Раді Вас бачити!

Вперше за останній місяць Луна прокинулася з легким серцем. Жахи оборони Хорта та гіркота прощання з полеглими близькими поступово відступали під натиском ранкового сонця, що заливало її кімнату в королівському палаці Кіріма.

Світ за межами цих стін намагався залікувати рани: звіролюди покинули Хачбей, забравши те, по що прийшли, і люди потроху поверталися до понівечених домівок. Поки Велеслав відновлював сили після виснажливих магічних боїв, Морган та Либідь днями зникали на військових радах, ламаючи голови над тим, куди Кривотворець завдасть наступного удару.

Але сьогодні це день, коли Морган не зможе сказати «ні».

Вона підвелася з ліжка і підійшла до столу, де в променях світла виблискував меч Кассандри. Луна з сумом провела пальцями по холодному лезу.

«Сьогодні Морган нарешті навчить мене битися», — подумала вона. — «Він не відмовить сестрі у її вісімнадцятиріччя».

Втім, Морган не був би собою, якби не спробував відплатити їй за той славнозвісний жарт на його власне повноліття. Луна усміхнулася, згадуючи його вираз обличчя, і почала одягатися.

Коридори замку зустріли її розкішшю та тишею. Спустившись до їдальні, вона застала звичну картину: Морган із незворушним виглядом снідав вівсянкою. Поруч уже чекала дбайливо наповнена порція для Луни.

«Який турботливий братик... Враховуючи, що ти ніколи в житті не насипав мені сніданок, що там всередині? Гострий перець? Чи гірчиця?» — Луна з підозрою вп’ялася поглядом у тарілку.

— Доброго ранку, — промовила вона, сідаючи за стіл.

— Доброго ранку, — спокійно відгукнувся Морган. — Я почув, що ти вже прокинулася, тож вирішив підготувати тобі сніданок.

— Почув? Ну й слух у тебе... наче в ельфа.

Велеслав, який сидів навпроти, різко закашлявся, ледь не впустивши ложку.

«Так я і думала. Як примітивно», — подумки перемогла Луна, а вголос додала:

— Знаєш, я зовсім не голодна. Можеш з’їсти мою порцію. Давай-но, я тебе нагодую.

Вона зачерпнула повну ложку вівсянки й рішуче піднесла її до вуст брата.

— Ні-ні, дякую, я вже ситий! — Морган різко підвівся, ледь не перекинувши стілець.

— Велеславчику? — Луна з хижою посмішкою перевела «зброю» на ельфа. — Тобі треба набиратися сил після Хачбея. Спробуй.

Ельф завмер, дивлячись на ложку так, ніби це був заряджений самостріл.

У цей момент до їдальні зайшла Либідь, миттєво оцінивши напружену атмосферу.

— Що тут у вас відбувається? — запитала вона, сідаючи на вільне місце.

— Та ось... я не голодна, пропонувала кашу хлопцям, а вони чомусь соромляться, — невинно відповіла Луна. — Ти, до речі, снідала?

— Ще ні. Якщо ти не хочеш, то я скуштую.

Либідь підсунула тарілку до себе і відправила ложку до рота. Луна затамувала подих.

— Занадто солодко, — винесла вердикт королева, злегка зморщивши носа. — Навіщо стільки цукру?

Луна нахмурилась.

— Я ж старався для Луни, — знизав плечима Морган, ховаючи усмішку в кутиках вуст.

«Невже він прорахував, що я прорахую його капость і змушу його їсти, тому зробив її просто нудотно-солодкою, а не гострою?» — Луна прижмурилася. — «Це на нього не схоже. Він занадто прямолінійний... Хіба що йому допомогли».

Вона повільно перевела погляд на Велеслава, який раптом дуже зацікавився візерунком на скатертині.

«Нарешті. Достойний супротивник», — вирішила іменинниця.

Луна примружилася, кинувши на хлопців сповнений підозри погляд. Вона мовчки згребла зі столу кілька яблук і рішуче підвелася.

— Піду потренуюся. Сама, — кинула вона через плече і, не чекаючи відповіді, вийшла з їдальні, карбуючи крок.

Либідь провела її поглядом, а потім серйозно подивилася на Моргана.

— Тобі варто навчити її, Моргане. Метальні ножі — це чудово для дальнього бою, але в нинішній ситуації вміння володіти мечем — це питання виживання.

— Навчу. Але не сьогодні, — Морган зчепив пальці в замок і похмуро глянув на Велеслава. — Ти був правий, друже. Гострий перець у каші точно не спрацював би. Вона занадто добре нас знає.

— Що? До чого тут перець? — Либідь з подивом перевела погляд з одного на іншого, нарешті зрозумівши, що сніданок справді був частиною якогось плану.

— Розумієш, у Луни сьогодні вісімнадцятиріччя, — почав пояснювати Велеслав, ледь стримуючи посмішку. — А коли вісімнадцять виповнилося Моргану, вона жорстоко з нього покепкувала. Вона переконала мене, що за людськими традиціями в таку ніч до іменинника приходять гноми, водять навколо нього хороводи, і людина починає випромінювати магічне сяйво. Я, наївно, більше години простояв над сплячим Морганом у темряві, чекаючи на це диво. Либідь, ти б бачила обличчя Моргана, коли він розплющив очі й побачив мене над собою в очікуванні магії!

Либідь не витримала і розсміялася, прикриваючи рота долонею. Уява малювала надто кумедну картину.

— Тобі смішно! — зітхнув Велеслав, хитаючи головою. — А я годину спостерігав, як Морган пускає слину на подушку, замість того, щоб сяяти.

— Я не пускаю слини! — заперечив Морган .

— У будь-якому разі, Либідь, готуйся. Цей день буде театром абсурду та великого протистояння Вульфхартів, — з легкою посмішкою промовив Велеслав, передчуваючи неминуче.

— Та не може бути все так... — хотіла було заперечити Королева, але не встигла закінчити фразу.

З гуркітом, від якого здригнулися двері, до кухні влетіла Луна. У руках вона стискала іграшковий арбалет, націлений прямо на присутніх. Замість болта в жолобі виднілася дивна зелена кулька, наповнена чимось підозріло рідким.

— Руки догори, щоб я бачила! — грізно скомандувала іменинниця, примруживши очі.

— Я ж казав... — зітхнув Велеслав, першим піднімаючи руки над головою.

Либідь здивовано перезирнулася з хлопцями, теж повільно підняла руки.

— Ти або зі мною, або проти мене! — Луна перевела приціл на Либідь, вимагаючи негайної відповіді.

— Вибачте, хлопці, — Либідь хитро всміхнулася, опустила руки й зробила крок до дівчини. — Жіноча солідарність.

Королева стала за спину Луни, наче особистий охоронець повстанського лідера.

— Без твоїх фокусів, Велеславчику, — попередила Луна, знову націлившись на ельфа. — Це кольорові кульки. Ти ж не хочеш забруднити свій вишуканий ельфійській одяг ?

— Звісно, ні. Я не планував сьогодні прання, — спокійно відповів Велеслав, хоча в його очах блиснула лукава іскра.

— Моргане, я сказала — обидві руки догори! — Луна прицілилась, повільно задкуючи разом із Либідь до виходу.

Морган, який до цього сидів нерухомо, дійсно підняв лише одну руку, тримаючи іншу під столом. На його губах з'явилася та сама хитра посмішка.

— Як скажеш! — вигукнув він.

Події розгорнулися миттєво. Морган блискавично вихопив з-під столу точно такий самий арбалет, який він, очевидно, підготував заздалегідь — і спустив гачок. Кулька з червоною фарбою пролетіла в лічених сантиметрах від вуха Луни й зі звуком «ляп» розлетілася на безцінній картині за її спиною.

— Як ти міг промахнутися?! — обурився Велеслав. Луна вистрелила у відповідь, але ельф з неймовірною реакцією схопив срібну тацю зі столу і, наче щитом, відбив зелений снаряд у стіну.

— Я не практикувався! — виправдовувався Морган, уже перезаряджаючи свою іграшкову зброю.

— Відходимо! — скомандувала Луна, схопила Либідь за руку і потягнула її геть із кухні, перш ніж Морган встиг прицілитися знову.

Морган із професійною спритністю перезарядив іграшковий арбалет новою порцією фарби. Обличчя ельфа було серйозним, наче він щойно програв не кухонну сутичку, а стратегічний плацдарм.

— Ти промахнувся, і це лише ускладнює наше становище, — промовив Велеслав тоном стратега, що аналізує поразку. — Луна точно приховала другий арбалет для Либідь. А оскільки це замок королеви, вона знає тут кожен таємний хід та кожну шпарину в гобеленах. Поки що перевага на їхньому боці.

— Я не збираюся здаватися без бою, — спокійно зауважив Морган, спостерігаючи за дверним прорізом.

— Моргане, дай-но мені кілька кульок.

— Навіщо? У тебе ж навіть арбалета немає, — здивовано запитав той, але все ж простягнув другу три різнокольорові сфери, наповнені яскравим пігментом.

Велеслав обережно поклав їх на відкриту долоню. За мить повітря навколо ельфа ледь помітно завібрувало від ефіру. Кульки, наче живі істоти, відірвалися від шкіри, здійнялися вгору і почали хаотично, але стрімко кружляти навколо голови мага.

Велеслав коротко вказав пальцем на далеку стіну. Одна з кульок миттєво слухняно пролетіла коридором, завмерла в кількох сантиметрах від позолоченої ліпнини й м’яко повернулася назад у «рій».

Морган від подиву ледь не впустив свій арбалет.

— Ох... Ми точно переможемо!

— Я ж казав: я не планую сьогодні прання, — тонко всміхнувся ельф, і його очі блиснули азартом. — Пішли, Моргане. Полювання почалося.

— Тримай, — Луна з урочистим виглядом вручила Либідь другий арбалет.

— Ви справді серйозно готувалися до цього дня, — королева всміхнулася, зважуючи на руці іграшкову зброю та перевіряючи запас різнокольорових кульок.

— Тссс! — Луна приклала палець до губ. — З Морганом ми б розправилися за п'ять хвилин. Але тепер у справу втрутився Велеслав. У нього гострий зір і надто чуйний слух... Можливо, він навіть чує, як ти дихаєш.

— Він і тебе чує, — зауважила Либідь.

— Ні, мене ні. Я вмію себе контролювати, — ледь чутно заперечила дівчина. — А ось у тебе подих збивається кожного разу, коли Морган опиняється поруч.

— У мене не... — почала було заперечувати королева.

— Тссс! Чуєш?

Либідь завмерла. У глибині коридору почувся ледь вловимий, важкий крок — хтось намагався йти безшумно, але під вагою паркет таки зрадницько рипнув.

— Це Морган, — прошепотіла Луна.

— Звідки така впевненість?

— Велеслава ми б не почули взагалі.

Луна обережно визирнула з укриття і дала знак Либідь слідувати за нею. Дівчата, наче тіні, перебігли до сусідньої зали, прислухаючись до кожного шурхоту гобеленів.

— Ах ти ж! — раптом вигукнула Луна. Краєм ока вона помітила, як яскрава кольорова кулька, наче мильна бульбашка, плавно й неквапливо спускається з балюстради другого поверху. — У схованку!

Дівчата ледь встигли пірнути в кімнату, і тієї ж миті за дверима пролунав глухий «ляп». Фарба розлетілася по дереву саме там, де секунду тому була голова королеви.

— Ледь-ледь... — видихнула Либідь, притиснувшись спиною до дверей.

— Ви не зможете ховатися вічно! — пролунав зверху спокійний, дещо насмішкуватий голос Велеслава.

Кілька хвилин у повітрі панувала тиша. Луна обережно привідкрила двері. Вона бачила маленьке дзеркальце, що виглядало з-за важкої дубової шафи — Морган явно не збирався підставляти голову під обстріл.

— У мене є ідея, — прошепотіла Луна, вручаючи свій арбалет Либідь. — Поки Велеслав на сторожі, ми їх не дістанемо. Тому я знешкоджу його своєю таємною зброєю. Не промахнися, коли Морган визирне.І.... І...Запам'ятай мене такою...

Луна виставила у шпарину біле простирадло.

— Перемовини! У мене послання від королеви! Посильних не чіпати!

— Які ще послання? — почулося недовірливе бурчання Моргана.

— Я без зброї! — Луна вийшла в коридор, демонструючи порожні долоні, в одній з яких був стиснутий клаптик паперу.

Велеслав стояв у кількох метрах, над його плечима, наче вірні вартові, ширяли дві кольорові кульки. Луна відчувала на собі напружений погляд брата, що ховався за шафою. Вона підійшла впритул до ельфа і протягнула "лист".

Велеслав розгорнув папірець.

— Тут нічого немає... — встиг сказати він.

В ту ж мить Луна подалася вперед. Її рука лягла йому на потилицю, притягуючи ближче. Поцілунок був раптовим, палким і щирим. Вона відчула, як шалено закалатало серце ельфа, і як він відповів на її порив.

— Якого...?! — Морган вилетів зі свого укриття, впустивши дзеркальце. Він стояв із роззявленим ротом, забувши про арбалет і тактику.

Ляп! Ляп! — два точні постріли Либідь поцілили прямо в груди Моргану.

— От блін! — вигукнув він, дивлячись на свої заляпані обладунки.

Але Велеслав, навіть не розриваючи поцілунку, ледь ворухнув пальцями вільної руки. Дві кульки, що літали над ним, блискавкою шугнули в кімнату з королевою.

Ляп! Ляп! — почулося зсередини.

Либідь вийшла в коридор, намагаючись витерти фарбу з себе, і завмерла. Обидва вони, наче вкопані, спостерігали за Луною та Велеславом.

— Нічия, — нарешті відсторонившись, видихнула Луна. Щоки її палали яскравіше за будь-яку фарбу.

— Так, — погодився Велеслав, його голос був незвично хрипким. — Абсолютна нічия.

Луна раптом випрямилася і суворо глянула на брата та королеву, які досі перебували в шоці.

— А ви тут приберіть після себе! Наче дорослі люди, а граються дитячими арбалетами. Совість майте, прислуга не має за вами вимивати. Візьміть ганчірки, відро з водою і щоб усе блищало! — вона схопила Велеслава за рукав і потягнула до виходу. — А ми, в сад, дихати свіжим повітрям.

Либідь відчула, як її серце, що ще мить тому калатало від азарту погоні, раптом пропустило удар. Морган стояв зовсім поруч, не відводячи від неї очей.

— А ти... досить стримано зреагував на це, — нарешті промовила вона, намагаючись втихомирити дихання.

Морган лише знизав плечима, перевівши погляд на на зачинені двері, за якими зникли Луна та Велеслав.

— Вона моя сестра. Чотири роки тому я вже бачив, що Велеслав був її першим дитячим коханням. Думав, із віком пройде... А воно просто перестало бути дитячим. — Він зробив крок ближче, і знову подивився на королеву — Єдине, чого я не очікував, — що вона піде у «наступ» рівно в ту хвилину, коли їй виповниться вісімнадцять.

Либідь мимоволі всміхнулася, згадавши таємні розмови з Луною, коли вони у двох нишпорили у кімнаті Моргана.

— Ха. Пункт другий, — прошепотіла вона, розуміючи, що іменинниця чітко дотримується свого стратегічного плану.

— Так, молодша сестра набралася сміливості й зробила те, що хотіла... — Морган на мить замислився, а потім на його обличчі з’явилася дивна, рішуча напівусмішка. — Ех... буде, що буде. Як каже Велеслав, я вже навряд чи зможу осоромитися більше.

Перш ніж Либідь встигла бодай щось відповісти, він неочікувано обійняв її за талію, притягуючи до себе. Його поцілунок був зовсім не схожим на поцілунок Луни — він був обережним, майже запитальним, але сповненим прихованої ніжності. Либідь поклала свої долоні на руки Моргана.

За вікном сонце піднімалося вище, висвітлюючи залиті фарбою підлоги. Королівський палац Кіріма ще ніколи не бачив такого безладу і такої кількості щасливих закоханих пар.