Раді Вас бачити!

Мирослава

Щоб провітрити думки і розібратися в собі я вирішила відвідати батьків.

Наше містечко знаходилося в двох годинах їзди від місця, де я навчалася.

В автобусі я завжди читала. Діставши з рюкзака друкований примірник з блакитною обгорткою я одразу ж перенеслася спогадом на кілька днів назад, коли ми з Жаданою обирали книгу.

- Слухай, давай щось почитаємо разом, - раптово вигукнула Жадана посеред величезного супермаркету, де окрім продуктів були товари для дому, сяка-така техніка, одяг і книги. – Як колись, пам’ятаєш? Ми купували

одну книгу на двох і лежачи разом читали її та ділилися враженнями.

- Добре. Ця ідея мені до душі. Яку б ти хотіла прочитати?

Дівчина обійшла кілька навантажених книгами полиць і обрала серед них одну – в яскравій обкладинці з містично-синім зрізом.

- Ось ця непогана. Така інтригуюча, романтичне фентезі.

На обкладинці було зображено напівоголену дівчину ельфійку, а позаду неї майорів мужній качок із розстібнутою на грудях сорочкою.

- Ти впевнена, що це не порно? Я б хотіла почитати хороший сюжет, а ця обкладинка наводить на думку, що сюжет в даній книзі може бути від’ємним.

- Геей, не ображай цю книгу! Я постійно такі читаю, вони дуже цікаві! І сенс у них дуже глибокий, не лише розважальний.

- Тоді скажи мені, Жаданко, чому ці авторки обирають такі відштовхуючі обкладинки, якщо сама книга гідна?

- Це складне питання. Можливо вони намагаються таким чином привернути якомога більше читацької авдиторії. Все ж продажі грають неабияке значення.

- Ага, привертають увагу мільйонів і відвертають мою. Але хто я така, щоб судити – лише піщинка в морі обожнювачів глибокого ельфійського порно, - схоже мій неприкритий сарказм переконав дівчину навіть не намагатися сперечатися з приводу цієї книги.

- Давай оберемо іншу. Ось. «Лист до мажора» Богдани Малкіної. Сюжет досить цікавий - про дівчину, яка хотіла зізнатися в коханні своєму одногрупнику, написала йому лист і вклала той лист до кишені його куртки. От тільки куртка виявилася не одногрупника, а її викладача! І на обкладинці звичайна, а не відверто роздягнена, пара.

- Мені подобається. Цікавий сюжет, беремо!

Через годину читання я втомилася, тому просто вмикнула свій плейлист і решту поїздки слухала Океан Ельзи.

Небо за вікном було блакитним-блакитним, а десь вдалечині пуснастими овечками пробігали легкі хмаринки, додаючи навколишньому пейзажу ще більшої неймовірності. Зовнішній світ буквально кричав про прихід весни: лелеки, які повернулися з тепліших куточків землі, і зелені стрижні фіалкок, і перші теплі дні, огріті уже більш привітним сонечком! А цей ні з чим незрівняний аромат в повітрі, який виникає кожної весни, коли сходять сніги і земля здавалося може нарешті вільно дихати і розроджуватися всіма дарами природи!

На деяких деревах почали з’являтися бруньки. Ми з Жаданою колись дуже любили цей період – це пора цвітіння її улюблених магнолій, коли повітря навколо наповнюється лимонно-ванільними пахощами! Хоча вона й не забороняла жартувати, згадуючи асоціацію із давно забутим «Магнолія ТБ представляє: Служба розшуку дітей». Не всі розуміли цей жарт, але саме з цієї передачі колись починалися наші ранки, коли подруга залишалася з ночівлею в мене вдома.

Коли ми залишалися в неї вдома, то наш ранок починався з Nickelodeon, бо батьки Жадани не мали упереджень стосовно телебачення, тоді, як мої прагнули огородити мене від токсичного впливу "нездорових" мультиків і таким чином я мала доступ лише до 4 каналів на телевізорі. Але я ніскілечки не жалкую і не вважаю, що щось втратила, навпаки – саме в ті часи в мені зародилася шалена любов до Першого Національного, який згодом перейменували на UA:Перший. А потім з'явилася ще й любов до Українського радіо. По Першому Національному я любила дивитися програми про книжки та кінематограф, а потім уже додалася любов до пізнавальних передач про нашу неньку Україну і українців за кордоном. Щотижневий вихід «Вікно в Америку» я чекала з шаленим нетерпінням! Жадана розділяла лише половину моїх захоплень, але завжди сиділа поруч зі мною і час від часу давала свої коментарі на ту чи іншу програму.

Через кілька годин я вже входжу в рідний батьківський дім, який приймає в свої обійми, наче загублену дитину, що повернулася після довгої відсутності. Свого роду так і було, адже навчання вимагає докладання великих зусиль і виконання великого обсягу робіт, щоб мати можливість і надалі отримувати стипендію.

З порогу я вловила апетитний чорничний аромат – мама приготувала мої улюблені круасани з чорницею і кисломолочним сиром. Саме вони в мене викликають найбільшу асоціацію з домом. Вони і тато, який доглядає за квітами на задньому подвір’ї. Так, у мене дуже нестандартний тато – замість любові до стереотипного чоловічого ремонтування він мав шалену любов до всіляких вазончиків, квітів, різної цікавої рослинності, яку приносив додому і по вихідних займався її висаджуванням і догляданням.

Не встигла я взути кімнатні капці, як опиняюся в міцних обіймах мами та її парфуму – незмінного аромату конвалії і лісових квітів.

- Годі обіймати дитину, задушиш! – весело нарікає позаду тато.

- Дай намилуватися донею, ми її так давно не бачили! – відповідає мама, але все ж відпускає мене.

- Мирославо, ти здається ще більше підросла за цей час? – батькові обійми на відміну від материних короткі і обережні, від нього пахне землею і зеленню.

- Тобі здається, тату, - ми проходимо з коридору в глиб будинку.

В нас невеличкий дім на дві кімнати, кухню, коридор і веранду, але мені він найрідніший і навіть перебуваючи в інших містах я знаю, де назавжди залишиться частинка моєї душі.

Ми проходимо на кухню, де за великим столом на мене чекають гарячі мамині страви і звичний татів трав’яний чай(трави власного виробництва, так би мовити).

Я мию руки і сідаю. На душі одразу стає бентежно. По правді кажучи я планувала відновити сили в батьківському домі, але в автобусі ці плани змінилися. Ламаючи голову над ситуацією із Жаданою я не була впевнена, що зможу нормально відпочити, поки моя голова забита думками про неї! І я знала, що батьки це помітять. І неодмінно запитають, що мене гнітить? Я не хочу їм брехати. Не тепер, коли в житті відбуваються такі зміни. Отож, я вирішила спочатку поговорити з батьками і зізнатися. Зізнатися в тому, що я не збираюся виходити заміж приблизно ніколи, а одружуватися в нашій країні, на жаль, поки не дозволено. Наскільки я була впевнена в своїй затії? На відсотків 70. Хоч батьки в мене і були толерантними, проте я не до кінця була впевнена, що ця толерантність поширюється за замовчуванням і на їх власну доньку. Я дуже сильно вагалася, але жити з цим тягарем щодня було в рази тяжче. До найгіршого я теж була готова, тому і не поспішала перевдягатися і йти в кімнату розпаковувати рюкзак. В моєму уявленні найгірший варіант – це коли мої батьки відмовляються від мене. Звісно, я розумію, що його можливість максимально низька, проте мозок вже запустив операцію самонакручування і зупиниться вона лише тоді, коли я поговорю з мамою і татом.

Я розповідаю все: починаючи з дитинства, першого усвідомлення, що мені подобається моя подруга, потім підліткового віку, намагання зрозуміти, чому мене не тягне до хлопців і надії, що можливо це мине. Але не минає і ось я вже розумію, що маю не лише дружню прихильність до подруги, а набагато глибші і сильніші почуття.

- О, донечко, я бачила як сильно ти за нею побивалася! – зітхнула мама. – Це батько твій може вдавати сліпого крота, але я бачила все.

- Гей, ніякий я не кріт! - жартівливо заперечив тато.

- Як скажеш, коханий, - поплескала його мати по руці в заспокійливому жесті і повернулася назад до мене. – Я розуміла, що ця розмова колись має трапитися, але я незнала, коли саме. Спостерігаючи за вами, дівчатками, я ще тоді помітила, що на звичну дружбу це не сильно схоже. Тобто, звісно, ви дружили, як всі нормальні діти, але я ніби відчувала від вашої дружби приховані флюїди.

- Ой, та мама все вигадує, - засміявся батько, - от як, поясни як саме, ти могла відчувати якісь там флюїди?

- Вовчику, тобі не зрозуміти, ти не носив нашу дитину 9 місяців під серцем, в нас є той невидимий зв’язок, якого полишені всі татусі світу! Ну, і банальне спостереження теж грає немаленьку роль. Спостерігаючи за їх іграми в дитинстві і в подальшому підлітковому віці я частенько ловила себе на думці, що можлииииво… Але я не хотіла піднімати цю тему, порушуючи ваш інтимний простір, як ті матусі, які скрізь, де не просять пхають носа, не даючи бідній дитині продиху і можливості мати свої секрети. Я чекала поки ти, доню, захочеш поговорити сама. Все, що в мене було – це лише гіпотеза.

- І ти не поділилася нею зі мною! – обурився батько.

- Любий, рано було щось казати, вони ж були дітьми. А потім сталося те, що сталося.

- Так, Жадана переїхала, - нарешті вступила я в діалог, все ще боячись підняти очі від краю столу, який я нервово длубала.

- Ми з татом бачили і переживали це разом з тобою і намагалися підняти тобі, як то кажуть бойовий дух всіма можливими способами. Але знову ж таки, я боялася в тебе щось питати, боялася засмутити ненароком.

- Так, я знаю і за ту підтримку я вам з татом неймовірно вдячна! – я нарешті підняла очі і наткнулася на теплий шоколадний погляд мами і сірі доброзичливі очі батька. – Я справді вам дякую! Кращих батьків мені й годі шукати!

І чому я так боялася зізнаватися? Якби я тільки знала, що все так обернеться – зізналася б ще тоді, коли тільки почала відчувати перший потяг до подруги! Ну, може не прямо тоді, а трішки пізніше, але точно варто було зізнатися раніше, а не носити тягар недомовленості за плечима!

- Ми з мамою дуже пишаємося твоєю сміливістю і тим, що ти нам довірилася і розповіла все, - продовжив тато, беручи мамину долоню в свою і стискаючи. – Ми хочемо і далі бути тобі батьками, які підтримають, дадуть потрібну пораду і до яких відкрито можна звернутися в будь-який час, Мирославко!

- Я це знаю, тату, і повір, ви такими і є! Я вам за це неймовірно вдячна! - на очі наколилася волога і я відвернулася, щоб не заплакати.

- О, сонечко, йди до мене, - мама підійшла і ніжно прихилила мене до своїх грудей, пестячи долонею волосся – одразу стало так затишно і безтурботно, як в дитинстві.

- Я мабуть заварю кави, так, дівчатка? – тато ніяковів від таких проявів любові і ніжності і його максимум був вичерпаний ще на минулих щиросердечних словах підтримки, але я знала, що він мене любить так само сильно, як і мама, просто його прояви любові трішки інакші, ніж у жінок.

Через деякий час ми всі дружно попивали каву і перейшли до обговорення останніх сусідських пліток.

Я не розповіла батькам про те, що Жадана повернулася. Я вже була майже готова, коли якийсь внутрішній порив не дав мені цього зробити. Це було вагання. А що як у нас із Жаданою нічого не вийде? А що якщо вона мене знову кине? А що, якщо наші відносини не витримають і тижня?! І ще купа інших тривожних «якщо». Я вирішила, що наразі цієї інформації і так забагато батькам, тому про повернення Жадани я вирішила розповісти пізніше, коли, як я сподівалася, в нас будуть стабільні відносини, які триватимуть хоча б більше місяця. Коли я точно бачитиму, що її наміри стосовно мене непохитні і що за першої ж небезпеки вона не накиває п'ятами. Знову.