Спочатку:
На сторінку книги
Я в кабінеті директора. Ноги і руки досі тремтять, але страху і напруги більше немає. Я настільки шокована, що емоції просто зникли. Через стіл від мене сидить похмурий і вражений Радрер, але я навіть не дивлюся в його очі. Натомість прокручую картини, що відкрилися зі спини гігантського вогнедишного звіра.
Маленька академія драконів, якою її, напевно, бачать перелітні птахи. Довгі зелені лабіринти джунглів. Зламаний корабель, з висоти польоту більше схожий на іграшку.
Згадую, як стискала стегнами спинні м'язи Безіменного, вчепившись у його гребінь і намагаючись не злетіти, коли він робив віражі. Його луска впивалася в шкіру і дряпала її, але, незважаючи на біль, це було чудове відчуття.
Усе це було насправді?
Нарешті дивлюся в обличчя Радрера. Директор у шоці. Про це свідчить його неуважна похмура замисленість і тривале мовчання. Рурі кудись вийшла.
— Це безпрецедентний випадок, — нарешті подає голос чоловік. — За весь час існування академії... Ні, за весь час драконів, вони ніколи не підкорялися нікому, крім вершників і напівкровок. Ти це розумієш, Валькіре?
Киваю. А що говорити? Яких він чекає пояснень, якщо я сама не можу усвідомити?
Це сталося без моєї волі. Раптово, ніби на рівні інстинктів. Коли я сідала на спину Безіменного, то відчувала шокуючу природність. Наче заховані знання передалися мені генетично від далеких предків. Але навіть це відчуття неможливо повністю пояснити.
— Ти спадкова фея? — запитує директор. — У твоєму роду були напівкровки?
— Наскільки мені відомо, ні. Мої батько й мати — чистокровні феї.
Але це лише «наскільки мені відомо». Насправді, я не ідеально вивчила своє родинне дерево. Багато коріння давно обірвано...
— Директор Радрер. Хіба, якби я була напівкровкою, то не було б якихось сигналів? Луска на тілі й таке інше...? — запитую.
Директор знову хмуриться.
— Якщо хтось із твоїх батьків вершник — так би й було. Але, якщо йдеться про прабабусь, прадідусів і більш далеких предків... Тут можуть бути непередбачуваності.
Я замислююся. А раптом Радрер має рацію? Оскільки я не знаю свого родоводу в ідеалі... Там цілком могла причаїтися якась напівкровка. Напіввершниця-напівфея. Подумати тільки! Зазвичай сім'ї, де хоч раз народжувалися напівкровки, завжди знають про це.
Тут я згадую слова Рурі, сказані до початку ритуалу. Вона веліла мені збирати речі цього вечора. Зі спогадом приходить занепокоєння. Що ж тепер буде?
— Мене виключено?
— А? — Радрер узагалі не розуміє, про що йдеться. Він занадто заглибився в те, що сталося з Безіменним, щоб згадати.
— Рурі сказала, що мені потрібно збирати речі. Комісія ухвалила рішення про моє виключення?
— З урахуванням того, що сталося... Ми поки що відкладемо це питання, — сказав Радрер. — Ти, хіба, не розумієш? Сьогодні ти офіційно приручила одного з драконів нашої академії. Ще й ЙОГО. Безіменного. Він був у списку на списання. Занадто дикий і непокірний.
— Чому його взагалі вивели до Моргс? Він же міг її вбити! — мене накриває обурення.
Директор спокійно і прямо зустрічає мій погляд.
— Сталася помилка. Але він би її не вбив.
— Навіть дресирувальники втратили над ним контроль. Він збирався всіх спалити! — обурююся.
— Я тримав усе під контролем, — твердо й уперто парирує директор. — Але мова не про це. Ти приручила його. Тепер ти — його вершниця. І Безіменний підкорятиметься тільки тобі. Це ВСЕ змінює.
Я затримую дихання, намагаючись усвідомити слова директора.
— Ким би ти не була, ти не просто звичайна фея, Фрея Валькір. Очевидно, десь усередині тебе тече кров вершниці.
