Раді Вас бачити!

— Розумій як хочеш.

Діма аж розпалився.

— Ти був закоханий! — він штовхнув мене кулаком у плече, наче говорив із найкращим другом, і я перехопив його руку. Буквально на кілька секунд ми застигли, дивлячись один одному в очі.

— Припини й іди одягнися, — на вулиці було зовсім не літо.

— А тебе бентежать мої принади? — Діма навіть прокрутився, не випускаючи моєї руки, ніби хотів продемонструвати свою худу дупу й тендітні лопатки. — Ну, скажи, що ти від мене без тями!

Мені довелося ковтнути слину, бо бажання доторкнутися було нестерпним. На вулиці здійнявся вітер, а його шкіра, швидше за все, була теплою й ніжною.

— Поводишся як осел.

— Ой леле! На себе подивись!

Я смикнув його до себе, і Діма уткнувся носом мені в груди. Довелося підхопити його за потилицю. Волосся і так було розпатлане, а від моєї руки й поготів стало схожим на гніздо.

— Я не дозволю зі мною жартувати. І якщо я сказав, що ти це зробиш, то ти просто киваєш. Зрозуміло?

— Які ми грізні! — протяг він, випростуючись, але все ще стоячи небезпечно близько. — Підбори теж потрібні? Одразу попереджаю — я на них ходити не вмію!

— Нічого, впораєшся. Якщо що — потренуєшся.

— А ти мне борг спишеш?

— З якого дива? Я оплачу весь маскарад. Твоє завдання — зробити так, щоб вони повірили, ніби ти дівчина. Зрозумів?

— У мене мають початися місячні просто на їхніх очах?

— Дімо, не біси мене! — гримнув я.

— Ні, ну правда, я не знаю, як бути дівчиною. А раптом хтось із них до мене підкотить?

— Не підкотить.

— Ну а раптом? — не вгамовувався Діма.

— Якщо раптом таке станеться, я розберуся.

— Зрозуміло. Тож на яке число я тобі потрібен?

— Поговоримо в неділю, — повідомив я й зібрався йти, але Діма обурено верескнув:

— Тобі тобто все одно треба буде зустрітися?

— Як же ти відзвітуєш переді мною?

— Ти мені не начальник.

— Спробуй тільки не прийти, — пригрозив я йому, і Діма уїдливо посміхнувся. На секунду я прикіпів поглядом до його губ. Вони в нього були такими ж, як у Мар'яни. Або в неї, як у нього…

— І що ти зробиш, солодкий?

Від цих слів аж пробрало в паху. Стало навіть ніяково, що я так на нього реагую. Я просто уявив, що цілуую не просто Діму, а Мар'яну. Чорт, починалися якісь ігри розуму. Мало того, що я хотів згодувати цю обманку моїм друзям у частині, так і сам купився на неї.

— Вкраду твого брата й візьму в заручники.

Діма вмить став серйозним і примружився. Вся придуркуватість зійшла враз, і він навіть зіщулився від холоду. Я зняв і дав йому вітровку, але він на неї навіть не подивився.

— Не наважишся.

Я одягнув куртку назад, бо вже знав його затятість.

— А ти перевір. Він тут гуляє зовсім один у дворі. Не будеш же ти за ним стежити цілодобово?

— Ти хворий, — прошипів Діма. — Він же малий, навіщо ти його приплітаєш?

Це здавалося нечесним, але ні на що інше Діма, на жаль, не реагував. І я ж не сказав, що ображу його — просто заберу й вигуляю, може, навіть морозивом пригощу. Кількох годин вистачить, щоб Діма наклав у штани й розкаявся.

— Щоб ти не забував, що я тобі не блазень гороховий, Дімо! — наголосив я. Страх у його очах мені подобався менше за сміх. Хотілося, щоб він слухався, коли я наказую.

— Мудило.

— Від мудила чую, тож це майже комплімент, так? Побачимося в неділю, — я збирався піти, але почув у спину:

— В дупу мене поцілуй, Мирошо!

— У своїх мріях, так що губу не розпустила.

Діма, швидше за все, показав мені "фак", але я не обертався. Все, що треба, я сказав і доніс. Тепер він як милий змушений буде послухатися того, що я йому накажу.