Спочатку:
На сторінку книги
Я повертаюся до своєї кімнати в гуртожитку академії, відчуваючи неймовірну втому на плечах. Загадкова печера, демонічні руни, Руї, кільце і завал, з-під якого ми ледве встигли вибратися. Ці події не хочуть відпускати. Здається, у мене досі тремтіння в ногах. Хочеться випити гарячого шоколаду по-гномівськи і розслабитися. Зібрати думки докупи. Ще раз оглянути підозріле кільце. З ним точно щось не так…
Щойно я відчиняю двері, переді мною з'являється Моргана — як завжди, яскрава й неперевершена. Її вогненно-руді локони зібрані у витончений недбалий пучок і блищать у променях західного сонця, а червона шовкова блуза і вузькі чорні штани підкреслюють її впевнений вигляд. Зачіска тримається завдяки кільком східним шпилькам, і, дивлячись на них, я тут же згадую Руї. Все-таки, якщо не брати до уваги розріз очей, він чимось схожий на Моргс…
— Фрея! — вигукує сусідка, миттєво кидаючись до мене з обіймами. — Нарешті ти повернулася! Я так за тобою скучила!
Я встигаю лише здивовано кліпнути, перш ніж її руки обіймають мене. Моргана завжди була занадто емоційною, але зараз це виглядає особливо зворушливо.
— Я теж рада тебе бачити, — відповідаю з усмішкою, відступаючи, щоб зняти з плечей плащ. — Де ти пропадала?
— Вдома була, — відповідає вона, сідаючи на ліжко й закидаючи ногу на ногу. — Тобі, напевно, казали? Сімейні обставини й усе таке.
— Усе добре? — обережно питаю я.
— Помер дядько, — знизує плечима Моргс, наче це нічого не означає. — Впав із дракона над скелями. Дуже драматично, але, якщо чесно, я його майже не знала. Він вічно подорожував, тож ми рідко бачилися.
— Співчуваю, — кажу щиро, але помічаю, що її це не особливо хвилює. Моргана зітхає і, ляснувши себе по колінах, змінює тему:
— Гаразд, досить про сумне. А ти що тут творила? Розповідай! Я впевнена, у тебе знову була якась епопея!
Я хмикаю, знімаючи взуття, і показую на ключицю, де тепер видно невелику ділянку луски. Це ледь помітно, якщо не придивлятися, але для Морґани — як сигнал до захвату.
— Що це?! — вигукує вона, підскакуючи до мене. — Фрея, це ж… Луска! Що ж це виходить? Ти й фея, і вершниця-таки?! Ти теж напівкровка?! Та годі!
— Схоже, — кажу я стримано. — Здається, у моєму роді був хтось із вершників. Але я про це ніколи не знала…
— Це ж чудово! — радіє вона, сяючи від захвату. — Тепер ми обидві в одному човні! О Лів, недаремно я відразу побачила в тобі споріднену душу! Ми ж однакові.
Я слабко всміхаюся і знизую плечима. Для мене це не стільки привід для радощів, скільки чергове питання без відповіді. Але я не хочу псувати Моргані настрій.
— Це ще не все, — кажу я, витягаючи з сумки кільце, знайдене в печері. Його металева поверхня здається теплішою, ніж повинна, а візерунки так само мерехтять. — Знайшла це.
— Ого… — Моргана бере кільце, крутить його в руках, уважно розглядаючи. — Гарненьке колечко. Велике, напевно, для чоловічої руки. Бачу магію й майстерне виконання. Але не в моєму стилі.
Моргс швидко втрачає до нього інтерес.
— Воно здається мені знайомим, але я не можу пригадати, звідки… Упевнена, що вже бачила його раніше, — відповідаю.
Моргана повертає кільце й знизує плечима.
— А я бачу його вперше. І ювеліра не впізнаю. У моїх почерк точно інший. І що ти збираєшся з цим кільцем робити? Шукати його власника?
— Поки ні, — кажу я, ховаючи прикрасу назад. — Річ у тому, що з цим кільцем точно щось не так. Ми з Руї знайшли його в печері демонів.
— Печера демонів?! — широко розкриває очі Моргана. — Так, а ось із цього моменту детальніше, будь ласка!
Я всміхаюся, очікувавши таку реакцію від Морґани.
— Руї тепер мій наставник із дресирування Безіменного. Так вирішив директор. Загалом, на тренуванні Безіменний заніс нас у печеру, і там були стародавні демонічні руни, кривавий вівтар і це кільце. Але потім… Нас засік якийсь магічний рубін, і печера почала обвалюватися. Ми ледве встигли вибратися.
Моргана уважно слухає, її зіниці розширені від шоку.
— Мати моя лісова відьма! Тобі треба було починати свою розповідь із цієї частини! — обурюється вона.
Я всміхаюся.
— Тепер ти знаєш.
— Так, тепер знаю. А директор що на це сказав? — запитує Морґс.
— Нічого. Ми поки не говорили йому… — я відводжу погляд.
— Ти була в підозріло загадковій демонічній печері з кривавим вівтарем і пастками, і не розповіла про це директорові?!
— Ні, — відрізаю я. — Що я йому скажу? Печеру завалило, доказів немає. Він мені не повірить.
— Усе одно треба розповісти! — наполягає Моргана, обурено тупаючи ногою. — Це важливо, Фреє! Наших драконів убивають стародавньою демонічною магією! Це може бути пов’язано!
— Ти, здається, забуваєш, що директор уже раз не повірив мені, коли я розповіла про напад на зеленого дракона в лісі, — нагадую я, холодно дивлячись на неї. — І це мало не закінчилося моїм виключенням із академії.
Моргана тяжко зітхає, хитаючи головою, але більше не сперечається. Я знаю, що вона має рацію, але йти до директора зараз — сумнівний крок.
— Гаразд, — каже вона м’якше. — Але якщо що, я завжди прикрию тебе. Ти це знаєш, так?
Я киваю, відчуваючи тепло від її слів. Попри всю свою яскравість і емоційність, Моргана завжди поруч, коли це потрібно.
***
Новий день зустрічає мене легким прохолодним вітерцем, що пробирається крізь вікно. Загадкове кільце всю ніч пролежало під подушкою, але зараз я витягую його, щоб переконатися, що воно все ще тут. Світло ранку відбивається на його блискучій поверхні. Відчуваю, як неприємна тривога знову стискає груди. Демони, дракони, вбивства та кров напівкровки, що тече в моїх жилах... Я досі не написала листів матері, не розповіла їй, що відбувається. Вона й гадки не має, хто я тепер.
Змушую себе відірватися від цих тривожних думок. Урешті-решт, я вступила до академії не для того, щоб вивчати демонів і потрапляти в пригоди, а насамперед для навчання. В Академії фей ніщо не відволікало мене від науки, гуртків і статусу. Тут же все надто складно...
Але я впораюся.
Сьогодні моя перша пара після подій із Безіменним. І не просто пара, а улюблена дисципліна — «Вивчення зірок». Як завжди, я вирушаю до лекційної зали раніше, ніж це потрібно. Хочу піти з Морганою, але в неї не вийшов макіяж, і сусідка бореться з ним, як із кровним ворогом. Я пропоную допомогу, але Моргс відмахується.
— Іди першою, я скоро підійду, — каже вона.
Мені подобається приходити до аудиторії на кілька хвилин раніше. На цій дисципліні я прагну сісти ближче до професорки Лаванни. Її енергія заразлива, а саркастичні жарти розбавляють навіть найскладніші теми. Навіть найлінивіші студенти на її парах раптом стають фанатами зірок.
Хоча, підходячи до аудиторії, я чула й іншу думку... У коридорі стояла Азарія з якимось хлопцем з іншого курсу й незадоволено бурмотіла йому: «Чому нас має вчити це кровососне стерво? Вона намагається нас завалити, а знаєш чому? Бо вона не вершниця. Пішла б у свою академію вампірів і не задавалася».
У той момент у мене закипіла кров у жилах, і я кинула на Азарію смертельний погляд. Вона відповіла взаємністю, ще пам’ятаючи, як я засліпила її на вечірці. Але не ризикнула щось тявкнути.
Сиджу на своєму місці й думаю, якого демона Азарія посміла говорити таке. Лаванна — одна з найпоблажливіших і найм’якших професорів тут! Вона намагається зацікавити своїм предметом і вже точно нікого не завалює й не дискримінує! Схоже, що Азарія просто озлоблена дурепа, яка шукає собі ворогів.
— Фреє! — чую голос Моргани, яка підбігає до мене на цокаючих підборах. — Нарешті вивчення зірок! О Лів, Лаванна тут найадекватніша.
Я усміхаюся, помітивши її дитячий захват. Добре, що Моргс не чула слів Азарії...
— Так, ти маєш рацію.
Професорка Лаванна з’являється в аудиторії, як завжди, із блискучою посмішкою й легким натяком на іронію в очах. Її пишне руде волосся зав’язане у високий хвіст, а на кожному пальці — елегантна каблучка з червоним каменем. Вона вбрана у просту чорну сукню, що облягає її фігуру, а на шиї — срібний амулет із червоною зіркою. Лаванна виглядає ідеально.
— Ну що, студенти, готові вирушити в подорож небесними просторами? На жаль, не на драконах. Але це все одно буде цікаво, — каже вона, сідаючи за кафедру. — Сьогодні у нас незвичайна тема. І, до речі, деяким із вас вона, можливо, не дасть спати всю ніч.
Моргс упивається поглядом у професорку, уважно слухаючи її слова.
— Сьогодні ми поговоримо про зірку, яка впливає не лише на нас, а й на тих, хто любить залишатися в тіні, — продовжує Лаванна. — Древня зірка, відома як Люцифер. Зірка демонів.
Я відчуваю, як холод пробирається вздовж мого хребта. Люцифер? Демони? Чому все довкола різко почало зводитися до демонів?
— Люцифер, — продовжує Лаванна, дивлячись на нас проникливим поглядом, — це червона зірка, що з’являється на небі лише раз на десяток років. Вона старша за більшість відомих нам небесних тіл. Її особливість у тому, що вона впливає на магію. На магію демонів. Ця зірка посилює її. Саме тому перша війна з демонами почалася саме в період, коли запалився Люцифер.
В аудиторії чується глухий шепіт. Я дивлюся на Моргану й бачу, як її усмішка змінюється серйозним виразом.
— Як я вже казала, у місяць, коли Люцифер горить на небі, демони стають сильнішими, — продовжує Лаванна. — Їхня магія загострюється, і вони отримують величезну міць. За легендою, у день народження цієї зірки на нашій землі з’явилися й демони. Тобто Люцифер — це свого роду їхній прабатько. Але це лише якщо вірити легенді, — професорка робить паузу. — А тепер здогадайтеся, коли настане місяць Люцифера.
Моргс стискає руки на столі, а я відчуваю, як серце починає битися частіше. Усі дивляться на Лаванну з очікуванням, ніхто не знає відповіді, навіть я. У рідній академії ми ще не проходили цю тему. Не певна, що вона взагалі була в нашій програмі.
— Зовсім скоро, мої дорогі. Усього через півтора місяця.
Слова Лаванни зависають у повітрі, наче важкий туман. Студенти ахають та переглядаються одне з одним. Більшість відчуває, що нічого доброго Люцифер нам не принесе.
— Але є й гарні новини, — продовжує Лаванна. — Зірка Люцифера горить рівно тридцять днів. Після цього вона зникає на чергове десятиліття, і сила демонів вирівнюється.
Я дивлюся у вікно, де над горизонтом піднімається сонце. Думаю про демонів, що вбивають драконів, про руни, які ми знайшли, і про те, що зірка Люцифера вже скоро запалиться.
Якщо демони вже зараз атакують, то що буде, коли вони отримають свою повну міць?
