Раді Вас бачити!

Шлях назад крізь Темний Ліс вони здолали швидше ніж тривала їх подорож до Адрайеля. За весь час загін не зустрів жодного звіролюда, що лише підтверджувало похмурі слова Аспід: ворог не вештався нетрями, він збирався в кулак під командуванням нового ватажка — Навира. Сама бранка, зв’язана й кинута на воза, за весь шлях вицідила лише одну фразу:

— Ви справжні дурні, якщо вирішили залишити мене живою.

Либідь розуміла: розвідку важко назвати переможною. Лігво Кривотворця залишилося таємницею, а ціна знань була занадто високою — життями вірних людей. Проте тепер у них була вона — Аспід, джерело інформації, яку вони змусять говорити. У них була мапа Меп і чітке розуміння: перший удар прийде на Хачбей. І, що найголовніше, з ними був Велеслав, чи не єдина зброя проти самого Кривотворця.

Попереду чекало нове випробування, це оборона міста. Либідь уже подумки креслила схеми укріплень, рахувала мечі та розподіляла гарнізони так, щоб не залишити інші міста беззахисними перед лицем неминучої навали.

— Отже, Моргане, — почала Либідь, не повертаючи голови та згадавши їх розмову перед розвідкою — я не хочу тиснути, але ... Що ти вирішив? Станеш на чолі війська?

Морган зітхнув, дивлячись на неї.

— Невже в тебе справді немає кращого кандидата? — запитав він тихо.

— Повір мені... немає, — вона нарешті поглянула на нього, і в її очах Морган побачив не королеву, а соратницю, яка просить про допомогу.

— Я не впевнений, що впораюся, — відповів він після довгої паузи. — Але... я зроблю все, що в моїх силах. Принаймні, поки ми не покінчимо з Кривотворцем та його зграєю.

— Розцінюю це як згоду, — Либідь ледь помітно всміхнулася кутиками вуст.

Велеслав, який до цього мовчки спостерігав за ними, перевів погляд з Либідь на друга з щирим подивом.

— Дивно. Я був переконаний, що ти вже одружився з нею. За моїми розрахунками, це мало статися ще півтора року тому.

Оцелот, який якраз відсьорбував вино з фляги, голосно зареготав, мало не захлинувшись.

— Твоїми розрахунками? — перепитав Морган, відчуваючи, як вуха починають палахкотіти.

— Це було б логічно, — наче професор на лекції, почав пояснювати Велеслав. — Либідь ще три роки тому перестала бути категорично проти шлюбу за домовленістю. А після спільної битви з Бейном ви мали б зблизитися ще дужче. Зрештою, кращої кандидатури їй годі й шукати.

— Боюся, хлопче, ці двоє ідуть проти будь-якої логіки! — сміючись, вигукнув Оцелот.

— Ми з Либідь просто добрі друзі, — Морган швидко глянув на королеву, шукаючи підтримки. — Правда ж?

Либідь вдивилася в обрій, де на фоні призахідного сонця вже виднілися вежі міста.

— Хачбей на горизонті, — спокійно промовила вона.

Те, що вона оминула питання Моргана мовчанкою, змусило його почервоніти так сильно, що це стало помітно навіть у сутінках.

— Дивно, — Велеслав насупився, розглядаючи друга. — Чого ти такий червоний? Тебе лихоманить? Можливо, це наслідки туману Голоду?

Оцелот засміявся ще гучніше, прикладаючись до фляги.

— О, так, Велеславе... Його лихоманить. Але від цього твої зілля не допоможуть!

Коли загін нарешті в’їхав у ворота Хачбея, кожен відчув, як важкий камінь спав із плечей. Місто жило своїм звичайним, галасливим життям: торговці вихваляли товар, дітлахи бігали між возами, а містяни обговорювали останні новини, навіть не підозрюючи про похмуру тінь, що насувалася з Темного Лісу.

Либідь коротко переговорила з начальником варти і, повернувшись до групи, поглянула на Аспід, яка все ще металася в маренні на дні воза.

— Здається, у місті й справді все спокійно, — вона перевела погляд на Моргана. — Думаєш, вона не збрехала про напад?

— Сумніваюся, — хитав головою Морган. — У ту мить вона була впевнена, що помре. В такий час сенсу брехати вже немає.

— Отже, готуватимемо оборону, — Либідь вдивилася в далечінь, де над містом височіли старі оборонні вежі. — Якщо я не помиляюся, Моргане, твій дім десь неподалік?

— Десь за годину верхи від міста, — відповів він.

Либідь завагалася, поправляючи плащ, а потім запитала, намагаючись зберегти офіційний тон:

— Ти не будеш проти, якщо я... зі своїми людьми зупинюся в тебе, поки триватиме підготовка оборони міста?

— Я не буду проти, — Морган відповів миттєво, але навіть не озираючись, він спиною відчув, як Оцелот розплився в єхидній посмішці.

— О так, він точно не буде проти, — впівголосу прокоментував Оцелот, нахилившись до Велеслава. — Може, навіть власним ліжком поділиться. Виключно заради безпеки країни та комфорту її величності, звісно.

На цей раз навіть стриманий Велеслав не витримав і ледь помітно всміхнувся кутиком губ.

— Оцелоте, — Либідь різко повернулася до найманця, намагаючись приховати зніяковіння за суворістю. — Відвези Аспід до в’язниці, вартові вкажуть дорогу. І залишайся в місті, ти можеш знадобитися.

— Звісно, моя королево, — весело відповів Оцелот — Поїхали, хлопці! Відвеземо нашу зміюку в її нове затишне гніздечко.

Коли частина загону відокремилася, Морган спрямував коня до виїзду з міста.

— Ну, тоді поїхали до мене. Тобто... до мого дому.

Маєток Вульфхартів зустрів їх незмінним спокоєм. Ті самі три поверхи, той самий сад, і старий дуб, у кроні якого все ще темніли залишки їхньої з Велеславом «фортеці». Назва була солідною, хоча насправді це була лише купа дощок, де колись кувалася їхня дружба.

Щойно вони переступили поріг, прислуга ледь не впала в колективне заціпеніння, не щодня до їхньої вітальні заходить сама королева Либідь. Оскільки тітка Еліс поїхала у справах, за головного лишився Крон. Старий учитель, прищурившись, підійшов до Моргана, ігноруючи етикет.

— Я вже думав, не доживу до того моменту, коли ти сюди хоч якусь дівчину приведеш, хлопче, — прохрипів він, хитро всміхаючись.

— Це не те, що ви всі думаєте! — миттєво заперечив Морган, відчуваючи, як вуха починають палати.

— А що ми думаємо? — Крон підняв брову, насолоджуючись збентеженням учня, а потім перевів погляд на ельфа. — А ти змінився, Велеславе. Наче сильнішим став. І серйознішим... хоча куди вже далі, я не знаю.

— Є трохи, — стримано посміхнувся Велеслав.

— Моргане, як твої... «політичні справи»? — Голос Луни пролунав наче нізвідки.

Перш ніж Морган встиг відповісти, кулак сестри врізався йому в щелепу. Не сильно, але достатньо, щоб у голові задзвеніло.

— Багато «політиків» зустрів у Темному Лісі? — прошипіла вона.

— Та що ж мене всі лупцюють?! — пробубнів Морган, потираючи обличчя.

Але гнів Луни миттєво розтанув. Вона міцно обійняла брата.

— Радій, що я сьогодні добра. Взагалі планувала бити тебе кілька годин поспіль.

— А Луна й справді змінилася... — тихо зауважив Велеслав.

Дівчина завмерла. Вона повільно відсторонилася від Моргана і обернулася на голос. Її очі розширилися, а обличчя осяяла щира радість.

— Велеславчик! — вигукнула вона, зовсім забувши про свою нещодавню суворість.

Луна підлетіла до ельфа і притиснулася до нього в міцних обіймах.

— Я знала, що ти повернешся! Знала!

Морган, спостерігаючи за цією сценою, лише важко зітхнув, знову торкаючись щелепи.

— Значить, брата вона б'є, — пробурчав він собі під ніс, — а тут... «Велеславчик». Ну звісно

Коли Велеслав переступив поріг своєї старої кімнати, він очікував побачити знайомий пил і старі меблі, які залишив три роки тому. Але двері відчинилися в зовсім інший світ.

Кімната була не просто відремонтована, її переробили з нуля, втіливши в камені та дереві людське уявлення про ельфійську естетику. По кутках здіймалися витончені колони, що імітували сплетені стовбури стародавніх дерев, чиї віти розходилися по стелі. Нові міцні меблі були прикрашені складним різьбленням, яке нагадувало листя та лісові руни. Тут була і простора книжкова шафа, і масивний письмовий стіл, що чекав на нові сувої.

На стінах висіли картини. Велеслав одразу впізнав руку Луни, її мазки були живими та дещо зухвалими. У центрі, на почесному місці, висів той самий ескіз татуювання, який вона колись намалювала для них із Морганом на вісімнадцятиріччя брата. Символ їхньої нерозривної дружби.

— Ну як тобі, Велеславе? — очі Луни сяяли від радості, вона буквально підстрибувала на місці від нетерпіння. — Це була ідея Моргана, але, звісно, я приклала до цього руку!

Велеслав повільно провів пальцями по різьбленню на столі, наче не вірячи, що це все реальність. Потім він підняв погляд на Моргана, який стояв у дверях, спершись на одвірок.

— Це... дуже гарно, — голос ельфа злегка здригнувся. — Ти настільки був упевнений, що я повернуся?

Морган ніяково посміхнувся і звичним жестом почухав потилицю, відводячи погляд.

— Я навіть не знаю, що сказати, друже, — щиро відповів Велеслав. — Твоя впевненість та оптимізм надихають мене... і водночас трохи лякають. Бо я сам не був так упевнений у своєму поверненні, як ти.

*****

Знявши важкі, заляпані кров'ю та соком Темного Лісу обладунки, Либідь відчула неймовірну легкість. Кассандра позичила їй своє вбрання — просту, але якісну одежу, яка хоч і сиділа трохи інакше, ніж звична броня, проте була м'якою та чистою.

Єдиним бажанням королеви було впасти на ліжко й проспати до наступного повного місяця, але Крон був непохитним. Старий учитель вважав, що жодна війна не є приводом ігнорувати гарячу вечерю.

Коли Либідь нарешті спустилася до їдальні, у кімнаті на мить запала тиша. Всі вже сиділи за столом, чекаючи лише на неї.

Морган застиг із виделкою в руці. Його погляд затримався на Либіді довше, ніж вимагала ввічливість. У його очах читалося щире здивування, змішане з чимось, що він сам не міг назвати. Помітивши, що королева піймала його на цьому спогляданні, він різко опустив очі в тарілку.

— Щось не так? — запитала Либідь, сідаючи на вільне місце.

— Ні... просто... я ніколи не бачив тебе без... — почав він, намагаючись підібрати слова.

— Без одежі, — вкрадливо прошепотіла Луна, схилившись до самого вуха брата.

—...Без одежі, — машинально повторив за нею Морган.

Секундна пауза здалася вічністю. Луна вибухнула придушеним сміхом, закриваючи рот долонею. Морган, усвідомивши, що саме він щойно бовкнув, почервонів так густо, що затьмарив колір вина у келихах.

— Я мав на увазі — без обладунків! — виправився він, відчайдушно намагаючись врятувати залишки своєї гідності. — Ти... ти виглядаєш інакше.

— Дійсно, — спокійно погодилася Либідь, хоча легка усмішка все ж торкнулася її вуст. — Навіть якось дивно це.

Велеслав, який до цього мовчки спостерігав за цією сценою, лише тихо зітхнув:

— Моргане, твій словниковий запас сьогодні підкачав...

— Екхм...Отже, нас чекає оборона Хачбея, — діловито мовив Морган. Його голос звучав підкреслено офіційно, наче він намагався вибудувати стіну з паперів та наказів між собою та щойним «без одежі».

Либідь серйозно кивнула, оцінивши його спробу повернутися до справи:

— Так. Я вже відправила посильних до батька, щоб проінформувати його. Він зранку відплив у справах до Хорта, тож знадобиться час, щоб він повернувся.

Королева на мить завагалася, а потім перевела погляд на Луну..

— До речі, Луно, я дізналася, що у вас були якісь спільні справи з моїм батьком. Які саме?

Луна відчула, як потилицю почав пекти погляд Моргана. Брат мовчав, але вона вже чула в цій тиші майбутню годинну лекцію про «необхідність думати головою» та «небезпеку самовільних походів».

— Нічого такого цікавого... — промямлила Луна, колупаючи виделкою салат. — Просто... ми випадково натрапили на контрабандиста... хотіли його спіймати... а він виявився звіролюдом. У нього були дивні таблички-ключі, які ми відвезли Архімагу.

Щоб швидше перевести тему, Луна згадала про свою обіцянку:

— До речі, Велеславе, тобі Злата передала «подяку».

— Хто це? — ельф підняв очі від тарілки з м'ясним пловом. Його обличчя залишалося незворушним.

— Та дівчина, що була з матір'ю у работорговця на кораблі до Хорта три роки тому. Пам'ятаєш?

— Он як, — коротко відповів Велеслав. Луна зрозуміла, що більше з нього зараз не витягнути, попри всю її допитливість.

Але раптом ельф відклав прибори.

— А ця табличка... вона випадково не була чорного кольору з червоними написами? — запитав він.

У їдальні запала така тиша, що було чути, як тріщить ґніт свічки.

— Так, саме така, — Луна випрямилася, відчуваючи, як по спині пробіг холодок. — Ти знаєш, що це за ключ?

Всі присутні затамували подих, дивлячись на Велеслава.

— Знаю, — ельф повільно видихнув — І це дуже погано, що вони у місті. Але є й добра новина, — поспішив заспокоїти присутніх Велеслав, помітивши, як напружилася Либідь. — Доки їм бракує хоча б однієї таблички, місто у відносній безпеці.

— То що це все-таки за артефакти? — запитав Морган, не зводячи очей з ельфа.

— У певному сенсі, це справді сховище, — пояснив Велеслав, міцно зчепивши пальці. — Проте таблички це не просто ключі, це самі двері. Уявіть величезний простір, здатний приховати тисячі звіролюдів, з якого є чотири виходи у різних точках...

Либідь нахмурилась, її обличчя зблідло під світлом ламп.

— Тобто ти хочеш сказати, що ворог може просто вийти у чотирьох місцях посеред Хачбея, оминаючи всі стіни та оборонні споруди?

— Вони можуть з’явитися просто у нас за спинами, — підсумував Морган. — Цей Навир значно хитріший за Бейна. Той просто йшов напролом, а цей генерал, який прагне виграти битву з найменшими втратами для себе.

— Сумніваюся, що табличка довго буде в безпеці у Архімага, — додала Либідь, замислено постукуючи пальцями по столу. — Якщо шпигуни звіролюдів дізнаються, де вона то бути біді.

— Треба її повернути, — рішуче мовила королева. — Але Дейхан просто так її не віддасть. Він занадто самовпевнений.

— Згоден, — кивнув Морган, ледь помітно всміхнувшись. — Як він там казав? «Магія — лише для магів».

— Я заберу її в нього, — спокійно, але з металевими нотками в голосі сказав Велеслав.

Либідь обвела поглядом присутніх:

— Ось що я пропоную. Завтра ми з Морганом візьмемося за Аспід. Може знайдемо інші таблички. Велеслав і Кассандра вирушать до Архімага. Я дам листа з моєю печаткою, щоб охорона вас пропустила. А от як ви переконаєте Дейхана це вже на ваших плечах.

— Я з ними! — впевнено заявила Луна, випрямивши спину.

— Ні! — відрізав Морган.

— Та годі тобі! — дівчина насупилася, схрестивши руки на грудях. — Ти в сімнадцять років уже щосили бився зі звіролюдами. Або я йду з ними, або піду вирішувати «політичні справи» таємно, як ти в Темному Лісі.

— Ти мені погрожуєш? — Морган здивовано підняв брову.

— Зі мною буде Кассандра, — Луна благально глянула на ельфа, — і Велеславчик. Еге ж?

Велеслав перевів погляд на дівчину, а потім на її брата.

— Ну... як-не-як, саме твоя сестра знайшла табличку і здолала звіролюда. Це свідчить про її винахідливість. Вона мислить нестандартно. Як твій друг, я б волів залишити її в безпеці, але ситуація така, що ця її винахідливість може стати нам у пригоді.

Морган тяжко зітхнув, розуміючи, що програв цей бій, і лише розвів руками.

— Ну добре.

Луна на радощах аж засяяла.

— Але, Луно, пам’ятай, — голос ельфа раптом став крижаним. — Я не твій брат. У разі непослуху в мене знайдеться кілька магічних трюків, щоб тебе втихомирити. Твій брат підтвердить.

Морган миттєво згадав, як ельф змусив замовкнути всю групу в Адрайелі. Він подивився на сестру і, не приховуючи єхидної посмішки, кивнув на знак підтвердження.

— От халепа... — прошепотіла Луна, раптом усвідомивши, що з Велеславом жарти погані.

Либідь, подякувавши за вечерю, пішла до своєї кімнати. За нею швидко вислизнула і Луна, чиє обличчя світилося радісним передчуттям завтрашньої пригоди. У їдальні нарешті запала тиша, яку порушувало лише потріскування свічок.

Коли Морган і Велеслав залишилися вдвох, хлопець раптово підсів ближче до ельфа. Його голос стишився до змовницького шепоту.

— Ну... ти ж серйозно не думаєш, що в мене з Либідь... ну, це... можуть бути якісь... ем... почуття? Окрім дружніх?

Велеслав відставив келих і повільно повернувся до друга.

— Я не думаю, що вони можуть бути... — почав він.

Морган уже приготувався з полегшенням видихнути, але ельф додав:

— ...Вони вже є.

Його різнокольорові очі весело заблищали.

— Серйозно, Моргане. Вона хвилювалась за тебе, коли ти ледь не став звіролюдом. Я також помітив, як вона дивиться на тебе, коли ти відвертаєшся. Це зовсім не погляд «просто друга». Так само як і твій на неї.

— Я так не дивлюся! — заперечив Морган, відчуваючи, як зрадницьке тепло підступає до щік.

— Знаєш, якби я пішов у найтемнішу частину світу, де править лише вічна ніч, я б обов'язково взяв тебе з собою, — серйозно промовив Велеслав.

— Бо ми друзі, і я прикрию твою спину? — кивнув Морган, намагаючись повернути розмову в героїчне русло.

— Не тільки тому, — Велеслав ледь стримав посмішку. — Я б просто згадував при тобі Либідь, і ти своїм червоним обличчям та вухами освітлював би нам шлях. Такий собі «червоний вогник любові до королеви».

Ельф підвівся і поклав руку на плече приголомшеного друга.

— Між вами вже є хімія, Моргане. Просто ви обидва занадто вперті, щоб це визнати. Але подумай: завтра Либідь хоче йти на допит Аспі... саме з тобою. Не з Кассандрою, яка, мабуть, була б кориснішою у плані допиту тієї зміюки, а з тобою. Вона обрала тебе.

З цими словами Велеслав спокійно розвернувся і пішов до своєї кімнати, залишивши по собі повну тишу.

— Та ну ні... Це ж... ні... — Морган сидів нерухомо, з широко розплюченими очима, і гучно ковтнув повітря. Серце калатало так, ніби він щойно знову зустрівся зі звіролюдом у лісі, але цього разу меч йому б не допоміг.