Раді Вас бачити!

Аріна

Коли я прокинулася о чверть на десяту, перше, що відчула — це запаморочливий запах смаженого бекону, який доносився знизу, і легкі кроки Степана на кухні. Я задоволено посміхнулася в подушку й перевернулася на інший бік. Обожнюю суботи. Обожнюю, коли Степан удома, нікуди не мчить, приносить мені сніданок у ліжко, а потім ми годинами не вилазимо з-під ковдри.

Ледве я про це подумала, як почула його кроки на сходах. Він щось мурликав собі під ніс, а переступаючи поріг спальні, весело брякнув тацею. Знизу, зі стереосистеми, долинав якийсь лінивий суботній джаз.

— Прокидайся, соня! — Степан із сяючою усмішкою поставив тацю поруч зі мною.

Я солодко потягнулася:

— Знаєш, ти занадто привабливий як для кухаря.

Він дійсно виглядав як картинка. Волосся ще вологе після душу, біла тенісна форма ідеально підкреслювала засмагу, а плечі здавалися просто величезними.

— Ти теж нічого так, ледащо моє, — він присів на краєчок ліжка.

Я розсміялася, підіймаючись на лікті:

— Бачив би ти себе вчора! Спав як убитий, навіть на гармати б не зреагував.

— У мене був пекельний тиждень, та й після сквошу ноги підкошувалися, — він наче навіть трохи зніяковів і, щоб зам’яти тему, поцілував мене — палко, з натяком, ледь не відібравши в мене шматок бекону.

— Ти сьогодні на корт? — я чудово знала його пристрасть до великого тенісу. Зазвичай він грав у нашому котеджному містечку.

— Ага. Але не зараз, на одинадцяту тридцять.

Він зиркнув на годинник і лукаво підмигнув. Я не встигла й слова сказати, як його тенісна футболка полетіла на підлогу, і Степан пірнув до мене під ковдру.

— Ну і що це за порушення режиму, пане Завадський? Це не вплине на вашу бездоганну гру? — я обожнювала підколювати його за цей майже професійний фанатизм до спорту.

— Можливо, — він на мить задумався з таким серйозним виглядом, що я знову пирхнула, а потім він притягнув мене до себе: — Але заради тебе я готовий програти цей сет.

За наступні пів години ми геть забули і про теніс, і про сніданок. Потім я лежала в солодкій напівдрімоті, слухаючи, як мірно б’ється його серце, а Степан ніжно перебирав моє волосся.

— Особисто я… готова проміняти на це будь-який спорт у світі, — промурчала я, заплющивши очі.

— Я теж, — ліниво погодився він.

Ще за годину він усе ж змусив себе піднятися й пішов у душ — на нього чекав матч із сусідом, якимось Ігорем.

— Ти повернешся до ланчу? — навздогін запитала я.

Степан на бігу крикнув, що перекусить якимось салатом, і нагадав, що о сьомій вечора ми залізно маємо бути в Завгородніх. Для мене цей вечір обіцяв перетворитися на справжній логістичний квест. Напередодні з’ясувалося, що мені доведеться підстрахувати колег і вийти на вечірній, а потім ще й на нічний випуск новин. Це означало, що мені треба вдягти вечірню сукню, приїхати на студію, відпрацювати першу зміну, примчати додому (або одразу на вечірку до Степана), побути там годину-дві, тримаючи марку «ідеальної дружини», і знову летіти на телеканал.

Але я розуміла, що для кар’єри Степана цей прийом надважливий. Я завжди намагалася бути його надійним тилом і не псувати сімейні плани своєю божевільною роботою. Коли він сам тижнями зникав у відрядженнях, я ж не скаржилася, а просто жила на студії.

Степан повернувся о другій дня — мокрий, захеканий, але з переможним блиском в очах. Він легко розгромив Ігоря в трьох сетах і зараз перебуває у найкращому гуморі. Мені залишалося сподіватися, що цього заряду позитиву йому вистачить на весь вечір.