Раді Вас бачити!

Навир Кривородний стояв посеред застиглого, обтяженого важким туманом ельфійських руїн, наче сама смерть, що прийняла подобу воїна. Його бліде обличчя застигло у вічній холодній байдужості, а на ньому гостро виділялися очі кольору замерзлої ртуті. У тому погляді не було й краплі тепла — лише нескінченна ніч, здатна випити душу кожного, хто наважиться зустрітися з ним поглядом.

З його чола здіймалися чорні та величні, покручені роги, поцятковані кільцями, як столітні дерева. Довге темне волосся перекреслювали сиві, мов попіл, пасма — живий символ тієї ціни, яку він сплатив за свою руйнівну могутність.

Тіло Навира захищав воронований панцир, вкритий вигадливим гравіюванням. Наплічники були підбиті хутром невідомого звіра.

Згорблений, худий звіролюд, схожий на потворну суміш щура та рептилії, прохрипів, покірно схиливши голову:

— Голод не впорався... Вони знайшли... знайшли перший ключ. Знайдуть і інші. Аспід — зрадниця.

Навир пройшов повз «Щура», навіть не глянувши на нього, наче ця доповідь була для нього лише шумом вітру.

— Отже, доведеться діяти інакше, — промовив він, і його голос прозвучав як хрускіт криги під ногами. — Можна було завершити все швидко, щоб вони не мучилися. Що ж... отже, вони будуть мучитися.

За його спиною, десь у глибині туману, здійнявся одночасний рев тисяч звіролюдів — армія чекала лише одного жесту свого генерала.

*****

Три дні нестерпного очікування. І нарешті обладунки були готові. Їх робив той самий майстер, що й робив кинджал для Велеслава більше ніж три роки тому. Матеріалу навіть вистачило на меч. Після роботи коваль сказав , що тепер з чистою совістю він може йти на заслужений відпочинок, бо це його найкраще творіння і краще він вже ніколи не зробить.

Нові обладунки не просто сиділи на Морганові — вони здавалися частиною його тіла. Чорний мітрил поглинав сонячне світло, залишаючи навколо хлопця легку тінь, а фіолетове сяяння вовчих очей на грудях пульсувало в такт його серцю.Коли Морган підняв меч, повітря навколо леза здригнулося від низького гудіння. Велеслав, що спостерігав за цим, задоволено кивнув. Тепер зброя і захист були єдиним цілим, налаштованим на дику, нестримну енергію Вульфхарта.

— Меч отримав ім'я? — запитав ельф, підходячи ближче. Його очі зацікавлено вивчали рунічне плетіння на гарді.

— «Темний Жнець», — коротко відповів Морган. Він зробив пробний випад, і обладунок навіть не скрипнув, рухаючись разом із ним так природно, наче друга шкіра. — Відчуваю, як він веде мою руку. Майже лякаюче.

— Тобі дійсно личить, — Луна зазирнула до кімнати, опершись об одвірок. — Але на весілля ці обладунки будуть занадто похмурими.

Морган відкрив рота, щоб обурено заперечити, але сестра виставила долоню вперед, зупиняючи його на пів слові:

— Залиш суперечки на потім. Там до нас прийшов якийсь п’яниця. Либідь розмовляє з ним, і вона виглядає дуже занепокоєною. Гадаю, вам варто спуститися.

Коли вони зайшли до вітальні, "п’яницею" виявився Оцелот — розхристаний, спітнілий, із диким поглядом. Поруч була Кассандра; вона стояла, спершись на стіл, і похмуро вивчала розгорнуту мапу.

— Люди Оцелота бачили величезні загони організованих звіролюдів, — швидко промовила Либідь, щойно Морган переступив поріг. Вона вказала на позначку на пергаменті. — Судячи з напрямку руху, вони вийдуть на відкриту місцевість тут. Вони будуть під стінами Хачбея менше ніж за добу.

Морган підійшов ближче. Фіолетове світло в очах вовка на його панцирі, здавалося, стало яскравішим, реагуючи на напругу господаря.

— Бачиш? — тихо запитала Кассандра, не піднімаючи очей.

— Бачу, — кивнув хлопець. — Справи кепські.

— Але Хачбей готувався до оборони, — спробувала заспокоїти присутніх Либідь, хоча її голос злегка здригнувся. — Ми вистоїмо.

Морган глянув на королеву з глибоким сумом, який зовсім не личив його новому грізному вигляду.

— Подивись на точку виходу, Либідь. Вони покидають межі Темного Лісу саме тут, хоча могли б вийти набагато ближче до Хачбея.

— Так, це дивно... — вона нахмурилася, намагаючись знайти логіку в маневрах ворога.

— Ні. Не дивно. Якщо плануєш напасти на два міста одночасно, — голос Моргана звучав убивчо спокійно, як у досвідченого генерала. — Вони вийдуть рівно посередині між Хачбеєм та Хортом.

Либідь зблідла в одну мить. Її пальці, що торкалися краю столу, затремтіли.

— Але в Хорті не вистачить людей для відсічі...

— Хорт із трьох сторін оточений морем, у нього міцні стіни, — продовжував Морган, ніби бачив поле битви з висоти пташиного польоту. — Захопити його важче. Але якщо вони це зроблять...

— Вони опиняться за крок до столиці, — закінчила Либідь пошепки. — А Навир отримає ідеальну фортецю для свого війська. Наші порти будуть заблоковані.

Морган випрямився. Чорний мітрил тихо задзвенів.

— Ми не зможемо врятувати обидва міста одночасно.

— Ти пропонуєш... просто віддати їм Хачбей? — голос Либіді тремтів від жаху, вона не вірила власним вухам.

— Ні. Якщо ми просто підемо, вони захоплять його без втрат і згодом об'єднають сили. Тоді Хорт точно не вистоїть, — Морган не відривав погляду від мапи, — Ми готувалися до оборони саме тут. Ми можемо знекровити їхні перші загони. Частина людей залишиться зі мною. Рівно стільки, щоб завдати ворогу максимальних втрат. Місто впаде, але воно дорого коштуватиме Навиру.

— Це... це завдання для самогубців, — тихо мовила Либідь, дивлячись на нього з болем.

— Практично так, — Морган випрямився, і чорний мітрил відкинув довгу тінь на стіну. — Тому ти і більша частина війська негайно вирушаєте до Хорта. Я залишуся тут із добровольцями. Коли стане зрозуміло, що місто не втримати, ті, хто виживе, прорвуться до порту і відпливуть до вас.

— Що значить «ми»? — різко заперечила Луна,— Я теж можу битися!

— Я знаю, — на диво спокійно відповів брат, і цей спокій вразив дівчину сильніше за крик. — Тому ти їдеш із ними. У Хорті теж буде битва, Луно. Але тут, у Хачбеї, тебе не буде. Це мій наказ.

Луна хотіла щось вигукнути, але побачила погляд брата, що не знав сумнівів. Вона лише мовчки кивнула, відчуваючи, як до горла підступає клубок.

— Моргане... — лише змогла вимовити Либідь

— Ти сама хотіла, щоб я командував. Це — моє перше стратегічне рішення. І нажаль воно єдине вірне.

— Він правий, — Кассандра похмуро згорнула мапу. — Або ми пожертвуємо фігурою, або програємо партію і втратимо обидва міста.

Королева довго дивилася на Моргана, наче намагалася запам’ятати кожну рису його обличчя.

— Добре, — нарешті видавила вона. — Швидко збираємося.

Коли дівчата почали виходити, Велеслав затримався біля Луни й ледь торкнувся її плеча.

— Не хвилюйся. Я залишуся з твоїм братом. Підстрахую його, щоб у нього не виникло зайвого бажання лізти в самі глибини пекла раніше часу.

Луна слабо посміхнулася ельфу і пішла збирати речі.

— Знаєш, Моргане, — заговорив Велеслав, коли у вітальні залишилися тільки вони двоє та догораючі свічки. — Я вперше відчуваю, що не помру в битві з Кривотворцем... або після неї.

— Нарешті!... Хех— Морган глянув на друга. — Нарешті в тобі прокинувся хоч якийсь оптимізм.

—.... Я відчуваю, що ми загинемо значно раніше, — незворушно додав ельф.

Морган лише щиро засміявся

******

Мешканці Хачбея поспіхом евакуювалися. Хтось намагався вивезти майно на возах, хтось — пробитися на кораблі в порту. Більшість тримали курс до стін столиці, шукаючи порятунку за її міцними мурами.

Либідь, Луна та Кассандра, забравши більшу частину війська, вирушили на захист Хорта. Цивільних у місті ставало все менше, а часу до появи звіролюдів — ще менше.

Оцелот під’їхав до Моргана, тримаючи коня за вуздечку.

— Час і мені вирушати. Вибач, хлопче, але я зарікся брати участь у суїцидальних битвах, — він усміхнувся, але очі залишалися серйозними. — Геройська смерть не для мене.

— Я не планую тут помирати, — нахмурився Морган. — Знищимо якомога більше звіролюдів і відступимо. Вважай, це перша лінія оборони країни в цій війні. Звісно, без втрат не обійдеться, але стояти до останнього ми не будемо.

Кілька воїнів поруч полегшено зітхнули, почувши ці слова. Надія на організований відхід додала їм впевненості.

— Перемолоти частину сил Навира тут, щоб менше дійшло до Хорта... — Оцелот знизав плечима. — Що ж, бажаю успіху.

— Хоча... у мене є до тебе діло, яке не стосується цієї битви, — раптово сказав Морган. Відчувши допитливий погляд солдатів, він додав: — Відійдемо на пару хвилин. Велеславе, проконтролюй, щоб діжки з ворванем стояли де треба. Кожна помилка коштуватиме дорого.

Ельф кивнув. Поки воїни розставляли діжки вздовж доріг до порту, виникла затримка: солдати не розуміли, як краще розмістити їх біля самої пристані. Велеславу довелося особисто вказувати місця. Одну діжку з жиром він наказав перенести — вона стояла занадто близько до єдиного корабля, що залишився в гавані. Їхнього єдиного квитка на порятунок.

Коли Велеслав повернувся, Морган якраз закінчив розмову з Оцелотом.

— По руках! — вигукнув найманець, потиснув Морганові руку і, скочивши в сідло, поїхав геть разом зі своїми людьми.

— Про що це ви домовлялися? — запитав Велеслав.

— Попросив його про дещо, — Морган ледь помітно усміхнувся. — Хтось із нас двох має ж зберігати оптимізм і будувати плани на майбутнє.

Велеслав лише хмикнув.

— Скоро захід сонця, Моргане. Я вже відчуваю, як воно наближається.

— Тож на позиції, — відповів Морган. — Як гадаєш, може, потрібна якась промова, щоб підняти бойовий дух?

— Ти начитався героїчних романів, — посміхнувся ельф і вказав на корабель. — Найкращий спосіб підняти їхній дух .... це шанс вижити.

Захід сонця приніс із собою не темряву, а задушливий сірий туман, що густо наповзав із боку лісу. Хачбей завмер. Це була липка, важка тиша перед вибухом. Морган стояв біля барикад на центральній площі, ловлячи кожен шурхіт. Велеслав застиг поруч; він не ворушився, але Морган знав — ельф відчуває наближення ворога кожною клітиною тіла.

Раптово тишу розірвав різкий, короткий рик. Першим із туману виринув худий звіролюд, схожий на величезного щура. Він стояв на двох лапах, активно принюхуючись до повітря, а потім втупився своїми чорними намистинами очей прямо в бік барикад. Здавалося, він бачить Моргана та Велеслава наскрізь.

— Велеславе, думаєш, це Навир? — тихо й невпевнено запитав Морган, міцніше стискаючи зброю.

— Сумніваюся, — відказав ельф, не зводячи очей із потвори. — Він зовсім не схожий на того ватажка, якого описувала Аспід.

— Дідько... — процідив Морган. — Отже, він повів основні сили до Хорта.

Щуроподібний звіролюд повільно підняв суху лапу і вказав на барикади. На подив захисників, не було ніякого дикого реву чи хаотичного гарчання, як у минулих сутичках. Потвори виходили з туману спокійно, вишукуючись у бойові ряди, наче справжнє військо.

— Та ви жартуєте... — пробурмотів Морган, коли з туману виступив велетень із головою бика. Звір був закований у грубі обладунки, а в його правиці покоїлася важка шипована булава. — Вони вже й броню носять?!

За сигналом «Щура» звіролюди пішли в наступ. Сам вожак залишився на місці, продовжуючи нерухомо спостерігати за барикадами. І знову — жодного крику. Тільки глухе гарчання, ритмічний важкий стукіт пазурів об каміння та ляскіт металу, що віщував неминучу бійню.

Морган здійняв меч до неба, даючи знак лучникам. За мить повітря здригнулося від різкого свисту — злива стріл накрила перші ряди ворога. Кілька звіролюдів рухнули на бруківку, прошиті наскрізь, але це не викликало паніки. «Бик» із важкою булавою зреагував блискавично: він схопив за шию меншого побратима, що стояв поруч, і прикрився його тілом, наче живим щитом, приймаючи удари в м'яку плоть смертника.

«Щур» лише ледь схилив голову набік і сухо клацнув зубами. Ряди звіролюдів миттєво зімкнулися, переступаючи через трупи своїх, і продовжили невблаганний рух уперед.

— Підпалюй! — вигукнув Морган, вкладаючи в наказ усю лють.

За його командою в повітря злетів другий залп — цього разу стріли несли за собою шлейфи вогню. Вони впивалися в тіла, підпалювали шерсть та грубі шкіряні обладунки. Повітря наповнилося смородом горілого м'яса, але звірі навіть не сповільнилися. Незважаючи на втрати, вони йшли на барикади з фанатичною впертістю, якої Морган ніколи раніше не бачив.

Весь цей час «Щур» не поворухнувся. Він застиг, мов кам'яна статуя, не зводячи неживого погляду з барикад, наче вичікував ідеального моменту для того єдиного удару, що розтрощить усю оборону.

За мить до зіткнення захисники виставили вперед списи, створивши сталевий частокіл. Перші лави потвор по інерції налетіли на вістря, пронизуючи власні тіла, але наступні вже дерлися по трупах, вгризаючись у барикади.

Велетень із головою бика заревів, піднімаючи булаву. Одним нищівним ударом він розтрощив частину укріплень біля храму Айни. Тріски та каміння розлетілися врізнобіч, відкриваючи прохід. Звіролюди, мов чорна вода, ринули в цю щілину, вмить заповнюючи величезну калюжу, що розлилася по обидва боки барикади. Воїни Моргана, чітко дотримуючись наказу, завчасно відійшли вбік, звільняючи простір для ворожої пастки.

Все йшло саме за планом Моргана: ворог пробив оборону саме там, де його чекала погибель.

Велеслав зробив крок уперед. По його руках уже запекло бігали блакитні блискавки, висвітлюючи зосереджене обличчя ельфа. Не зронивши ні слова, він різко вдарив долонями по водній поверхні.

Електричні розряди миттєво розійшлися по воді, перетворюючи калюжу на розпечене пекло. Десятки звіролюдів одночасно заревли від нестерпного болю, їхні тіла вигиналися в конвульсіях. Повітря миттєво просякло нудотним смородом паленого м'яса та шерсті. Один за одним загарбники падали замертво, заповнюючи пролом своїми обвугленими тілами.

Незважаючи на нищівну магічну атаку Велеслава, «Бик» виявився надзвичайно міцним. Обвуглений, із залишками іскор на рогах, він люто заревів і всією своєю масою ринувся на ельфа. Велеслав в останню мить відсмикнув руки від води й легким, майже танцювальним рухом ухилився від нищівного удару булави, що пройшла в лічених сантиметрах від його грудей.

Але Морган уже був поруч. Лезо його меча пройшло крізь товстий обладунок потвори, наче розпечений ніж крізь масло, і точно пробило серце гіганта.

«Бик» на мить завмер, здивовано дивлячись на темну сталь, що стирчала з його грудей, а потім із глухим гуркотом завалився на каміння. Життя миттєво покинуло його масивне тіло.

— Ох... Нічого собі меч, — пробурмотів Морган, заворожено дивлячись на лезо, яке навіть не затупилося об міцну броню.

Проте часу на дивування не було. Звіролюди, переступаючи через тіло свого ватажка, вже майже перевалили через залишки барикад. Побачивши, що ворог починає оточувати їх, Морган гучно скомандував, перекриваючи шум битви:

— До другої лінії! Відходимо!

Дотримуючись чіткого плану, воїни організовано відступили вглиб вулиці до заздалегідь підготовлених укріплень.

Але понад усе — більше за масу звіролюдів та їхню нову дисципліну — лякав крижаний спокій Щура. Відступаючи, Морган помітив, що ватажок нарешті рушив із місця. Він проходив крізь розтрощені барикади, не оминаючи і не переступаючи понівечені тіла людей та своїх же одноплемінників. Він йшов прямо по них, наче по брудному камінню.

Велеславу це здалося надзвичайно дивним. На мить ельфу ввижалося, що Щуру взагалі байдужий результат битви чи кількість загиблих. Він був тут заради чогось іншого.

Воїни вже зайняли позиції за другою лінією. Лучники з накладеними запаленими стрілами завмерли в очікуванні. Щойно потвори заглибилися в місто, заповнюючи вузьку вулицю, Морган вигукнув:

— Діжки!

З дахів будинків полетіли важкі ємності з ворванем. Жир, який зазвичай використовували для освітлення міста, розтікся бруківкою чорною слизькою річкою. Вогняні стріли вмить перетворили вулицю на палаючий жолоб. Звіролюди ревіли, згораючи заживо; дехто намагався знайти порятунок у будинках, але вогонь невблаганно охоплював усе місто. Ті одиниці, яким вдалося прорватися крізь полум'я, зустрічали лише швидку смерть від мечів воїнів.

План Моргана діяв бездоганно: ворог ніс колосальні втрати. Проте Морган бачив, як виснажені його люди — довго вони не протримаються.

— До корабля! — скомандував він, розрубавши чергову потвору. — Відступаємо до порту!

Військо почало організовано відходити до гавані. Велеслав на мить затримався, озирнувшись на вогняну завісу. Крізь марево пожежі він побачив Щура. Той наближався до храму Айни й раптом зупинився. Вишкіривши гострі зуби, він втупився чорними очима прямо в ельфа. Це не був оскал звіра — це була впевнена, холодна посмішка переможця.

«Спочатку Слизняк, тепер цей Щур...» — промайнуло в голові Велеслава. — «Їм у тому храмі наче медом помазано. Що ж там таке сховано?»

- Велеслав, відходимо ! - повторив Морган.

Від цієї посмішки навіть у Велеслава на мить застигла кров у жилах.

— Велеславе, відходимо! — вдруге вигукнув Морган, вириваючи друга з оцепеніння.

Ельф кивнув, і вони рушили до порту. Відступ був повільним, але впевненим. Позаду Хачбей перетворювався на палаюче пекло: вогонь жадібно пожирав дерев'яні будівлі, а завіса диму піднімалася до самих зірок. Відбиваючись від залишків звіролюдів, яким пощастило прорватися крізь вогняну пастку, воїни один за одним піднімалися на борт корабля.

Раптом небо над містом розірвав потужний помах крил. Величезний птаходракон пролетів низько над вулицями, роздмухуючи полум’я своїм диханням ще дужче. Істота важко опустилася на дах будівлі прямо навпроти храму Айни й видала пронизливий, тріумфальний крик.

— Манара? Що вона тут робить?! — вигукнув Морган, впізнавши в обрисах птаходракона знайому відьму.

Велеслав зупинився. Він спокійно глянув на Моргана, і в цьому погляді було стільки знання, наче ельф щойно прочитав останню сторінку книги.

— Моргане... — тихо промовив він. — Сідай на корабель і негайно пливи до Хорта.

— Велеславе?! Ти про що?

Ельф нічого не відповів. Його тіло почало стрімко змінюватися, видовжуватися, обростати сріблястою шерстю. За мить на місці Велеслава вже стояв величний великий вовк. Видавши глухе гарчання, він розвернувся і стрімголов ринувся назад у саме пекло — крізь стіну вогню, прямо до храму.

— Ми готові відпливати! — доповів один із воїнів, перекриваючи гул пожежі. — Швидше! Ще трохи, і порт охопить полум'я, ми не зможемо вийти в море!

Морган стояв дивлячись на завісу диму та вогню, де зник його найкращий друг.

— Велеславе... — видихнув він, стиснувши кулаки до болю.

Корабель відплив, залишаючи позаду Хачбей, поглинутий полум'ям та звіролюдами. Судно тримало курс на Хорт, до наступної битви. Як і планував Морган, ціною спаленого міста вони завдали ворогу колосальних втрат, зберігши при цьому основні сили. Але сам Морган залишився.

Він тяжко видихнув, одним коротким рухом перерізаючи горло черговій потворі, що вистрибнула на нього в задимленому провулку. Хлопець стрімко наближався до храму, майстерно оминаючи основні скупчення звіролюдів.

«Засранець! Цього разу не я отримаю по щелепі, а ти, Велеславе!» — люто думав Морган. Він бачив удалечині білий загривок чорного вовка, який тінню продирався крізь вогонь, іноді зупиняючись лише на мить, щоб перегризти горлянку черговому загарбнику.

За кілька хвилин, подолавши десяток метрів та залишивши по собі ще кілька трупів, Морган опинився біля самого входу до храму. Він побачив, як Велеслав, уже прийнявши свою звичайну подобу, штовхає важкі дубові двері.

Раптом боковим зором Морган помітив рух — із темряви піддашшя на нього злетів звіролюд. Морган уже приготувався зустріти його сталлю, але в цей момент небо розірвав спалах фіолетового полум’я. Струмінь магічного вогню з пащі птаходракона вдарив точно в ціль — від потвори залишилася лише жменя попелу, що розлетілася за вітром.

Манара, вчепившись кігтями у карниз сусідньої будівлі, уважно і якось занадто вичікувально дивилася на Моргана. Хлопець не став гаяти час на роздуми про її мотиви. Не звертаючи уваги на пильний погляд відьми, він рвонув двері на себе і забіг всередину храму.