Раді Вас бачити!

Аріна

— Аріно, у тебе точно все окей?

— А що? — у мене все всередині похололо.

Що він має на увазі? Невже здогадався? Але як?

— Та нічого, просто ти весь тиждень якась сама не своя по телефону. Голос дивний. Ти не захворіла?

— Та… ні… Ну, насправді голова розламувалася останні дні. Мабуть, просто стрес… на студії завал…

Насправді мене пару разів нудило вранці, але я списувала це на нерви. Хоча кого я обманювала? Смужки на тесті були цілком реальними — для певності я зробила його ще раз.

Сльози пекли очі, поки я слухала його далекий голос у слухавці. Мені хотілося, щоб він прилетів просто зараз. Щоб ця розмова нарешті відбулася. Я хотіла бути чесною зі Степаном. Десь на денці душі ще жевріла дитяча надія: він обійме мене, скаже, що все добре, і ми разом будемо чекати на малюка… Нашу дитину. Дивовижно, як за кілька днів усе моє життя перевернулося з ніг на голову. Колись я спокійно погодилася на його «чайлдфрі»-правила гри, а тепер була готова перекреслити все: змінити квартиру, звичний комфорт, якщо треба — роботу, забути про кар'єрні амбіції. Мені було страшно, я поняття не мала, чи зможу стати хорошою мамою, але знала одне: я боротимуся за це маля.

У п’ятницю ввечері я знову не встигла зустріти його в аеропорту — ефір затримали. Коли я нарешті забігла в будинок, Степан уже розмивав речі під бурмотіння телевізора. З його поверненням дім миттєво ожив. Він щось наспівував собі під ніс, а побачивши мене, широко всміхнувся:

— Привіт! Де ти пропадала?

— На роботі, як завжди, — я видавила нервову посмішку.

Я повільно підійшла до нього, і коли він обняв мене, заплющила очі й притислася з усієї сили, ніби шукала порятунку від власного ж страху.

— Мала… Що відбувається?

Степан відчував, що весь тиждень щось йшло не так. Зовні я виглядала як зазвичай, і в його раціональній голові майнула єдина логічна думка: її звільнили. Для нього це була б катастрофа — втратити таке престижне місце на телебаченні.

— Щось на каналі?.. Тебе…

Він осікся, щойно зустрівся зі мною поглядом. Степан моментально зчитував людей, і зараз він зрозумів: сталося щось серйозне. Він м’яко усадив мене на ліжко, обняв за плечі, намагаючись підтримати. Зрештою, навіть якщо її витурили з роботи, його справи йшли блискуче — шеф уже натякнув на солідне підвищення після харківського контракту. Він зможе повністю її забезпечувати.

— Ну же, кажи, що сталося?

Сльози душили мене, я не могла вимовити ні слова. Цей момент мав би бути найщасливішим у нашому шлюбі, але через усе, що він говорив раніше, він став найжахливішим.

— Тебе таки звільнили?

Я крізь сльози істерично пирхнула й похитала головою:

— Ні, на жаль. Іноді мені здається, що це було б полегшенням.

Але Степан не сприйняв це серйозно, він знав, як я горю своєю професією.

— Тоді… ти хвора? — у його голосі прорізалася справжня тривога.

Я повільно похитала головою і, зібравши в кулак усю свою мужність, подивилася йому прямо в очі. Глибокий вдих. Молитва про милосердя.

— Ні, я не хвора… Степане, я вагітна.