Раді Вас бачити!

Нога боліла просто пекельно, та ще й цей лось на мені повалявся. Важив він кілограмів вісімдесят, не менше, проти моїх п'ятдесяти.

Пахнув він просто неймовірно, і я, звісно ж, збудився, відчувши на собі його міцне тіло. Але найбільше мене здивувала реакція Мироші на все, що сталося. Я думав: щойно він усвідомить, що його обвели навколо пальця, одразу добряче мене відгамселить. Але він лише гаркнув. Ще й поцілував.

Хоча той поцілунок цілком можна було списати на покарання. Губи після нього боліли страшенно. Я ніколи раніше не цілувався з хлопцями. З дівчатами було кілька разів у школі, коли я ще намагався бути «правильним» і, щойно запідозривши в собі потяг до хлопців, силкувався залицятися до однокласниць. Але до сексу справа так і не дійшла. Максимум — руку в труси засовував. Тож, грубо кажучи, я був незайманим на всіх фронтах.

На час розквіту моєї сексуальності припала спочатку мамина смерть, а потім — «історія кохання» Ірки та Льоші. Я досі не був певен, що Льоша її тоді не ошукав, бо саме він допомагав їй із документами на квартиру. Та й узагалі тоді було не до того.

А згодом я завів свій маленький бізнес. І мені подобалося фліртувати з чоловіками, я навіть отримував від цього певне задоволення. Поки не з'явився Мироша. Я ж спеціально ходив подивитися на нього в реальному житті, а він про це навіть не здогадувався. Але тоді я був на двісті відсотків упевнений у його гетеросексуальності.

— Іди швидше, — наказав він.

— Може, ще й на руках мене понесеш? — огризнувся я. — У мене нога болить.

Я взагалі-то пожартував. Але він узяв і просто закинув мене собі на плече, мов мішок із картоплею. Навіть не скривився, ще й прискорив крок. Плече впиралося мені прямо в живіт, а перед очима маячила його міцна дупа.

— Я взагалі-то пожартував!

— А я ні, — він ляснув мене по сідниці. — Насолоджуйся, любий.

Упевнений, йому не вперше тягати такі вантажі — він же рятувальник. А нога в мене справді боліла після того, як я вискочив із машини на ходу. Відчуття були так собі, особливо коли довелося бігти лісом.

Коли карлик нас побачив, то лише здивовано підвів брови.

— Ти його покалічив?

— Ні, — відповів Мирон і заштовхнув мене на заднє сидіння. — Сіпнешся — вб'ю.

Мені починало здаватися, що він мене дурить. Його слова й вчинки взагалі не збігалися: постійно погрожував, а насправді поводився зовсім інакше. Але сил втікати вдруге в мене вже не залишилося. Та й сенсу не було — все одно наздожене.

Коли вони обоє сіли в салон, Мирон знову вмостився поруч. Ще й ногою до мене притулився. Я ніяк не міг зрозуміти, навіщо. Йому це подобалося? Чи він спеціально хотів мене збентежити?

— А куди ми їдемо? — поцікавився я в карлика.

Але Мирон одразу смикнув мене за куртку назад:

— Тихо!

— Хлопці, може, домовимося? — закинув я вудку. — Я розумію, що винен гроші, але давайте я їх відпрацюю. У мене якраз два клієнти майже готові.

— Ти взагалі розумієш, із ким розмовляєш, дурню? — обернувся карлик. — Я тебе зараз можу запроторити у відділок.

Мирон лише похитав головою, ніби остаточно переконався в моїй неадекватності. Хоча хто б міг подумати, що вони такі правильні! Про ліс байки розказувати — то нормально, а як доходить до справи — одразу законники.

— І який сенс везти мене до лісу? Де я вам п'ятдесят тисяч візьму?

— Ну чому одразу «візьму»? — хмикнув карлик. — Ти хлопець молодий, голова має працювати. І я не вірю, що в тебе цих грошей немає.

— Але їх справді немає!

Карлик лише фиркнув:

— Сам вирішуй, Мироне, що з ним робити.

— Якщо його відпустити, потім кінців не знайдеш, — озвався той збоку. — З його рухливістю.

— Але ж не на ланцюг садити?

І тут мені в голову раптом закралася дуже кепська думка.