Раді Вас бачити!

З самого ранку Морган перебував у стані дивної напруги. Готуючись до поїздки у в’язницю на допит Аспід, він діяв механічно: ретельно затягував паски обладунків, перевіряв гостроту леза меча, звичними рухами поправляв плащ. Проте його думки були далекі від зброї. Він усе ще відчував збентеження після вчорашньої вечері, а «аналітика» Велеслава стосовно нього та Либіді ніяк не йшла з голови, змушуючи вуха зрадницьки червоніти щоразу, коли він згадував погляд королеви.

У двері наполегливо постукали. Морган відчинив і побачив на порозі Луну. Вона стояла в дивно застиглій позі, ховаючи щось за спиною.

— Можна увійти? Мені треба тобі дещо... сказати, — промовила вона тонким голосом.

Морган миттєво відчув підвох. Цей вираз обличчя сестри він знав з дитинства — зазвичай він означав або розбиту вазу, або початок великої катастрофи.

— Кажи вже.

Луна прослизнула до кімнати й щільно зачинила за собою двері, наче перевіряючи, чи не підслуховує хтось у коридорі.

— Обіцяй, що не сваритимешся, — вона невинно закліпала очима, продовжуючи притискати щось до спини.

— Не обіцяю. Але обіцяю спробувати стриматися.

— Коли я з Кассандрою була у Архімага — почала вона здалеку. — Так от, я там дещо... позичила в архівах.

— «Поцупила», ти хотіла сказати? — Морган склав руки на грудях.

— Та годі тобі! Нам воно зараз потрібніше, ніж пилу на полицях! — Луна нарешті витягла руку й показала здобич. Це був старий, пожовклий сувій, від якого пахнуло віками та магією.

— Що це? — Морган нахмурився, підходячи ближче.

— Я просто подумала... — слова посипалися з Луни швидким, нервовим потоком. — Якщо Вищі, які вимагають смерті Велеслава після перемоги над Кривотворцем — це реальність, то й Анаксагор — реальність. І можливо, він знає, як зробити так, щоб Велеслав не зник і не помер. Можливо, він не шанує Вищих і захоче нам допомогти. І можливо, саме цей сувій допоможе нам його знайти! Я думала, що сама все розберу, але тут усе ельфійською. А ти знаєш мову краще за мене.

— Забагато «можливо», Луно, — Морган обережно взяв сувій і розгорнув його на столі.

Його погляд забігав по рядках. Це не був звичайний опис. Перед ними був детальний перелік: зображення Вищих, історія кожного з них, їхні сили.Все було написано вишуканою ельфійською в’яззю з використанням шифрів, які Морган колись вивчав разом із Велеславом.

— Хм... А це й справді корисна річ, — пробурчав Морган, відчуваючи цікавість.

— Я хотіла запитати у Велеслава, — Луна засяяла, побачивши, що брат не збирається її карати. — Але він би точно сказав, що все марно, і щоб ми не витрачали дорогоцінний час.

— Мда. Ми надто добре його знаємо, — Морган сумно посміхнувся.

Він пробігся очима по заплутаних знаках.

— Це зашифровано. На переклад піде багато часу. Займемося цим сувоєм трохи згодом. Разом.

Він простягнув сувій Луні, але та відступила на крок, хитаючи головою.

— Хай краще буде у тебе. У твоїх руках він у більшій безпеці.

Морган кивнув і сховав сувій у надійну потайну шухляду письмового столу, замикаючи її на ключ. Тепер, окрім захисту Хачбея, у нього з'явилася ще одна місія: знайти спосіб обдурити богів.

Либідь та Кассандра вже чекали біля коней, коли з дверей маєтку вийшли Морган та Луна. За мить з’явився і Велеслав, як завжди безшумний і зосереджений.

— Що ж, час іти, — мовила Либідь, перевіряючи попругу на сідлі свого скакуна. — Ми з Морганом їдемо до Аспід. Ви — до Архімага. Сподіваюся, все пройде за планом і обійдеться без зайвих пригод.

Луна, вмостившись у сідлі, з цікавістю глянула на ельфа.

— До речі, Велеславе, а як ти плануєш вмовити Дейхана віддати табличку? У тебе є якась стратегія?

— Я планую? — Велеслав спокійно підвів на неї очі. — Я казав лише, що заберу її. А от вмовляти його будеш ти. Тож плануй сама, Луно. Мої доводи він слухати точно не захоче.

Долоні Луни вмить змокріли. Вона відчула на собі єхидну посмішку брата, до якої змовницьки приєдналася навіть Кассандра.

— Ти сама рвалася в бій, — нагадав Морган, стримуючи сміх. — Сподіваюся, ти не думала, що це буде прогулянка за солодощами?

— Не думала! — відрізала дівчина, намагаючись повернути собі впевненість. — Але я пам’ятаю, що Велеслав зовсім не вміє їздити верхи. Тож, Велеславчику, залазь до мене. Я тебе міцно триматиму, щоб ти, боронь боже, не впав і не забився.

Вона підморгнула ельфу, насолоджуючись моментом. Велеслав не відповів. Його постать раптом почав огортати густий білий туман, пронизаний іскрами магічних блискавок. Повітря навколо завібрувало від сили. Секунда і замість ельфа на траві стояв величезний чорний вовк із білим загривком та розумними, різнокольоровими очима.

— Ого... — очі Луни розширилися, а дихання перехопило від неочікуваного видовища.

— Я так розумію, Луно, він віддає перевагу власним лапам, — зауважила Кассандра, злегка торкаючи коня шпорами. — Вирушаємо!

— І тут обломали, — зітхнула Луна, поправляючи повіддя, проте вона не могла відвести захопленого погляду від могутнього звіра, що легко рушив поруч із її конем.

Луна тяжко зітхала. Під час усього шляху до Архімага вона не зводила очей з Велеслава, який у подобі великого вовка незворушно біг поруч. Потім вона зітхнула ще раз, і ще голосніше й драматичніше.

— Ну, кажи вже, — не витримала нарешті Кассандра, кинувши на подругу короткий погляд.

— От все ж... який підступний у мене брат! — вигукнула Луна, сплеснувши руками.

— «Морган» і «підступний»? Ці два слова зазвичай не вживаються в одному реченні, — хмикнула Кассандра.

— Він просто не казав, що «Велеславчик» існує тільки вдома! — обурилася дівчина. — А на завданні це, бачте, Лорд Суворості Велеславище!

Вовк, почувши це, видав коротке глузливе фиркання, навіть не повернувши голови.

— От бачиш! — Луна тицьнула пальцем у бік звіра. — Він ще й знущається!

— А як ти собі це уявляла? — Кассандра ледь стримала посмішку. — Що ви візьметеся за руки й підстрибуючи будете збирати квіти та слухати спів пташок дорогою до Архімага?

— Ну, хоча б візьмемось за руки! — Луна хитро примружилася, дивлячись на білий загривок чорного вовка. — Я б його ще й у щоку поцілувала.

Вовк, який до цього рухався з грацією ідеального хижака, несподівано перечепився на рівному місці й ледь не втратив рівновагу. Його кігті на мить скребнули по камінню, а хвіст нервово смикнувся.

— Обережніше! — переможним тоном вигукнула Луна дивлячись як вовк перечепився — Але нічого, я це виправлю. Немає такого завдання, з яким би я не впоралася!

Кассандра лише похитала головою, дивлячись, як Велеслав прискорює крок, намагаючись триматися якнайдалі від «небезпечної» вершниці.

— Ми вже майже на місці, далі краще пішки, — Кассандра натягнула повіддя, зупиняючи коня. Сплигнувши на землю, вона не випускала вуздечки з рук і серйозно додала: — Велеславе, тобі варто повернути свою справжню подобу. Сумніваюся, що тутешні маги будуть у захваті від величезного вовка, що розгулює їхніми коридорами.

Вовк завмер. На мить його обриси розчинилися, перетворюючись на густий білий дим, пронизаний іскрами блискавок. Магія швидко набувала людської форми, і за кілька секунд перед дівчатами вже стояв ельф — спокійний і незворушний, наче й не він щойно лякав коней своїм виглядом.

Луна теж злізла з коня. Опинившись поруч із Велеславом, вона, не гаючи ні секунди, міцно схопила його за руку.

— Ну хоч трошки пройдемося ось так, — усміхнулася вона, заглядаючи йому в очі.

Велеслав нічого не відповів. Він лише коротко поглянув на їхні сплетені пальці, але руку забирати не став, дозволивши Луні цю маленьку перемогу.

— Нам варто думати, як вмовити Дейхана віддати таблички, а не розважатися, Луно, — суворо зауважила Кассандра, хоча в її погляді промайнула тінь усмішки.

— Я саме над цим і міркую! — запевнила Луна, крокуючи в такт ельфу. — А поруч із Велеславом мені думається значно краще. В мене вже навіть є одна ідея.

Біля входу до магічної школи їх перепинила варта. Кассандра мовчки простягнула лист із королівською печаткою. Охоронці перезирнулися, уважно вивчили герб Либіді й кивнули, пропускаючи гостей усередину.

Цитадель зустріла їх прохолодою та запахом старої магії. Вони йшли довгим коридором, стіни якого прикрашали портрети видатних магів минулого. Їхні очі на картинах, здавалося, проводжали відвідувачів підозрілими поглядами. Оминувши кілька масивних зачинених дверей, група зустріла молоду магесу.

— Вибачте, нам терміново потрібен Архімаг Дейхан, — звернулася до неї Луна, все ще не випускаючи руки Велеслава.

Жінка змірила їх недовірливим поглядом. Коли її очі зупинилися на ельфові, вона на мить завмерла від подиву. Поява представника його народу в стінах школи була подією небувалою.

— Другі двері після повороту праворуч, — нарешті відповіла вона, намагаючись повернути собі діловитий вигляд.

— Дякую! — кивнула Луна.

Вони рушили далі за вказаним напрямком. Коли потрібні двері опинилися прямо перед ними, Луна нарешті відпустила руку Велеслава. Вона глибоко видихнула, налаштовуючись на непросту розмову, і рішуче постукала.

******

Кабінет Дейхана більше нагадував елітний архів, ніж робоче місце вченого. Повсюди височіли стелажі, заставлені книгами та сувоями, але, на відміну від загальних сховищ школи, тут панував бездоганний порядок. Вишукані меблі з темного дерева виглядали аристократично й дорого, підкреслюючи статус господаря.

Дейхан підняв погляд від столу, і на його обличчі відбилося щире здивування при виді Луни. Проте, коли він помітив Велеслава, його брови злетіли вгору, а очі звузилися, поява ельфа в цих стінах була подією надзвичайною.

— Архімагу Дейхане, — Луна не стала чекати запрошення й одразу пішла в наступ. — Нам терміново потрібна та табличка, яку ми залишили у вас. Це питання національної безпеки, тому ми не маємо права гаяти ні хвилини.

— Ні, — сухо й коротко відповів Дейхан, навіть не ворухнувшись.

— Зачекайте, це наша річ! — наполягала Луна.— Ми передали її вам лише на тимчасове зберігання, а тепер забираємо назад.

— Існують правила та закони, — холодно заперечив Архімаг, вирівнюючи спину. — Магічні артефакти такого рівня мають перебувати під пильним наглядом магів. Ніхто — ні королева, ні єпископ, ні навіть я сам — не має права порушувати цей порядок.

Луна, здавалося, саме на таку відповідь і розраховувала. На її обличчі з’явилася переможна посмішка.

— Звісно, саме тому з нами прийшов наймогутніший ельфійський маг, — вона вказала рукою на незворушного Велеслава. — Як ви й казали, магічна річ залишатиметься під суворим професійним наглядом мага. Ми шануємо закони та правила не менше за вас.

Навіть Кассандра була вражена тим, як спритно Луна підловила Архімага на його власних словах. Тепер, якщо Дейхан відмовить, він заперечить сам собі, виставивши себе непослідовним та упередженим. Для гордого Архімага такий удар по репутації був би нестерпним.

— Маг, кажете? — Дейхан з новим, майже хижим інтересом вдивився у Велеслава, наче намагаючись промацати його ауру. — Що ж... добре. Я особисто проведу вас до складу.

Луна переможно зиркнула на Кассандру, сяючи від задоволення. Але Кассандра не поспішала радіти. Вона бачила, як дивно блиснули очі Дейхана, і відчувала: все далеко не так просто, як здається на перший погляд.

Луна, Велеслав та Кассандра йшли слідом за Архімагом. По дорозі вони зустріли молодого мага, у якого Дейхан коротко запитав, чи є хтось зараз у сховищі. Отримавши заперечну відповідь, він повів гостей далі, у холодну глибину підземелля.

Вони спустилися в підвал, минувши кілька складів, звідки тягнуло гострим запахом алхімічних реагентів. Нарешті Архімаг зупинився перед масивними дверима з червоного дерева, скріпленими товстими металевими стяжками з вигравіюваними рунами. Двері були напіввідчинені, наче запрошуючи всередину.

— Табличка там, на столі, — Дейхан недбало вказав на проріз. — Забирайте.

Щойно Луна зробила крок вперед, важке дерево з гуркотом злетіло з місця й зачинилося прямо перед її носом.

— Протяги... — незворушно пояснив Дейхан, сідаючи на стілець біля столу. — Йдіть. Забирайте те, за чим прийшли.

Луна штовхнула двері плечем, але вони навіть не здригнулися. Вона гарячково шукала замок, засув чи бодай прихований механізм. Нічого.

— Ну що ви там застрягли? — з неприхованою насмішкою кинув Архімаг. — Якщо ви навіть з дверима не здатні впоратися, то краще йдіть додому й чекайте, поки вітер вщухне.

— Добре, — тихо промовив Велеслав.

Він стояв за спиною Луни. Його крижаний погляд на мить затримався на Дейхані, а потім перемістився на двері. Ельф на мить заплющив очі, а коли розплющив їх — зіниці здавалися чужими, вони дивилися не на дерево, а крізь нього, у саму суть магії.

Двері повільно, зі страждальницьким скрипом почали відчинятися. Дейхан стиснув кулак, і вони знову захлопнулися. Але вже за секунду стулки здригнулися й знову піддалися тиску Велеслава. Архімаг поклав долоню на стіл і різко стукнув по поверхні, двері з тріском зачинилися втретє. Ельф зробив глибокий видих.

Тепер підземеллям ширився не просто скрип, було чути стогін розриваних волокон дерева та лязк деформованого металу.

— Луно, відійди! — вигукнула Кассандра, хапаючи подругу за плече й відтягуючи назад.

Повітря в коридорі завібрувало. Пухирці з алхімічними інгредієнтами на полицях затремтіли й почали падати, розбиваючись об підлогу. Меблі дрібно підстрибували. Двері складу наче корчилися в агонії: дерево тріщало, а рунічні стяжки розривалися, як папір. Дейхан уже рукою тримався за край столу, на його скронях виступив піт від колосального зусилля.

Врешті магія Велеслава перемогла. Двері розірвало на шматки, які з гуркотом влетіли всередину сховища, піднявши хмару пилу. Ельф продовжував стояти нерухомо.

— Протяги цього року... надзвичайно сильні... — важко видихнув Дейхан, витираючи чоло рукавом мантії.

— Так, — погодився Велеслав, його голос залишався рівним. — Досить сильні протяги, як на людей.

Луна, обережно переступаючи через уламки колись величних дверей, зайшла до складу. Там, посеред розкиданих речей, на столі справді лежала чорна табличка. Взявши її до рук, дівчина відчула холод каменя й повернулася до друзів.