Раді Вас бачити!

Самотні яскраві зірки спостерігають за нами. Навколо красиві пухнасті хмари. Повний місяць заливає їх — і вони ніби світяться в темряві. Вітер роздуває моє брудне, майже висохле волосся. В очах стоять сльози чи то через стрес, чи то через вітер. Я притискаюся до міцної сильної спини Ескара так сильно, що, здається, відчуваю його лопатки під шкіряною чорною жилеткою. Від нього все ще пахне драконом, але й чимось іще: лісом і каштанами. Дикий аромат, який точно не відчути від когось із фей.

Він урятував мене? Досі не вірю в усе, що сталося. Група демонів, той зелений дракон... Як вони жорстоко вбили його. Теж саме сталося і з Варзо. Але чому? Навіщо демони вбивають драконів? Чого вони домагаються? Чи це початок війни?

Голова йде обертом, через що шукати відповіді на питання ще складніше. Ми приземляємося на задньому дворику академії. Там, де при першій зустрічі Жерл облив мене брудом, приземляючись. Після сьогоднішніх подій здається, що це було вже дуже давно.

Ноги ватяні, пальці тремтять. Намагаюся розв'язати мотузки, але не виходить. Ескар роздратовано обертається на мене, і сам розплутує вузли. У нього виходить спритно і швидко. Мене калатає. Ескар помічає це, і те, що на моїх руках опіки. Але вершника навряд чи це турбує.

— Ти стежила за мною? — злобно запитує він, дивлячись в очі.

— Хотіла дізнатися, куди ти йдеш посеред ночі, — я надто втомилася, щоб в'їдливо і дотепно відповідати.

— Більше так ніколи не роби, — шипить Ескар. — Більше рятувати не буду, клянуся Лів.

Він злізає з дракона перший, а потім підхоплює мене за пояс і допомагає спуститися. Ноги не тримають, на мить я падаю, але вершник встигає зловити. Він тихо лається незрозумілою мовою, і відводить мене вбік, садить на кам'яну лавку. Потім робить те, чого я зовсім не очікувала. Ескар дістає з внутрішньої кишені флягу з водою, і ллє на мої опіки. Я здивовано спостерігаю за цим. Дає випити трохи води. Я жадібно приподаю до фляги, заглушаю спрагу.

— Тобі потрібно в лікарню, — каже Ескар.

Наче я не в курсі.

Хмурюся.

— Що це було? Розкажи мені. Хто ці демони? Чий там був дракон? Що відбувається?

Ескар миттєво похмурішає, як могильний камінь. Я бачу по його суворих чорних очах, що вершник нізащо не розповість правду.

— Забудь, і не лізь у це. Це не твоя справа.

— Це стосується всіх, хто зараз у цій академії! — сперечаюся.

— Це справа вершників. Ти — фея. Не забувай про це, — шипить Ескар, розвертається і йде до Жерла.

— Ескар!

Несподівано помічаю, що з лапи Жерла стирчить стріла і звідти стікає кров. Я не встигаю нічого сказати, як вершник влізає на дракона і злітає в небо, залишаючи мене тут, одну.

— Ескар! — востаннє кричу вслід, але безрезультатно. Ескар із Жерлом відлітають геть.