Раді Вас бачити!

Аріна

На виїзді на окружну вже було повно машин, і за кілька хвилин я безнадійно застрягла в глухому заторі. Сидячи в розпеченому салоні, я нервово барабанила пальцями по керму й думала, чи вдалося Степану проскочити до того, як усе стало. А потім думки плавно перемкнулися на дещо інше — те, що траплялося зі мною вкрай рідко.

У мене затримувалися місячні. Вже на два дні. Звісно, з моїм божевільним графіком, вічним недосипом і бакалом вина ночами дивуватися не варто було, але для мого організму це все одно було нетипово. Я вирішила, що треба почекати ще пару днів і купити тест, але тут потік машин нарешті рушив. Я тиснула на газ і викинула це з голови.

У редакції новин, коли я нарешті доїхала, панував абсолютний, зразковий хаос. Головний режисер зліг із грипом, два найкращі оператори зранку примудрилися потрапити в дрібну ДТП прямо біля студії, а двоє найбільш нестерпних кореспондентів влаштували гучну перепалку просто біля мого столу. Зрештою, мої нерви не витримали, і я на них накричала. На майданчику запала тиша: колеги витріщилися на мене з німим почуттям подиву, адже я вкрай рідко втрачала самовладання.

— Послухайте, як у цьому дурдомі взагалі можна працювати? Якщо хочете з'ясувати стосунки — виметайтеся в коридор і бийтеся там!

День видався з тих, що гарантували мені як мінімум виразку шлунка. Під Києвом упав приватний літак із відомим бізнесменом на борту — рятувальники повідомили, що виживших немає. Вночі в столиці наклала на себе руки молода поп-зірка, а в Одесі двоє топових блогерів оголосили про розлучення. На додачу до всього — масштабний землетрус у Туреччині, який забрав сотні життів.

Степан завжди казав, що я маю пишатися, адже перебуваю «в самому центрі подій». Але чи хотіла я все життя копатися в чужих трагедіях? Ні. Насправді я мріяла піти з новин і працювати над хорошим художнім серіалом. Досвіду в мене вже вистачало. Проте Степану це було неможливо довести — він вважав кіноіндустрію чимось несерйозним і майже принизливим для мого потенціалу.

— Аріно! — гукнув мене лінійний продюсер, і хвилина мрій закінчилася. Було очевидно, що романтична вечеря з чоловіком сьогодні теж скасовується. Я подумала, що треба набрати Степана й попередити, але мене одразу відволік асистент із панікою в очах: нашу основну студію перехопила інша редакція. Довелося швиденько ставити всіх на місце й самотужки вибивати резервний павільйон.

Пообідати мені вдалося аж о четвертій дня, і лише о шостій вечора я згадала про дзвінок чоловікові. Але Степан уже мав поїхати на свій сквош, а на мене чекав довгий вечірній ефір.

Коли я нарешті всілася в крісло, змирившись із перспективою застрягти на студії до ночі, мене раптом наздогнало гостре, щемливе відчуття самотності. Закінчувалася п'ятниця. Люди поверталися додому, поспішали на побачення, планували вихідні або просто збиралися затишно посидіти на дивані з книжкою. А я сиділа в холодній апаратній, слухаючи зведення поліції про вбивства та катастрофи з усього світу. Мені стало навіть трохи соромно за ці миттєві сльози, але на душі було по-справжньому тоскно.