Раді Вас бачити!

Натовп вибухає ревом. Повітря тріщить від напруги, наче перед грозою, а крики глядачів зливаються з оглушливим хлопанням драконячих крил. Десь там, серед хаосу трибун, сидять Моргана, Руї та директор Радрер, їхні силуети губляться в морі облич. Суддя різко здіймає руку — сигнал готовсь. Удар гонга розриває тишу, і м’яч стрілою злітає в небо.

— Пішли! — ричить Ескар, його голос пробивається крізь гул.

Безіменний ривком кидається вперед.

Вітер шмагає обличчя, вуха закладає від шуму — людського й драконячого. Я злітаю вгору, міцно вчепившись у сідло, і краєм ока ловлю, як троє ворожих гравців уже мчать за м’ячем. Швидкі, хижі та небезпечні.

— Фрея, зліва! — вигукує Родр.

Я нахиляюся вперед, подумки наказую Безіменному маневрувати. Сьогодні він не конфліктує, і ми діємо злагоджено. Безіменний слухається миттєво, але в останню секунду перед нами виростає громадина — ворожий дракон, трохи менший за мого, але все ще страхітливий. Зіткнення не уникнути

Він таранить нас боком — навмисне, жорстко. Удар вибиває повітря з легень, мене кидає вбік, і я ледь не злітаю з сідла. Тіло здригається, пальці судомно стискають рукоятку.

— Тримайся! — кричу я, неясно, чи до Безіменного, чи до себе.

Безіменний гарчить, його крила потужно змахують, стабілізуючи політ. Ми вирівнюємося.

Відьомське прокляття, м’яч усе ще далеко. Але поки я тримаюся в грі.

Я переводжу погляд. Ворожий атакувальний гравець з м’ячем вже мчить до наших воріт, але тут Ескар кидається на перехоплення.

Капітан противників теж реагує, і між ними починається запекла боротьба. Дракони то пікірують вниз, то злітають вгору, стикаючись, підрізаючи й вихоплюючи м’яч один в одного. Я ловлю момент, коли м’яч звільняється.

Мій шанс.

— Безіменний, рви!

Я подаюся вперед, і мій дракон з силою змахує крилами, здійснюючи різкий прорив. Ще трохи, ще! Кігті Безіменного стискають м’яч. Є! Я розвертаю його до ворожих воріт. Якщо заб’ю перший гол у Скайтеррі, цей турнір увійде в історію разом із моїм іменем.

Вітер ріже шкіру, натовп реве, час ніби сповільнюється перед кидком.

Але я зарано радію.

Два ворожі дракони — капітанський і нападника — затискають мене з боків. Безіменний ричить, штовхає їх, але вони не відступають. Підрізають. Таранять! Мене кидає з боку в бік, кожен удар віддається в кістках. Вони явно хочуть вибити мене із сідла і відібрати м’яч.

Капітан пікірує вниз, а потім різко злітає вгору, прямо в Безіменного. Лапи його дракона обхоплюють м’яч, намагаючись вирвати.

— Ні! — кричу я.

Наші дракони зчепилися — божевільний вир у небі. Ми більше не летимо, а кружляємо, борючись за м'яч. І тут другий противник врізається в Безіменного з усієї сили. Удар кидає мене з сідла — я лечу, але в останній момент хапаюся за рукоятку й зависаю збоку. Під ногами — бездонне повітря, далеко внизу — болото арени.

Руки ковзають, вітер і тряска збивають, спина палає - це крила рвуться на волю. Але я їх не випущу. Не зараз.

Раптом поруч з'являється Ескар. Жерл блискавично підштовхує мене головою назад у сідло. Дякувати ніколи — вершник одразу таранить ворожого нападника, відганяючи його. А Родр тим часом врізається в капітана, збиває його з ритму. Ворог втрачає контроль, м’яч знову мій.

Є!

Я рвуся вперед. Ворота близько — я бачу їх, відчуваю. Дракон кидає м’яч із усієї сили. Але ворожий захисник робить різкий маневр — і його звір перехоплює м’яч кігтями прямо перед воротами.

Мимо.

— Слабо, Валькір, — пролітає повз голос Азарії.

Я зціплюю зуби. Якого лісового демона?! Вона навіть не спробувала допомогти, коли мене затисли ворожі дракони!Але варто було мені промахнутися — і вона тут як тут!

Але немає часу на злість. Гравці вже знову борються за м’яч.

Тепер його ловить Родр. Я чую крик, бачу, як він різко злітає вгору, ухиляючись від удару. Родр робить крутий віраж і закидає м’яч прямо у ворота противника.

Перший гол! Стадіон вибухає. Я мала б радіти, але в грудях палає — це мав бути мій момент. Та гра не зупиняється, і я ще доведу, на що здатна.

Дракони знову кидаються в бій — стикаються, штовхаються, передають м’яч у шаленій круговерті. І тут я бачу Азарію. Її дракон рветься вгору, м’яч у неї. А потім — о Лів, вона серйозно? — вершниця мчить прямо до вогняного кільця.

Я завмираю.

— Ти здуріла?! — кричу.

Цей трюк — шалені очки, але ризик божевільний. Ми ще не в такій ямі, щоб так підставлятися! Але Азарія не слухає — як завжди. Вогняне кільце палає, полум’я відбивається в очах її Дрози. Я бачу, як дракониця тремтить, крила збиваються з ритму. Вогонь надто близько.

Крик.

Дракониця втрачає контроль. Азарія обпікається і падає. Я бачу, як її тіло летить вниз. І Дроза занадто дезорієнтована, щоб кинутися за вершницею.

Демон.

Світ завмирає. Я не думаю — кидаю Безіменного вниз. Вітер б’є в обличчя, швидкість зводить з розуму. Азарія падає занадто швидко. Я не встигну. Вершниця ось-ось торкнеться землі. Вона безвольно махає руками, схожа на викинуту ляльку. Але Безіменний рве вперед, його кігті хапають її в останню мить — як м’яч перед тим.

Схопив!

Ми зависаємо в повітрі. Я важко дихаю. Ми плавно приземляємося прямо в болото, і в цей момент Безіменний відпускає вершницю. Вона дивиться на мене широко розплющеними очима.

— Ти мене врятувала.

Я сильніше стискаю сідло. Кісточки пальців біліють.

— Ти ідіотка. Не смій так більше, — шиплю я, все ще тремтячи від адреналіну.