зараз я приблизно можу уявити з чим йому доводиться зіштовхуватися щодня!

 Я сподівалася знайти вихід. Але поруч з Мирославою це було би складніше - довелося б розповісти умови які мені поставив батько. А знаючи кохану я розуміла, що вона все віддасть заради мене, сама покине університет, тільки б бути зі мною. Я не хотіла для неї такого майбутнього! Я мала щось вирішити.

Я думала, що в мене ще є час. Але коли півгодини тому отримала від неї повідомлення, то зрозуміла, що його немає. Я мала щось вигадати до вечора. Тобто в мене на все про все - кілька годин. Кілька годин щоб Мирослава мене не покинула. Кілька годин, щоб не зруйнувати її життя. Кілька годин, щоб знайти вихід зі складної ситуації. Це було нереально.

Думки хаотрично стрибали в голові, наче м'ячики в пін-понзі. Але одна думка була сильнішою за інші. Алкоголь. Мені потрібно випити алкоголь. Тоді все стане краще. Тоді я зможу опанувати ситуацію та зрозуміти, що робити далі. Але я не мала його пити, я боролася з цією тягою, з цією залежністю. Я не пила вже більше місяця. Проте зараз, у цій скрутній, стресовій, ситуації, холодильник з міні-баром ніби шепотів мені: "Відкрий мене, від однієї маленької пляшечки нічого не буде. Ти піднімеш собі продуктивність, ти позбудешся страху і невпевненості".

І я майже піддалася. Я потягнулася до дверцят, але від непоправності мене врятував черговий дзвінок на телефон. Там уже було 35 пропущених дзвінків від Мирослави. Але це була не вона.

На екрані висвітлилося "Мама". Тільки її бракувало! Зараз мабуть читатиме нотації, всіляко підтримуючи батька... Вагаючись я все ж взяла слухавку. 

- Жаданочко, нарешті! - почула я бадьорий материн голос - мені б її позитивність, бо тут повіситися хочеться. 

- Привіт, мамо, що сталося? - втомленим голосом запитала я.

- Доню, я вже стільки часу тобі намагаюся додзвонитися! 

- Справді? - я дійсно здивувалася, бо не розуміла причини - мама могла мені тижнями не телефонувати, а тут така почесність. - Я вимикала телефон, в мене ж були пари, - насправді ж, коли вона раніше телефонувала в мене не було жодного бажання підтримувати імітацію розмови.

- Жадано, сонечко, я розумію, що ти вважаєш мене не дуже хорошою мамою, я багато чого можливо не розумію, але я хочу тебе підтримати, чесно! Я недавно знайшла групу, в якій перебувають батьки дітей з не такою орієнтацією.

- Мааам, - я розізлилася на слові "не такою" і хотіла відключитися, але мама продовжила.

- Жадано, бкдь ласка, вислухай! - благала мама.

- Добре, я тебе слухаю. Але попереджаю, якщо ти скажеш щось образливе про мене чи про Мирославу чи просто про "не таких", як ти сказала людей, хоча вони ТАКІ як треба, то я просто скину дзвінок - в мене немає зараз на це часу! - я ледь стримувалася що б не перейти на крик.

- Ні, сонечко, вибач, я десь помилилася, я мала на увазі в хорошому сенсі! - запевнила мене збивчасто мама, чим змусила слухати її уважніше. - Я поспілкувалася з батьками інших дітей і знаєш - вони мені відкрили очі! Виявляється, що це нормально, що будь-яка людина може мати будь-яку орієнтацію і це нормально!

- Та невже? - я хоч і саркасувала з приводу маминих відкритих очей, але трішки і зраділа, сподіваючись, що тепер вона нарешті припинить вважати мої почуття до Мирослави грипом, який скоро має минути.

- Так! Будь-яка людина може закохатися в будь-кого не залежно від статі і гендеру! Це один з видів нормальності. І те, що ви з Мирославою покохали одна одну - це так само природньо і серйозно, як і коли дівчинка закохується в хлопця. Я тепер знаю, що це не експериментування. Я розмію, наскільки це серйозно і як багато насправді означає для тебе Мирослава.

Тому, Жаданочко, я щиро хочу перепросити і обіцяю, що від зараз я з розумінням ставитумуся до всього що відбувається в твоєму житті і особливо до дівчини, яку ти кохаєш! Може ти якось привезеш її познайомитися?

- Боюся, цього ніколи не буде. 

- Але ж, Жадано, я все приймаю з розумінням і я добре до неї ставитимуся, я хочу офіційно познайомитися з дівчиною, яка дорога для моєї доньки.

- Маам, ти не зрозуміла мене. Все, що ти сказала - дуже добре і похвально. І було б ще краще, якби ти все це почула і сприйняла, коли я стільки разів розповідала тобі в минулому, але... це вже не важливо, бо є величезний нюанс. Ми з Мирославою мабуть ніколи вже не будемо разом!

- Ви розбіглися? Вона тебе покинула? - в маминому голосі чулося непідробне здивування і сум.

- Ти зараз серйозно? Ти хочеш сказати, що нічого не знаєш? Тобто батько тобі нічого не сказав? Я не вірю.

- Я не розмовляла з твоїм батьком уже кілька днів. Він постійно в роботі і злиться, коли я телефоную невчасно. А невчасно - це майже будь-який час.

Я тяжко зітхнула. Схоже, що батько маніпулював не лише мною, а й конкретно мав негативний вплив на маму.

- Мам...батько мене шантажував...

Я переповіла мамі всю розмову з татом. Мама була відверто шокована, схоже вона дійсно не бачила, що відбувалося в неї за спиною. 

- Жадано, ти тільки не роби нічого поки я не поговорю з батьком. Я спробую його переконати.

- Ти його ніколи не переконаєш, -приречено зітхнула я.

- Якщо не переконаю, тоді я подам на розлучення, відсуджу в нього все майно.

Я шоковано завмерла. Мені справді це не почулося? Не вірилося, що завжди така тиха, нейтральна й недалека мама зможе зробити щось таке екстремальне.

- Ти не можеш, - прошепотіла я. - В нього більше коштів і зв'язків. Він найме хорошого адвоката і...

- Він мені зраджує. В мене є докази, я покажу це в судді.

- Щооо? Ти серйозно? Мам, як так? - здавалося що за цю розмову я дізналася про нашу сім'ю більше, ніж за останні роки!

- Так, він мені неодноразово зраджував, я наймала детектива, щоб про всяк випадок мати докази.

- Але, мам, навіщо тоді ти з ним досі живеш?

Мама тяжко зітхнула в слухавці.

- Тільки не кажи, що через мене, я цього не витримаю.

- Тоді я мовчатиму, - відповіла вона.

- Господи, але для чого? Заради мене? Оце стандартне, щоб зберегти сім'ю? Та це ж не сім'я вже давно! Ще з тих пір як ми переїхали до цього клятого мегаполісу!

- Жадано, послухай мене уважно. Я хотіла потерпіти твого батька до закінчення твого навчання. Ти ж знаєш, що я особливо ніде не працювала за все своє життя. Чесно - я боялася як це все буде, мені відверто було страшнувато. Я не потягнула б твоє навчання самостійно. Але я дала собі обіцянку, що як тільки ти випустишся - я його покину. Розкажу тобі все і покину твого батька. 

- Але ж, мамо! Ти могла сказати мені раніше, я би пішла працювати! Чи до біса це навчання взагалі! Всралося воно, блін, мені! Я би одразу просто пішла працювати! Ми б переїхали з тобою від цього тирана! - емоції зашкалювали, було стільки злості на це все - на батька, який погрожував мені і зраджував маму, на маму, яка і слова не сказала мені, на ситуацію вцілому, що ми зберігали сім'ю, якої вже давно не було!

На тому боці слухавки я чула тихі мамині схлипування.

- Мамо, не плач, перестань, він не вартий твоїх сліз! 

- Я знаю доню, але це дуже тяжко...Стільки часу тримати в собі дуже тяжко...

Нам з мамою знадобилося ще півгодини ридань і обговорень, щоб поступово вималювався план. Я була дуже проти, але мама була переконливішою. 

Мама поговорить з батьком і запропонує угоду. Він не чіпає ні мене, ні Мирослави, а вона не подає до суду та не забирає в нього спільний будинок, за який виплачується ще досі кредит. Вона його покине, а сама переїде в будинок дідуся і бабусі, які зараз здаються в оренду. Спробує влаштуватися на роботу. Стосовно мене - я не муситиму кидати навчання. Батько має оплачувати мені його, поки я не закінчу. Якщо він не захоче - у мами завжди є докази його зради і можливіть пустити його по світу з торбою. 

Ми завершили на приємній ноті і я пообіцяла тримати маму в курсі справ.

Після довгої і виснажливої розмови я нарешті змогла зітхнути з полегшенням і бігти рятувати наші стосунки із Мирославою!