Спочатку:
На сторінку книги
Важко дихаю. Відчуваю сльотаву землю просто під собою. Усі долоні в мерзенній рідині.
Відкриваю очі. Видихаю з полегшенням.
Якимось дивом дресирувальники взяли Варла під контроль, і заганяють його назад у загін. Моргана стоїть жива і здорова. Хвилювання в ній видає лише легке тремтіння в колінах. Моргана стійко перенесла напад звіра!
Відьма мене забери, чому цей ритуал настільки небезпечний?! Уявити страшно, скільки вершників загинуло, намагаючись вибрати собі дракона. Може, все-таки краще ростити їх із яйця? Але вершники не шукають легких шляхів. Завоювання довіри дракона — справа їхнього життя. І нам, іншим расам, їх не зрозуміти. Адже нам ніколи не дано створити такий самий зв'язок із драконом. Якщо він і впустить нас на свою спину, то тільки в присутності господаря, як я літала на Жерлі разом з Ескаром. Інакше він не підпустив би мене, або скинув за першої вдалої нагоди...
Скориставшись тимчасовою відсутністю драконів на полі, підбігаю до Моргс. Важко дихаю, налякана не менше, ніж вона. Одяг, руки, ноги і навіть частина волосся знову в багнюці, і я ніби починаю до цього звикати... У будь-якому разі, зараз мене хвилює не це.
— О Лів, він мало не вбив тебе!
Моргана, на диво, сміється у відповідь. Це істеричний сміх?
— Ні-ні, Фрея. Це був «попереджувальний вогонь». Він цілив у небо. Цей хлопець не в настрої, щоб давати комусь на себе сісти.
— Серйозно? А виглядало все так, ніби він намагався тебе вбити! — фиркаю.
Моргс знизує плечима, ніби їй байдуже на те, що щойно сталося. Але я помічаю, що вона-таки хвилюється.
— Що ти збираєшся робити далі? — запитую.
— Хіба не ясно? Зустрітися з іншим. Якщо мені доведеться перебрати всіх драконів у цьому загоні, щоб знайти «свого», я так і зроблю.
— Виглядає шалено небезпечно, — бурмочу.
— Для вершників це нормально. Навіть король через таке проходить. Ти ж не думаєш, що піддані просто приводять йому готового ручного дракона?
Я знизую плечима.
— Будь ласка, тільки будь обережна, — щиро прошу.
Моргана серйозно киває.
— У мене теж є до тебе прохання, Фрея. Не йди, поки ритуал не закінчиться.
Я важко зітхаю і киваю у відповідь.
— Нікуди я не піду.
Бачу, як дресирувальники починають метатися, і розумію, що зараз виведуть наступного. Повертаюся на безпечну відстань. Хочеться взяти Моргс за руку і повести її за собою, щоб усе це закінчилося, і їй більше не довелося ризикувати собою. Розумію, як це нерозумно.
Вона наполовину вершниця. Для неї те, що відбувається — абсолютно нормально. Але ж у Моргс раніше вже був дракон. Вона точно знає, що робить.
Але трепет за подругу не відпускає.
Я думала, що Варл — це страшний монстр, але явно помилялася. Розумію це, коли із загону виводять наступного.
Що це за звірюка...
Чорний, із червоними жилками, і вдвічі більший за Варла. У нього чорні очі й здоровенні кігті. Коли чудовисько роззявляє пащу і реве, то земля тремтить і вуха закладає.
Рев обривається, і я чую схвильований шепіт вершників:
— Це ж безіменний! Вони здуріли виводити його для новенької?
— А що з ним?
— Ти не знаєш? У нього взагалі не було наїзників! Він дикий і смертоносний! Навіть директора не сприйняв!
— Навіть директора? І навіщо його ще тримають в академії?
— Його хотіли передати армії, але щось пішло не так...
— І навіщо його вивели? Він же її точно вб'є.
— Це, напевно, якась помилка!
Від їхніх розмов я остаточно втрачаю самовладання. Якщо ці плітки правдиві, то Моргана в жахливій небезпеці!
Я переводжу погляд на дресирувальників, і помічаю, що навіть деякі з них побіліли. Якщо Варла вони остерігалися, то це створіння їх явно лякає. Безіменний б'є лапами, скалиться і гарчить. На тлі Моргани він виглядає, як скеля, або ж вулкан, готовий вивергнутися.
На мить мені здається, що сусідка зараз зірветься з місця і втече.
Але вона знову вражає мене своєю хоробрістю.
Моргс міцно стоїть на землі, наче зрослася з нею, дивиться на велетня і щось йому шепоче.
Я обертаюся в бік Радрера, і бачу, що директор дуже напружений. Може, Безіменного вивели помилково, і зараз чоловік думає, як безпечно загнати його назад?
Безіменний дракон лютує з кожною секундою. Він б'є лапами об землю, роздираючи її кігтями, і дедалі голосніше гарчить, ніби намагається вивільнити щось, що накопичувалося всередині роками. Дресирувальники безпорадно кричать, намагаючись стримати його натиском голосів і жестів, але без толку. Деякі з них, підійшовши надто близько, отримують удари хвостом або крилом, відскакують та відлітають убік. Серце завмирає. Цей звір не хоче підкорятися. Він був диким і залишився таким — безіменним і непокірним.
Моргана відступає задом, намагаючись не робити різких рухів, і її обличчя втрачає колишню впевненість. Тепер вона виглядає маленькою крапкою на тлі цього велетня. Безіменний раптом припадає на передні лапи, гарчить, і я помічаю, як у його горлі танцює полум'я. Він готовий плюнути вогонь прямо в Моргс! Дресирувальники кричать їй щось — можливо, «Лягай!», «Біжи!», але я не можу розібрати, бо вуха закладені ревом.
