Раді Вас бачити!

Аріна

Ранок після його повернення розпочався за звичним графіком. У нас усе було розписано до хвилини: поки Степан намотував кола на стадіоні, а потім крутив педалі велотренажера, одночасно голячись і слухаючи бізнес-новини, я приймала душ, чепурилася й готувала легкий сніданок. Поки я прибирала на кухні й застеляла ліжко, Степан змивав піт і вдягався. У вихідні він ще міг допомогти мені по дому, але в будні його кожна секунда була на вагу золота.

Зазвичай за кавою я вмикала ранковий ефір, щоб бути в курсі подій, але говорили ми мало — ранки не для довгих бесід. Проте сьогодні все було інакше. Палка ніч дала про себе знати: я почувалася розслабленою, балакучою і ніжною.

— Тримай свій допінг, — посміхнулася я, подаючи йому чашку міцного еспресо, і цьомнула в щоку.

Степан ще не встиг охолонути після пробіжки, його волосся було вологим, а футболка прилипла до тіла, але навіть так він виглядав як модель із обкладинки журналу. Знаєте, у ньому зовсім не було цієї провінційної розхлябаності, від якої він так тікав. Він був надто розумним, надто амбітним і, чесно каучи, занадто вродливим, щоб застрягти на дні.

Про себе я такої думки не мала. З моїм божевільним графіком на студії думати про макіяж чи зачіски просто не було часу. Лише коли ми кудись виходили, я нарешті діставала сукні. Колеги на телебаченні іноді казали, що моя природна, жива краса вигідно виділяється на тлі тамтешнього силікону та штучності, але Степан мені про це майже ніколи не нагадував. Його голова завжди була забита іншим — клієнтами, тендерами, кар'єрою. Інколи ми днями жили як сусіди.

— Що сьогодні по роботі? Щось серйозне планується? — запитав Степан, визирнувши з-за екрана планшета, де переглядав котирування акцій та фінансову аналітику.

Якраз підігріла чорничні круасани, які купила вночі, і нарізала фруктовий салат.

— Дізнаюся, коли приїду на студію, — знизала я плечима. — Ранкова стрічка новин поки спокійна, але в нашій країні все змінюється за хвилину. Поки ми тут снідаємо, десь може статися черговий політичний скандал чи обшук.

— Угу… — неуважно упустив він, не відриваючись від якихось графіків. — Ти сьогодні допізна?

— Скоріш за все. Багато людей у відпустках, зашиваємося. Можливо, доведеться вийти навіть у вихідні.

Степан нарешті відклав гаджет і суворо подивився на мене:

— Сподіваюся, ні. Ти ж пам’ятаєш про завтрашній вечір у Завгородніх?

Я перехопила його погляд і подумки закотила очі, але зовні лише мило всміхнулася. Складно не помітити, що він вважає мене безтурботною творчою натурою, яка не здатна нічого втримати в голові, хоча я, на хвилиночку, перший заступник режисера на головному телеканалі.

— Звісно, пам'ятаю. Це так важливо?

Коли справа стосувалася його кар'єри, почуття гумору в Степана вимикалося наглухо. Він кивнув із максимально серйозним обличчям:

— Там буде весь медіа-бомонд і топові замовники. Я просто хотів переконатися, що ти не проґавиш це.

Він зиркнув на свій дорогий годинник і підвівся з-за столу.

— О шостій у мене сквош із партнерами. Якщо затримаєшся на студії, я не їхатиму додому на вечерю. Залиш мені повідомлення в месенджері.

— Слухаюсь, шеф, — іронічно відкозиряла я. — Які ще будуть вказівки, пане директоре, перед тим, як ми розбіжимося рятувати світ?