Раді Вас бачити!

Я дивився йому в очі. У ті самі очі, які так часто роздивлявся на фотографіях Мар'яни. Асоціації вибудовувалися самі собою. Тим паче він був справжнім. І так близько, що я раптом відчув, як починаю збуджуватися.

— Сука! — вилаявся він.

Я трохи посунувся, щоб Діма не відчув моєї реакції, але продовжував міцно утримувати його на місці.

— Чого ти такий колючий?

— Бо ти, довбаний амбал, мене всього розчавив!

Він кілька разів сіпнувся, намагаючись мене скинути.

— Заспокойся!

— Відпусти!

— Я сказав — заспокойся!

У його очах плескалися тривога й страх. А за мить я зрозумів, чому він так відчайдушно намагається вирватися. Проблема, яка виникла в мене, з'явилася й у нього.

— Як там твоя нога?

— Тобі не все одно?! — огризнувся він. — Усе, що тебе цікавить, — це гроші!

— Дивно, правда? Я не чекаю від тебе любові.

Діма вже розкрив рота, щоб відповісти щось у своєму фірмовому хамському стилі, але раптом передумав.

— Ти переміг. Веди мене назад. Я більше не тікатиму.

— Не вірю.

— Та злізь із мене!

Він явно відчував незручність і сором.

— Тобі що, це подобається?

— У тебе проблема?

— А в тебе ніколи такого не було?

— Було. Але не з хлопцями.

— А в мене буває з хлопцями. І що? Тепер засуджуватимеш?

У мене й без того все плуталося в голові через те, що дівчина, яку я два місяці поспіль не міг викинути з голови, виявилася хлопцем. А тут ще й така новина. Не те щоб я мав щось проти геїв. Просто все це було надто несподівано.

— Не нахабній, — осмикнув я його. — Ти мені гроші винен. Будеш так поводитися — нарікай на себе. Я ще не пробачив, що ти мене обдурив.

— Ах, Мирошо, а ти щиро сподівався, що вродливі незаймані дівчата у двадцять років досі ходять табунами?

— Дівчата бувають різні. І не всі такі поганці, як ти.

— А я не дівчина. І ти це вже знаєш.

Ну що за гаденя. Розмовляти з ним неможливо. Після кожної фрази хочеться прибити.

Я підвівся сам і підняв його на ноги. Навіть обтрусив листя зі спини. Але коли випростався, Діма хитнувся й уткнувся мені в груди. Довелося його підтримати. Він був тонкий, мов очеретина. І легкий.

Діма підняв голову, а я мивоволі втупився в його губи. Суцільне неподобство. Деякі риси його зовнішності діяли на мене надто сильно. На обличчі ще навіть щетина до ладу не пробивалася. Шкіра гладенька. Очі трохи примружені й лукаві.

— Ти готовий іти?

— А?

Він ніби перебував у тумані.

І я раптом зрозумів, що Діма теж відчуває потяг до мене. Хоча після всього побаченого це було не дивно. Ми довго фліртували, постійно балансуючи на межі. Тільки я не знав, із ким розмовляю. А він знав. Знав і продовжував це робити. Причому не лише зі мною. Як там казав Рафік? Я чекав на щось солодке, а мені лише помахали цукеркою перед носом. Він не думав про наслідки.

Мені захотілося поставити його на місце. Збити з нього цю самовпевнену усмішку. Хоч раз змусити замовкнути.

Він постійно вислизав. Брехав. Огризався. Дражнив. І мене це дратувало значно сильніше, ніж повинно було. Я нахилився раніше, ніж встиг зрозуміти, що роблю.

І мої губи буквально вдарили його. Це було більше про домінацію, аніж про пристрасть. Хоча, безперечно, щось сексуальне між нами сталося. Наче якась тектонічна плита зсунулася.

Збудження одразу підскочило до небезпечної межі. Але протверезіння настало дуже швидко — коли це гаденя вкусило мене за губу. Не до крові, але відчутно.

Довелося відсахнутися. І майже одразу я зрозумів, що він помітив мою реакцію, адже ми досі стояли впритул.

— Це ти якого біса мене поцілував?! — обурився він.

— Замовкни, — гаркнув я. — А то по голові дістанеться.

Діма лише сердито засопів, поки я не відпустив його.

— Якщо в мене була реакція, це ще не означає, що я на тебе запав! І не розпускай руки!

— Я справді зараз тебе вдарю, якщо не замовкнеш, — насупився я.

На щастя, перевіряти межі мого терпіння він не став. І я повів його назад до машини.