Раді Вас бачити!

Я бігла з усіх ніг, на ходу продовжуючи телефонувати Мирославі, содіваючись, що вона не прийняла кардинальне рішення викреслити мене зі свого життя.

Але Мирослава вперто продовжувала не брати слухавку і я боялася, що вже запізно. Я не стала чекати ліфт і бігла сходами. Я уявляла як все пояснюватиму Мирославі і якими молитвами просити в неї вибачення. Але я ніяк не очікувала, що...її кімната буде зачинена і самої дівчини в ній не буде. Я стукала кілька хвилин ледь не вибиваючи дрері - жодної відповіді.

Що ж - так мені і треба - це те, на що я заслужила вже давно. Я від початку не мала права просити в Миросі другий шанс. Я завжди її підвожу. Ще зі школи, коли я в неї списувала, а потім вчителька ставила двійки і мені і їй! Мирослава нічого про це не казала, а я жодного разу так і не сказала вчительці, що це моя провина, що це я списала і що Мирося заслужила свою п'ятірку. Якщо я ще тоді була поганою подругою, то якою дівчиною я можу стати для неї зараз?! Все правильно, поганою.

Смуток вкінець оволодів мною і я просто осіла під дверима Мирослави. Все ж я вирішила дочекатися її. Нехай я й пробуду тут до ночі чи до завтра, але я спробую пояснити коханій хоч щось. Я маю спробувати все.

Від нервового перезбудження хотілося курити. Я згадала, що в мене ще лишалося кілька цигарок десь в рюкзаку - на чорний день. І я стала ритися в пошуках рятівної отрути. Якщо я вже не п'ю, то хоч паління залишу. Зараз дійсно критична ситуація.

Я знайшла напівпорожню пачку, пішла на кухню та відкрила навстіж вікно. Тут заборонено було палити, але кому вже потрібні ті правила, якщо в мене питання життя і смерті?! 

Я окинула оком те, що називалося кухнею - велика плита на кілька комфорок, як завжди засмальцьована і брудна, стіл, на якому стояли гори немитого посуду, умивальник, де студенти позалишали каструлі із залишками їжі та цвіллю - та від самого споглядання цього всього можна впасти в депресію! Потріскана сіра плитка та коричнева облущена підлога аж ніяк не покращували ситуацію! 

А я й не помічала цього всього, поки Мирослава була поруч! Я помічала лише її, її життєрадісність, сміх, приємні речі, які вона говорила, все хороше, що ми робили разом...А тепер...Тепер наче захисний бар'єр впав і я почала бачити все таким сірим і безбарвним, яким воно і було в реальності. І тільки Мирослава мала дар робити все навколо кольоровим.

Я так сильно задумалася, що не помітила як двері на секцію різко відчинилися, пропускаючи когось всередину. Я з переляку викинула у вікно так і не підпалену цигарку разом із запальничкою. Внизу почулося чиєсь волання і прокльони. Двоє дівчат почувши це вмить припинили розмови і обернули свої погляди на мене.

- Жадано?.. - розгублено запитала Мирослава, притискаючи до грудей вологий рушник і поправляючи мокре волосся.

Поруч з нею стояла Катерина з тюрбаном із рушника на голові та набором для душу в лівій руці. Мирослава користувалася Катіними засобами для догляду і я на це нарікала, тому що не хотіла знати, що моя кохана пахне так само, як і дівчина, яка вважає мене своїм ворогом.

- Залишу вас наодинці, Мирославко, забереш реферат потім, не забудь, -сказавши це Кетрін пішла до себе в кімнату і показово гучно закрила її на застібку з внутрішнього боку кімнати.

- Привіт, - обережно почала я, боячись сполохати дівчину.

Мирослава здивувала мене. Вона блискавично кинулася до мене міцно обійняла, наче водночас хотіла показати свою любов і задушити зі злості.

- Ти дурна! Ти мене так налякала, ти змусила мене переживати! Як так можна, Жадано, хіба я тобі не дорога! - майже плачучи дівчина при кожному слові била мене в плече. Але я не відчувала болю, я подумки дякувала всесвіту за те, що вона мене не зненавиділа і не кинула!

- Вибач! - прошепотіла я міцно обіймаючи її за стан. - Я така дурепа, я дійсно найдурніша дурепа у світі! Вибач, що так пішла, вибач, що не відповідала на дзвінки і повідомлення! Вибач за все! Що би ти не сказала - я заслужила на все! Тільки не кидай мене, Миросю, будь ласка! Я не переживу реалності, де не буде нас із тобою! Де ми не разом!

- Жадано, я не збираюся тебе кидати! Заспокійся! Але ти маєш мені розказати все, що з тобою сталося! І без приховування, все як є! Я тебе підтримаю і допоможу, що би там не було! Ми вирішимо все разом, ти чуєш мене, Жадано?!

Ми розірвали обійми і мовчки дивилися одна на одну кілька хвилин. 

Вперше в житті я розуміла, що таке мати стосунки. Коли людина, яку ти кохаєш готова тобі пробачити неприємні речі, готова надати підтримку і вирішити проблеми спільно. Ми тепер удвох. Я відчуваю, що можу покластися на Мирославу і що я не повинна сама нести тяжкість свого життя. Нас двоє і ми можемо покладатися одна на одну і підтримувати в скрутну хвилину.

І яка ж я була дурна, коли хотіла все вирішити самостійно! Потрібно було одразу все розказати Мирославі, не боятися, ми б знайшли вихід - я впевнена! Навіть якщо б не втрутилася мама. Ми би щось вигадали! Удвох! 

Досі не віриться, що я піддалася батьковим маніпуляціям, повелася на все те лайно, що він казав і могла залишитися без моєї коханої Миросі! Я таки найбільша у світі дурепа!

- То, що? Ти мені розкажеш? - все ще стурбованим голосом запитала Миррослава.

- Так, якщо ти даси мені третій шанс.

- Я тобі дала б копняка під зад, але оскільки ти прийшла сама з повинною, то пішли, - вона кивнула на двері своєї кімнати. 

Сутінки повільно опискалися на місто і за вікном почали загорятися перші ліхтарі. Крізь відчинене в кімнаті вікно долинав спів пташок і солодкуваті аромати яблунь.

Кімната хоч і була невеличка, але за цей час я так звикла тут преребувати, мені було все одно на габарити - головне, що комфортно. Ми зробили її затишною, зробили її нашим гніздечком і тепер повернувшись назад я відчувала себе вдома. 

Гадаю, що я відчуватиму себе як вдома скрізь, де буде Мирослава.