Раді Вас бачити!

Рафік зателефонував через три дні й сказав, що заїде.

Довелося не лягати спати після нічної зміни. Щоб не заснути, я вирішив потренуватися. У нас просто у дворі був спортивний майданчик із турніками. Надягнув навушники й узявся віджиматися. Навіть невелику групу глядачів зібрав — кілька шістнадцятирічних хлопчаків зацікавлено спостерігали збоку.

— Треба поговорити, — повідомив Рафік, коли вийшов із машини й побачив мене.

Я вже встиг подумати, що він знайшов Мар'яну.

Проте Рафік мав злий і роздратований вигляд. Та й загалом здавалося, ніби він кілька діб нормально не спав. Хоча, можливо, так воно і було. Я не став розпитувати про ту офіціантку, щоб зайвий раз його не дратувати.

— У мене для тебе погані новини. Власниця тієї картки померла. Я перевірив дані.

— Мама Мар'яни?

Саме на її ім'я я переказував гроші. Принаймні, так казала Мар'яна.

— Вона вже кілька років як на цвинтарі. Думаю, хтось просто використовував цей рахунок для незаконних переказів. Донька в неї справді залишилася, але не Мар'яна. Я вже зв'язався з банком, і рахунок швидко заблокували. Перевірили й рахунок справжньої доньки — таких грошей туди ніколи не надходило.

— Хочеш сказати, що це глухий кут?

— Чому ж глухий кут? Я дістав номер телефону й пробив його. Зареєстрований на якогось зеленого пацана. Думаю, підставного. Таких часто використовують у схемах. Розумний шахрай не став би світити своїми даними.

— Адреса в тебе є?

— Хочеш у гості навідатися?

— Хочу зрозуміти, хто мене обдурив. Якщо цьому малому хтось платив за використання номера, він може за додаткову винагороду здати своїх господарів.

Рафік кинув на мене похмурий погляд.

— Ти б хоч футболку вдягнув. Світиш тут м'язами, усі навколо вже заздрять.

— Підемо нагору, я перевдягнуся.

Через двадцять хвилин ми вже їхали автівкою Рафіка в гості до того хлопця.

Ентузіазму в мене було значно більше, ніж у мого друга. Я просто не хотів вірити, що справа безнадійна. Але коли побачив будинок, до якого він мене привіз, увесь мій запал миттєво випарувався.

Через специфіку роботи мені вже доводилося бачити такі комуналки. У них жили далеко не заможні люди. У під'їзді тхнуло сечею та вогкістю, і я навіть не міг визначити, який запах був гіршим. Антисанітарія жахлива. Та й із пожежною безпекою біда, до того ж перекриття між поверхами були дерев'яними.

— Ну як тобі тут? — беззлобно підколов Рафік.

Хоча кому при здоровому глузді таке могло б сподобатися?

На другому поверсі нам трапився місцевий чолов'яга — трохи напідпитку, але дуже життєрадісний.

— Чоловіче, — звернувся до нього Рафік. — Де живуть Нечаєви?

— А вам навіщо? — примружився той і швидко окинув нас поглядом із ніг до голови.

— Поговорити треба. Тобі яке діло?

— Дай двадцять гривень — скажу.

— Не нахабній, — осмикнув його Рафік. — Якщо інформація стане в пригоді — заплатимо.

— Зараз!

Чоловік зник за дверима й повернувся за кілька хвилин із хлопчиськом років десяти.

— Ось вам Нечаєв! Дайте двадцять гривень! Будьте людьми!

Малий дивився на нас насторожено, але без страху. Незабаром у коридор вийшов старший хлопець. Чомусь він мені одразу не сподобався. Якийсь слизький.

— Ви когось шукаєте? — запитав він.

— Ви Дмитро? — поцікавився Рафік.

— Ні. А навіщо вам Діма? Ви з поліції? Він щось накоїв?

З-за дверей долинули звуки сварки, лайка й гуркіт. Малий одразу увібрав голову в плечі й озирнувся, але старший не дав йому піти, притримавши рукою за плече.

— У нас є до нього кілька запитань. Нічого страшного, — відповів я, розуміючи, що ми можемо їх налякати. Не хотілося б, щоб Діма з переляку вирішив тікати через вікно. Ще розіб'ється, не дай боже.

— Гаразд, — погодився хлопець. — Я його покличу. Чекайте тут.

Вони пішли. Рафік подивився на мене без особливої надії на успіх. Але коли за п'ять хвилин у коридор вискочив худорлявий, трохи незграбний хлопець із скуйовдженим волоссям і підняв голову, я від подиву занімів.

Це була Мар'яна. Тільки в чоловічій версії.