Спочатку:
На сторінку книги
Ми з директором разом ідемо через ліс. Кипариси нависають над нами, їхні ліани час від часу зачіпають волосся і лоскочуть обличчя. На поверхні болота збоку піднімаються підозрілі бульбашки повітря. Вітер приносить із собою запах розкладання. Вкотре переконуюся, як ненавиджу цей мерзенний ліс! Добре, що зараз на мені, бодай, високі шкіряні чоботи, по самі коліна. Щоправда, коли повернуся в академію, доведеться добряче віддирати від них шари бруду.
Радрер похмуро мовчить. Думаю, це його стабільний стан, як і багатьох вершників. З іншого боку, я розумію, що йому зараз не до сміху. Надто вже кепські речі кояться останнім часом.
Нарешті я виводжу його до місця, де, на мою пам'ять, відбувалася сутичка. І тут мені перехоплює подих: зеленого дракона немає. Галявина порожня, і навіть там, де лежав звір, трава не прим'ята. Я завмираю в шоці й оглядаюся. Бачу стріли від арбалетів, що застрягли в деревах, у землі, і розкидані по галявині, і це запевняє мене в тому, що ми на правильному місці. Але де ж дракон?! Невже демони викрали його труп? А якщо так, то чому немає ніяких слідів?!
Радрер хмуриться, озираючись на всі боки. Він обережно піднімає одну зі стріл, від неї ще світить слабкий відблиск демонічної магії.
Від невідповідності спогадів і реальності, мене переповнюють емоції.
— Дракон був тут! — заявляю я. — Присягаюся Богинею Лів! Його вбили тут! На цьому місці! Тут усе було в його крові! Дивіться, директоре, тут залишилися сліди битви! Я не брешу!
Я вказую пальцем на обпалену траву осторонь, куди прилетіла вогняна куля магії.
Директор морщиться, озираючись, ніби намагаючись відновити сцену битви у своїй голові.
— Тут ніколи не було дракона, — раптово заявляє він.
Від його слів у мене кипить кров. Невже Радрер хоче сказати, що я божевільна або брехуха? Я поки що схильна вірити своїм очам!
— Тут був зелений дракон. Я бачила його. На вашу думку, демони билися з повітрям, директоре? — я намагаюся придушити роздратування в голосі.
— В академії немає зеленого дракона, — заявляє Радрер.
Ну ось, тепер він говорить словами Моргани! А я, здається, остаточно заплуталася, що тут відбувається!
— Що ви хочете сказати? — я злюся.
— Що тут точно не могло бути дракона, про якого ти говориш. Це неможливо. Абсолютно, — суворо і впевнено каже вершник.
— Звідки ж тут сліди битви, по-вашому?
— Цього я поки що не знаю. Але ми обов'язково розберемося. Більше це не твоя справа, Фрея Валькір. Тобі дуже пощастить, якщо за твої нічні пригоди я не вирішу виключити тебе з академії. Після вбивства Варзо я досить чітко висловився про те, що студентам робити вкрай заборонено.
— Пане директоре, нічними пригодами вчора займалася не тільки я...
Я вже готова сказати про вечірку, але вчасно себе затикаю, розуміючи, що краще не варто. Отже, нажила надто багато ворогів в академії, а якщо через мене прикриють вихід на улюблений вершниками корабель...
Радрер тільки піднімає брову на мою обірвану фразу. Я розумію, що зараз ходжу по вкрай тонкому і небезпечному лезу.
— Я обговорю те, що сталося, з комісією, і ми розслідуємо, що насправді тут сталося. А також ухвалимо рішення про твою подальшу долю. Те, що ти студентка за обміном, не означає, що можеш спокійно порушувати правила. Тим більше, ТАКІ ПРАВИЛА.
Повітря з легень випаровується і ноги німіють. Мені стає страшно. Тепер я ясно розумію, яку біду на себе накликала, намагаючись зробити, як краще. Мало того, що директор мені не вірить, так він ще й усерйоз думає про моє виключення!
Стискаю в кулаки спітнілі долоні, дивлячись у темні, непохитні очі Радрера.
Весь цей час я мріяла втекти з цього місця, повернутися назад у рідну академію фей. То чому ж зараз я в такому жаху?
