Раді Вас бачити!

Але я продовжувала боятися. Мені від страху і невпевненості лячно було навіть відірвати очі від бахроми на килимі! І тільки, коли Мирослава піднялася, прочинила вихідні двері і сказала втомленим голосом "Добраніч" я почала панікувати.

Здавалося, що це останній шанс щось змінити. Була лише одна правда і я боялася її викриття найбільше за все. Хіба що більше я боялася втратити дівчину знову не сказавши їй цю правду. І я ризукнула.

- Є ще дещо, - подруга завмерла, зачинила двері і повернулася знову на своє місце.

- Я слухаю тебе уважно.

- Я..я, мені важко про це говорити, тому що після такого ти мене можеш зненавидіти і точно не захочеш зі мною ні дружити, ні тим паче бачитися.

- Жадано, повір, гірше, ніж зневага і біль, якого ти мені завдала вже нічого не буде, тому кажи.

- Це тяжко пояснити...- я намагалася якось так почати, щоб не здатися геть божевільною. - Пам'ятаєш нашу ночівлю разом перед початком дев'ятого класу? Тоді ще мій батько посмажив шашлики і ти потім почала шалено чухатися? Згодом виявилося, що в тебе алергія на гвоздику, яку тато тоді додав до м'яса і ми дали тобі протиалергічні ліки і я всю ніч за тобою наглядала.

- Звісно я це пам'ятаю, таке складно забути, - кажучи це вона лагідно усміхнулася, наче пригадала щось приємне.

- Так от. Послухай, тільки, будь ласка, не перебивай і постарайся не засуджувати, я дуже переживаю. В ту ніч я робила тобі холодні комплеси і обтирання поки ти спала. І в певний момент дещо сталося. Тобто, я помічала за собою деякі дрібні ситуації вже давненько, але конкретно в ту ніч я переконалася точно в цьому. Поки ти спала я перебирала твоє волосся, відчувала твою шкіру на дотик - вона була така м'яка і тепла... Словом, я не втрималася і поцілувала тебе. Ти звісно не відповіла, бо ти спала, але ті почуття, які виникли всередині мене, поки я тебе цілувала підтвердили мої здогадки - ти мені подобалася. Точніше не так. Я була в тебе закохана, Мирославо.

Настала довготривала тиша, під час якої мені було страшно навіть дихати. Я незнала, який вирок мені винесе колишня подуруга, але я була готова до відкритої зневаги і до того, що вона мене відштовхне та не захоче мати зі мною жодного спілкування. Що ж, принайміні буде чесно.

- А зараз у тебе все ще є ці почуття? - це питання було дуже неочікуваним.

- Які саме? - я боялася подивитися подрузі у вічі.

- Ти ще досі щось до мене почуваєш?

- Ти маєш на увазі, окрім дружніх почуттів?

- Так, Жадано, не тупи, звісно я маю на увазі...

- Я тебе досі кохаю! - викрикнула я перебиваючи її тираду.

Такого стаху і тривоги, як у ту мить я мабуть не відчувала ніколи - руки тремтять, ноги холодні, на очах сльози і шалене серцебиття, яке чулося аж в горлянці.

- Добре, - все, що я почула у відповідь від Мирослави.

- В сенсі добре? - я нарешті наважилася обережно глянути на неї - дівчина не виглядала роззлюченою чи принаймні засмученою, навпаки - на її обличчя підсвічувалася ледь помітна усмішка, яку вона силувалася приховати.

- Ну, це ж добре, коли в тебе є такі почуття. Кохання - це завжди найпрекрасніше, що є в цьому житті, - схоже дівчина випробовувала мене і мої нерви.

- Добре і все? Це все, що ти можеш сказати?

- А що ще ти хочеш почути?

А й дійсно - що ще я хотіла почути? Що мене кохають навзаєм? З чого я це взагалі взяла?! Нафантазувала чи може наснилося?! Та я маю радіти, що Мирослава не дала навтьоки від мене чи не виштовхала мене за двері, як паршиву вівцю і залишилася ось тут сидіти поруч!

- То ми залишимося друзями чи як? - невпевнено запитала я.

- А як ти хочеш? - прозвучала двояко.

- Чому в мене складається враження, що ти граєш зі мною в якісь ігри?

- Ну, не все ж тобі в них грати, - засміялася Мирослава своїм милим заливистим сміхом, за яким ховалося обіцянка чогось більшого.

- Та годі тобі, я вже вдосталь відбула покарання, ти так не вважаєш?

- Не вважаю, але і сидіти тут теж не бажаю - я достатньо протверезіла і тепер хочу поїсти щось смачненьке, може шаурми - підемо пошукаємо?

- Підемо, але може ти все ж відповіси - ми друзі чи ні? Годі мене мучати!

Мирослава підсунулася дуже близько, поглянула мені в очі своїм глибоким поглядом мого улюбленого лазурита і ніжно торкнулася кінчиками пальців моєї щоки.

- Жадано, аби ти тільки зараз могла відчути все те, що я до тебе відчуваю! Від твого зізнання моє серце досі калатає і відлунює в голові, - ніби для підтвердження вона взяла мою долоню і приклала до своїх грудей і дійсно - крізь тоненьку кофтинку я відчувала несамовитий стукіт її серця.

- Це значить те, про що я подумала?

- Це значить те, що я так само тебе кохаю уже багато років! А ти мені просто розбила серце своїм від'їздом і розірванням нашої дружби, - знову сумно зазначила вона.

- Вибач, Мирославо, я обіцяю, що зроблю все, щоб виправити ситуацію! - а в голові в цей момент вибухали салюти від того, що щойно відбулося.

- Я сподіваюся, що ще одного розбитого серця я не переживу.