Раді Вас бачити!

Мені сподобалося, як округлилися очі в Діми, коли Рафік запропонував вивезти його до лісу. Але я досі не міг позбутися подвійності цієї картини. Діма — це Мар'яна, а Мар'яна — це Діма. Це абсолютно вибивало з колії.

Здавалося б, обличчя схоже, але водночас і ні. Майже в усьому, крім однієї деталі. Губи. Я чітко пам'тав фото, яке він мені надіслав. На ньому не було видно всього обличчя, лише частина й губи.

Чорт забирай, а я ж на це фото збуджувався. На хлопця.

І, схоже, цей самий хлопець знав, що так і буде. Бо коли я знайшов у його телефоні свої відео, він дивно почервонів. Що за чортівня взагалі?

— Думаю, Діма не захоче їхати до лісу й віддасть нам гроші й без цього. Правда ж?

Краще було б розійтися по-доброму.

Діма увібрав голову в плечі.

— У мене немає грошей.

— А запасні нирки є? — обернувся Рафік.

У Діми забігали очі, і він подивився на мене так, ніби хотів отримати підтвердження, що це не жарт і ми справді збираємося здати його на органи. Але я не був упевнений, чи він не бреше. Поганець виявився ще тим фруктом — досить безстрашним.

— Віддай гроші, і ми тебе відпустимо.

— У мене... — він кинув погляд у вікно на брата. — У мене немає.

— Може, покличемо його й запитаємо? — кивнув я на малого, який так і не зайшов до хати.

— Ти що, з глузду з'їхав? Він же ще дитина! Звідки йому знати? — огризнувся Діма. — Ти завжди з дванадцятирічними розбираєшся, щоб крутішим здаватися?

Язик у нього був гострий, як лезо, але на провокацію я не повівся. Було очевидно, що малий для нього багато значить, і Діма землю гризтиме, аби брата не чіпали.

— То куди поїдемо? — запитав Рафік.

— Покатаємося, — відповів я й стиснув Дімину руку так сильно, що той аж скрикнув:

— Боляче!

— Справді? — здивувався я. — А я ж хотів зробити приємність.

Діма затрусив рукою й навіть подув на червоний слід.

— А в листуванні такий романтик був... Ручки мені цілував!

Він явно неправильно оцінював своє становище.

— Не змушуй мене перевіряти, наскільки ти крихкий.

Цього разу Діма вже не став жартувати. Напевно, повірив. Я й справді міг би його скрутити без особливих зусиль. І якби на моєму місці був хтось менш стриманий, то розмова давно закінчилася б зовсім інакше.

Рафік завів машину й виїхав із двору. Діма буквально прилип носом до скла, ніби намагався запам'ятати весь маршрут. Я схопив його за комір і нахилив до колін.

Він лише невдоволено крекнув.

— Сиди тихо.

— Я хочу в туалет, — несподівано озвався хлопець.

— Що? — перепитав Рафік.

— Нічого, — відмахнувся я. Мені не вірилося, що він каже це щиро, а не для того, щоб утекти. — Потерпиш.

— Тобі й твоєму другові не сподобається, якщо сидіння стане мокрим.

— Замовкни.

— Іноді струмінь говорить красномовніше за слова.

Мені шалено захотілося його придушити. Але замість цього я відпустив комір, і Діма сяк-так випростався.

— Спробуєш утекти — ноги переламаю. Зрозумів?

Я сам навряд чи зайшов би так далеко, але бачив, що він мене боїться. І я не хотів знову виглядати тим довірливим простаком, за якого він мене, схоже, приймав під час нашого листування.

— Зрозумів, прийняв. Попроси зупинитися.

— Рафіку, пригальмуй біля кущів.

Рафік скинув швидкість. І не встиг я й оком змигнути, як цей придурок просто на ходу вистрибнув із машини.

Любі читачі! Якщо вам подобається книга, не забувайте ставити лайк, додавати її до бібліотеки та підписуватися на автора!