Раді Вас бачити!

— От же ж сучара! — не стримався я.

— Що? — підсунувся до мене Тимофій, мій молодший брат. Йому всього дванадцять, але тямив він більше за багатьох своїх однолітків. — Що там, Дім?

— Та цей пожежник не відповів. І в мережі не світиться.

— Правильно казати рятувальник, а не пожежник, — поправив він.

І звідки Тимка Башка все це знає? Я на школу ще в дев'ятому класі забив, а тепер і не згадаю, як там правильно. А в нього в тій маленькій коробочці стільки інформації вміщується.

— Та мені байдуже, — я цього слинька Мирошу обробляв уже два місяці.

Почалося все з того, що я побачив його в інстаграмі. Ми жили в одному місті, але особисто я його, звісно, не знав. Місто-мільйонник як-не-як. І мені здалося доволі кумедним, що я розведу саме рятувальника.

Так би мовити, розпалю в ньому вогонь кохання.

Я навіть уперше в житті клієнта наживо вистежував — спеціально ходив до частини подивитися. Виглядав цей Мироша, звісно, відмінно. Може, я б і сам не відмовився з ним переспати. Був у мене грішок — слабкість до хлопців у формі. Якби тільки він не виявився таким безнадійним натуралом.

У мене було п'ять акаунтів, але для нього я обрав не Ельміру з братом, який хоче видати її заміж за нелюбого, і навіть не Лєру, випускницю єблебудівельного коледжу, а маленьку незайману Мар'яну з паралізованою матір'ю.

Вона завжди спрацьовувала. Бо більшість таких, як Мирон, хотіли саме таку дівчину. І щиро вірили, що більш-менш вродлива дівчина може залишитися незайманою у двадцять років.

Моя сестра Іра втратила цноту значно раніше. Мені навіть випала сумнівна честь випадково стати свідком цієї зворушливої події, коли я невчасно повернувся додому.

І якби не той покидьок, її чоловік, можливо, доля Іри склалася б інакше. Але маємо те, що маємо.

— А чого ти хотів?

— Хотів уже сьогодні його на гачок посадити, гарненько обробити, а ввечері витягнути тисяч п'ятдесят. Напевно, на виклик поїхав. Головне, щоб там копита не відкинув.

— І тобі не шкода? Він же нас захищає.

— Кого це нас? Подивися на себе, Тиме. Хто тебе захищає? Або нашу Іру?

— Держава. А він їй служить.

— Боже, чого ти такий наївний?

— Бо ти злий, — образився брат.

— Я не злий. Я як Робін Гуд. Забираю в багатих придурків і віддаю нам. А ми бідні. Як думаєш, чому ми живемо в цій дірі? Вважаєш, у цього Мироші кімната в комуналці на п'ятьох?

Любі читачі!

Перед вами історія про двох дуже різних хлопців.

Діма звик виживати. Він гострий на язик, впертий і не вірить, що від людей можна чекати чогось хорошого просто так. Мирон навпаки — той, хто постійно намагається всіх рятувати, навіть коли його про це не просять.

Ця книга не лише про кохання. Вона про сім'ю, відповідальність, помилки, які доводиться виправляти, і людей, які з'являються в нашому житті зовсім невчасно, але стають важливішими за всіх інших.

На вас чекають жарти, сварки, ревнощі, трохи хаосу, собаки, грумерський салон, рятувальники, багато емоцій і, звісно ж, непрості стосунки між героями.

Дякую, що вирішили провести цей час разом зі мною та моїми персонажами.

Приємного читання!

З любов'ю,

Дар'я Фіалкова