Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги

Я рішуче прямую до кабінету директора. Поправляю на собі ідеально випрасуваний піджак із золотими манжетами, і кидаю погляд на білосніжну спідницю: жодної плямочки чи зачіпки. Тримаю поставу, не забуваю посміхатися. Сонце грає на туго заплетених світлих косах.

Зазвичай ті, кого ось так викликали посеред навчального дня, переймаються: що, як їх відчитають за якусь помилку, чи взагалі пригрозять виключенням? Але я абсолютно спокійна: знаю, що директор Флаймайр мене обожнює. Я — його золота студентка. Моя фотографія висить на дошці пошани з першого курсу, і буде висіти до випускного. 95% предметів мені закривають автоматом, а журнал відвідуваності не має жодної пропуски навпроти мого прізвища.

Фрея Валькір — зіркова учениця найелітнішої в Семигорі Академії Золотих Фей. Навіть, якщо я й припускаюся помилок, моя репутації перекриває їх утричі.

Chat-GPT-Image-1-2025-13-26-58.png

Перебираю в голові, що директор від мене хоче. Може, щоб я увійшла в нову комісію з організації заходів? Чи він хоче поговорити про грант за успішне навчання, який майже в моїй кишені? А, може, Флаймайр хоче обговорити випадок на зборах старост, коли моя помічниця переплутала звіти? Навіть, якщо так — це була її помилка, а не моя. І я швидко зам'яла ситуацію: добре, що під рукою завбачливо опинилися копії.

Я ввічливо стукаю, адже хороші манери — моє все.

— Увійдіть, — чую хрипкий голос Флаймайра. Він занадто багато курить, скоро взагалі не зможе говорити. Його голос уже схожий на скрип старих вікон в батьківському маєтку.

Я натягую найяскравішу посмішку, і проходжу всередину.

— Можна?

Плавно сідаю на крісло перед столом, стежу, щоб спідниця не пом'ялася.

Кабінет у Флаймайра просторий, світлий і затишний: дерев'яні меблі в природних кольорах, абажурні світильники і сидіння, оббиті натуральною шкірою каштанового кольору. На столі стоять нагороди Академії, кілька статуеток героїв (одна з них — мініатюра першого директора, Джаванні Рока), портрет сім'ї директора (повненька рудоволоса дружина-фея і страшненькі дітлахи), попільничка і телефон.

— Радий вас бачити, міс Валькір. Як ваші успіхи?

Я скромно знизую плечима.

— Намагаюся, сер. Як і завжди.

— Так, точно, — він усміхається в густі вуса. Борода у Флаймайра трохи недоглянута, сплутана. Її не завадило б підстригти й укласти.

Я вважаю, що він директор, і має більше уваги приділяти своєму зовнішньому вигляду. Хоча, крім рослинності на обличчі, у мене більше немає зауважень: сорочка і піджак ідеально випрані й випрасувані (напевно, руками його дружини), а черевики світяться від того, як налаковані (руками синочка?). Усі свої нетактовні думки я, звісно ж, тримаю при собі. Посміхаюся, і стримано складаю руки на колінах, намагаючись не заглядати глибоко в бороду директора.

— Отже... Зараз у нас відкривається одна нова програма... — веде Флаймайр. — Ви не проти, якщо я трохи закурю? — змовницьким шепотом додає він.

Ненавиджу запах тютюну, але мило киваю головою у відповідь. Директора краще не ображати.

Він зітхає зі спокоєм, дістає товсту сигару і починає палити.

Я роблю маленькі вдихи, поперемінно затримуючи дихання і намагаючись не кашляти. Кабінет заповнює сіра хмара диму. Кошмар.

Флаймайр відходить убік і відчиняє вікно. Це покращує ситуацію, але точно не рятує її.

— Так, про що це я? — намагається згадати чоловік.

— Нова програма.

— Ах, так, точно!

Я ігнорую дим, знову чарівно посміхаюся.

— Мені давно не вистачало чогось свіжого, — проявляю ініціативу.

Насправді, те, чого мені справді зараз не вистачає — це свіжого повітря!

— О, радий це чути! — директор, звісно ж, любить ініціативних.

— То що за програма? — м'яко уточнюю я.

— Так-так, — важливо хмикає директор, роблячи чергову довгу затяжку. Його сигара страшенно товста й довга! Скільки ще це терпіти? — Програма з обміну. Перша в історії нашої академії.

Я в оторопінні. З обміну? Що це означає? З ким?

Легке занепокоєння грає в крові, але швидко себе заспокоюю: Напевно, йдеться про Академію Смарагдових Фей. Точно про неї. Ми ж майже побратими!

— О, звучить цікаво. Надовго?

— На півроку, — відповідає директор. — Але комісія розраховує, що якщо будуть позитивні результати, то ми цей термін продовжимо.

Я замислююся. Що ж, вихід із зони комфорту — це чудовий виклик собі. Та й мені давно хотілося якоїсь різноманітності в житті.

— Звучить чудово, — киваю. — І що, студентом за обміном обрали мене?

— Звичайно! Ти ж у нас найкраща на факультеті!

Я гордо посміхаюся. Що правда — то правда.

— Тоді я готова взяти участь!

— О, добре. Ми дамо тобі час, щоб закрити усі незакінчені справи, і зібрати речі. Наступного тижня заселимо тебе в гуртожиток Бронзових Драконів.

Я завмираю, наче статуя, і посмішка вмить стає знервованою.

— Вибачте, що? — голос мимоволі тремтить.

Академія Бронзових Драконів. Несмачна готична будівля на високому пагорбі, посеред проклятих болотистих лісів. Я пам'ятаю екскурсію туди: підвищена вологість, від якої волосся одразу ж втрачає блиск, запах драконів і драконячого, вибачте, лайна. Моторошні чорні шпилі на парканах. І студенти... Неотесані дикуни, що збивають один-одного і катаються по землі у своєму безглуздому змаганні, з синцями і подряпинами від боротьби!

— Стривайте, може, це якась помилка? — відчуваю, як починаю втрачати самовладання. Мимоволі стискаю руки в кулаки.

Вже краще потрапити за обміном до найдешевшої Академії Металевих Фей, ніж до проклятих драконів!

Директор помічає моє занепокоєння, потирає рукою бороду, нарешті гасить огидну сигару.

— Я поки що не оголошував це публічно, але наш грант розділили. Перша його частина дістанеться студентам з обмеженими можливостями та гарною успішністю...

Слухаючи директора, я відразу помічаю в голові, що перша частина гранту мені не перепаде. Наш убогий сімейний стан, а саме маєток, закладений сім разів, залишається таємницею, тож для суспільства ми НЕ входимо в категорію «обмежених можливостей».

— А друга частина — золотий грант — дістанеться тільки одному, найкращому студенту або студентці академії, — продовжує директор.

Я слабо посміхаюся, усвідомлюючи, що фраза «найкраща студентка академії» — це про мене. Але дивлячись в обличчя Флаймайру, розумію, що тепер усе не так просто...

— Ага, — терпляче киваю.

— І найімовірніше... — голос директора знову знижується до шепоту, ніби він довіряє мені страшну таємницю. — Це буде той самий студент, який візьме участь у нашій програмі з обміну. Розумієте, міс Валькір, Академія робить велику ставку на цю програму.

Ні, я цього не розумію! Що за маячня: посилати Фей до Драконів, коли у нас зі спільного лише тяга до польотів, і то, без своїх вихованців драконячі вершники абсолютно безпорадні!

Але насилу натягую посмішку, усвідомлюючи інше: вибору в мене немає.

Без золотого гранту мені і моїй родині кінець. Коли батьків заберуть у боргову в'язницю, а я не зможу витягнути батькові кредити, які він потай зареєстрував на моє ім'я, мені не світить абсолютно нічого навіть із дипломом першого ступеня.

— Що ж, директоре Флаймайр, для мене честь стати першою студенткою, яка візьме участь у цій неймовірній програмі. — Я брехливо щасливо посміхаюся.

Ельфріде Ноар
Студентка за обміном: Із Фей у Дракони

Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу покупку!