Раді Вас бачити!

Аріна

Неділя промайнула в хаосі зборов Степана у відрядження, перериваючись на його нескінченний теніс. Я навіть не наблизилася до сумки, на дні якої лежав той проклятий пакунок з аптеки. Прала сорочки, готувала обід для Степана та трьох його партнерів по корту, і за весь день майже не розмовляла з чоловіком. Він цього навіть не помітив.

Увечері ми пішли в кіно. Я сиділа в темряві, намагаючись вчитуватись у субтитри якоїсь скандинавської драми, але думки були за тисячі кілометрів від екрана. Останні два дні затримка перетворилася на нав’язливу ідею. Раніше такого не бувало, і це лякало. Фізично все було як зазвичай перед менструацією: трохи набрякло тіло, налилися груди, і все. Понад усе я хотіла, щоб Степан нарешті полетів, і я залишилася сама. Чомусь здавалося, що варто мені зробити тест, поки він у місті, і він якось магічно про це дізнається.

Я не наважилася на перевірку навіть у понеділок вранці, коли провела його до аеропорту. А раптом він щось забуде? Повернеться з пів дороги й застане мене у ванній із тестом, на якому проступатимуть дві смужки... якщо це правда.

Я досі не вірила, що це взагалі можливо. Ми завжди були максимально обережними. Окрім одного-єдиного разу… якихось три тижні тому. Всього один раз.

Весь день на студії я трималася на автопілоті, а після вечірніх новин просто рванула додому. Залетіла у ванну, тремтячими руками зробила все за інструкцією і сіла на ліжко. Втупилася в будильник на тумбочці, не довіряючи навіть власному смартфона. Чекати треба було десять хвилин. Але гра в «вгадає чи ні» закінчилася вже за три.

Сподіватися на диво було безглуздо. Друга смужка проявилася настільки чітко, яскраво й безжально, що жодних запитань більше не залишалося. Відповідь була остаточною. Я стояла як укопана, а потім просто безсило сіла на підлогу, не відриваючи очей від цієї маленької пластикової смужки. Попри всі наші плани, попри застереження Степана й залізобетонні спільні рішення... це сталося. Я вагітна.

Очі повільно наповнилися слізами. Тепер у голові набатом зазвучало інше: що скаже Степан? Я знала, що буде скандал. Але наскільки масштабний? Чи буде він категорично проти? Може, з часом звикне до цієї думки? Ну не вірить же він насправді в усю ту маячню про «дітей-паразитів», яку повторював останні три роки! Це ж просто одна маленька дитина, нічого страшного.

Я знала про свою вагітність усього п’ять хвилин, але для мене це вже був малюк. Мій малюк. Я була готова боротися за нього і в душі благала Бога, щоб Степан дозволив мені його залишити. Змусити мене зробити аборт він не зможе... Та й хіба він наполягатиме на такому? Він же розумна людина, а це його кров. Я сиділа у ванній, заплющивши очі, а гарячі сльози страху повільно котилися по щоках. Мені було водночас і радісно, і неймовірно лячно перед майбутньою розмовою. Степан колись жартував: «Якщо ти завагітнієш і захочеш народжувати — я піду». Звісно, це був лише дурний жарт... А якщо ні? Я не хотіла його втрачати, але як я можу відмовитися від дитини?

Весь тиждень перетворився на суцільне пекло. Я ламала голову, підбираючи слова до його повернення. Кожного разу, коли він телефонував із Харкова, сияючи від успіху в переговорах з «Інтер-Фудз», я відповідала дедалі більше невпопад і розсіяно.