Спочатку:
На сторінку книги
Я не витримую, підходжу ближче і кажу:
— Ти хто? І що від мене хочеш?
Придивляюся до юнака, і помічаю луску на його зап'ясті, що визирає з-під рукава. Якби не ця маленька деталь, з першого погляду можна було б не зрозуміти, що він вершник. Нетиповий розріз очей, і знову дуже рідкісний колір волосся... Вони з Морганою, як кривавий вогонь посеред темряви та каштанів.
— О, ти хочеш зі мною познайомитися, феєчко? — запитує вершник. У його голосі звучить зухвалий флірт і самовдоволення.
Я закочую очі. Бачила вже подібні «фрукти».
— Хто ти? — вимогливо повторюю.
— Мене звати Руї.
— Досить так витріщатися на мене, Руї.
Він сміється з моїх слів, а потім торкається тонкими пальцями піаніста коміра моєї сукні. Я рефлекторно відштовхуюся.
— Ти лестиш собі, феєчко.
— Для тебе я Фрея. Сподіваюся, ми зрозуміли одне одного.
Розвертаюся, хочу піти, але хлопець несподівано хапає мене під лікоть. Та що ж це таке?!
— Полегше. Тобі тут потрібні союзники, повір, — наполегливо каже Руї.
Він-то точно на союзника не схожий!
— У мене вони є, — гарчу і вже хочу вирвати руку з його хватки, як Руї сам мене відпускає. Чудово. Відходжу, намагаюся знайти поглядом Моргану.
Її ніде не видно. Багато вершників уже танцюють, їхні рухи вільні й зухвалі, як політ драконів. Ритми музики захоплюють палубу, а яскраві вбрання миготять у хаотичному вихорі. Кути корабля зайняті групками, де п'ють ром і кидають косі погляди на танцюристів, обговорюють студентів і професорів, останню Скайтерру і драконів. Неподалік кілька вершників без сорочок змагаються в метанні ножів, кожен кидок викликає вибухи сміху і вигуків.
Це не порівняти з елегантними балами нашої академії, але навіть у цей хаос хочеться зануритися. Але не тут-то було. Помічаю знайомі постаті, що наближаються, — троє «моїх улюбленців». На одній із лекцій нарешті змогла дізнатися їхні імена. Це Азарія, яка обіцяла згодувати мене своєму дракону Дрозі, зухвалий Райзер із вічною посмішкою, і хлопець із крижаним поглядом — Джар. Тільки цього не вистачало!
— Що ти тут робиш? — Азарія першою відкриває рота, її губи викривляються у зневажливій усмішці. — Тебе ніхто не кликав.
— А ти всіх питала? Щоб переконатися, що точно ніхто не кликав? — легко парирую.
Азарія фиркає.
— Відколи феї можуть тут шлятися? — втручається Райзер, скалячись, немов хижак. Його очі оціночно й нахабно вивчають мене. — Це наше місце.
— Відтоді, як я стала студенткою за обміном. Якщо ви забули цей маленький нюанс, — ввічливо нагадую.
— Дроза все ще хоче спробувати феєчок на смак. Готова до зустрічі? — Азарія.
Я закочую очі від того, що вершниця зовсім неоригінальна. Скочується до однієї й тієї самої погрози вже вдруге.
— Скажи про це втретє, може, стане страшніше, — відповідаю з іронією.
Азарія скалиться, наче сама, замість свого дракона, готова зубами впитися мені в глотку. Я стійко, і навіть з нудьгою витримую цей погляд. Ну чому цій трійці потрібно було прийти і зіпсувати мені всі веселощі? Дратує. Відволікаюся убік і несподівано бачу... Це, що, Морг фліртує з Ескаром? Я в подиві. Намагаюся переварити побачене. Моргана мило посміхається вершнику і забирає волосся за вуха. Це точно флірт!
— Ти зовсім не знаєш, де твоє місце, дурепо? — шипить Азарія.
Кидаю на неї короткий погляд. Вона мені зовсім нецікава, набагато сильніше хочеться зрозуміти, що відбувається між Морг і Ескаром.
— Вже точно не ти вирішуєш, де моє місце, Азі, — з викликом зазираю їй в очі, і вона відсахтується, як від удару блискавки. — Може ви просто боїтеся, що я вкраду всю увагу?
Азарію майже колотить від злості. Джар зморщує товсті брови так, що все його чоло вкривається павутиною зморшок.
— Друзі, якщо ви закінчили... — починаю, але не встигаю договорити.
Чую сміх Морг, і дивлюся в той бік. Здається, що вони з Ескаром пережартовуються про щось. Моргана просто світиться поруч із ним. Мене це обурює: та що вона знайшла в цьому...
Думка обривається. На голову виливається щось холодне. Завмираю від несподіванки. За запахом розумію, що це ром. Я в шоці дивлюся на Азарію. Вона з Джаром і Райзером сміються, наче не в собі. В її руці порожня чашка. Моє волосся все мокре, комір і спідниця теж у вологих плямах. Обурення піднімається в горлі. Усередині розгорається полум'я, що перетікає в кулаки. Сміх вершників дзвенить у вухах, як насмішка. Я бачу, що Азарія вже тягнеться за цілим бутлем рому. Ні, цього я не дозволю!
Закриваюся руками, перш ніж вона виллє на мене нову порцію алкоголю. З долонь вилітає спалах світла. Він вибухає блискавкою. Засліплює всіх поблизу, але насамперед націлений на Азарію. Вершниця скрикує, хапаючись за обличчя. Усе відбувається дуже швидко. Я зірвалася, і не можу контролювати цю силу.
— Ти що, зовсім з глузду з'їхала?! — кричить Райзер, хапаючи Азарію перш, ніж вона впаде. Дівчина важко дихає, можливо, навіть схлипує, і притискає долоні до очей.
Перші секунди я відчуваю дике задоволення, але потім дивлюся на всі боки, і розумію, що в очах більшості докір і злість. Ескар дивиться так, немов готовий мене розірвати, Морг зі здивуванням і співчуттям, а Руї з цікавістю, як на цирковий виступ. Райзер і Джар виглядають так, ніби зараз накинуться.
Всі вершники завмерли, навіть музиканти перервалися. Тиша й осуд тут же впиваються в мене, як отруйні змії. Стає не по собі.
Азарія пхикає. Уже Джар притискає її до себе і гладить по волоссю. Я хочу сказати, що все гаразд, що сліпота скоро зійде, але язик німіє. Я почуваюся жахливо.
— Що це було? — шепоче хтось у натовпі.
— Фея зовсім з глузду з'їхала, — шепоче інший.
— Якого демона вона взагалі тут робить?
— Хто її покликав?
— Потрібно її прогнати.
— Їй тут не місце.
— Приберіть її.
Шепіт стає дедалі голоснішим, я сильніше стискаюся від страху і провини. Відступаю назад, втискаюся спиною в дерев'яну стінку. Моя магія — мій захист тепер здається чимось неправильним і чужим. Схоже, я перестаралася, і зробила все тільки гірше...
Злі слова, злі погляди кидаються на мене, наче фантоми, але поки що ніхто не підходить особисто, щоб схопити за шкірку і викинути за борт. Я не хочу чекати самосуду. Поки ніхто не наважився діяти, розвертаюся і тікаю геть.
