Спочатку:
На сторінку книги
*****
Пройшло ще два дні і група розвідки Темного Лісу готувалася до виходу. Табір гудів від звичної метушні: воїни згортали намети, перевіряли спорядження та затягували попруги на конях. Морган вже впевнено тримався на ногах, хоча кожен різкий рух все ще відгукувався глухим болем у м’язах. Одягнений у свої обладунки, він порався біля коня, намагаючись не показувати, як йому важко залишати друга. На душі в нього вперше за три роки було легше: він знав, що Велеслав живий, знав, де його шукати, а головне — їхня розмова змила важкий осад провини.
Манара мовчки спостерігала за приготуваннями, час від часу пронизуючи Моргана своїм крижаним поглядом.
— Ми ж ще зустрінемося? — невпевнено запитав Морган, зупинившись перед Велеславом.
— Я не знаю, — ельф відповів прямо, без жодної спроби прикрасити дійсність. — Можливо, ми перетнемося під час битви Кривотворцем, якщо ви будете там. А можливо, я знайду і вб’ю Кривотворця раніше. Тоді... ні, ми не побачимося. Але пам’ятай, що ти мені обіцяв.
— Пам’ятаю, — Морган слабо посміхнувся і на мить міцно обійняв друга.
Відсторонившись, він легко скочив у сідло. Поруч прилаштувалася Либідь на своєму скакуні.
— Ми готові вирушати, — коротко кинула вона.
Морган з сумом востаннє окинув поглядом спокійне обличчя Велеслава, намагаючись закарбувати його в пам’яті. Потім він перевів погляд на відьму.
— Дякую за допомогу, — видавив він із себе, дивлячись прямо на відьму.
— Будь ласка, — відкарбувала Манара з такою інтонацією, наче залюбки спопелила б весь загін на місці. Потім вона різко повернулася до ельфа: — А ти чого досі не зібрався?
— Тобто? — Велеслав здивовано закліпав очима.
— Мій любий хлопчику, — несподівано м’яко, майже по-материнськи промовила вона, — ти їдеш з ними.
Морган ледь не випустив поводи, приголомшено втупившись у відьму.
— Вони шукають Кривотворця, і це твоя мета також. Розумніше йти разом, — але Манара не була б собою, якби не додала отрути: — У гіршому випадку, доки звіролюди шматуватимуть цих нездар, ти зможеш спокійно і непомітно дістатися своєї цілі.
— Жіночко, вам явно бракує оптимізму, — розплився в усмішці Оцелот, під’їжджаючи ближче. — А може, вам просто бракує чоловіка? Якщо хочете, щоб я затримався тут ще на кілька годин, так і скажіть, я домовлюся з королевою.
Відьма зробила вигляд, що найманець — це порожнє місце.
Велеслав на мить завмер, вдивляючись в обличчя Ма́нари. Його різнобарвні очі звузилися, намагаючись знайти підвох у її словах, але Манара залишалася незворушною. Ельф повільно кивнув, приймаючи це рішення як належне.
— Добре, — спокійно відповів він. — Мені знадобиться лише кілька хвилин.
Він глянув на Моргана — у цьому погляді на коротку мить промайнув ледь помітний теплий блиск.
Манара повільно підійшла до коня Моргана. Її тонка рука, біла, як кістка, лягла на загривок тварини, і кінь під вершником миттєво завмер, наче заціпенівши від жаху.
— Слухай мене уважно, Вульфхарте, — просичала вона, підвівши очі до хлопця. — Якщо з ним щось станеться через твою дурість або ... «емоційність»... те темне полум'я Кривотворця, що палало у тобі, здаватиметься тобі милим теплим вогником у порівнянні з тим, що я з тобою зроблю. Я знайду тебе в будь де.
Велеслав вийшов з будинку, міцно стискаючи в руках невелику дорожню сумку. Він зупинився на порозі, невпевнено дивлячись на Манару, наче підсвідомо очікуючи на якийсь черговий хитрий трюк чи випробування. Його переповнювало дивне, майже забуте відчуття: цього разу він не тікав, не виборював право на свободу — його просто відпускали.
— Ти дійсно мене відпускаєш? — запитав він, і в його голосі пробриніла тінь сумніву. — Ось так просто?
— Відпускаю? — Манара вигнула брову, і в її погляді на мить промайнуло щось схоже на іронічну гордість. — Хлопчику мій, я ніколи не тримала тебе тут силою. Це завжди був твій вибір. Ти сам повернувся сюди три роки тому, бо в тебе з’явилась мотивація. І хоча я не скажу, що мені до вподоби те, що саме дає тобі сили... але це твій шлях.
Вона зробила кілька кроків назад, і її постать почала стрімко втрачати чіткі контури. Тіло відьми розчинялося, перетворюючись на густий темно-фіолетовий туман. З цього мороку почали виринати нові форми: спершу розправилися два велетенських крила, потім вигнувся довгий хвіст, а тіло вкрилося лускою, що виблискувала, наче пір’я рідкісного птаха. За мить Манара в подобі величного птаходракона змахнула крилами, здіймаючи вихор пилу, злетіла в похмуре небо й зникла серед хмар.
Велеслав мовчки спостерігав за її польотом, а потім повільно підійшов до воза й сів поруч із Меп. Картографка дивилася на місце, де щойно стояла відьма, з широко розкритими від подиву очима, не в змозі вимовити ні слова.
Ельф востаннє глянув на дім, у якому провів більшу частину свого життя. Він не відчував ні жалю, ні туги — лише чітке розуміння того, що він переступив невидимий поріг. Він знав: що сюди він більше ніколи не повернеться.
*****
Будинок Манари поступово зник за пеленою туману. Ще пів години подорожі — і вони вийдуть на тракт Адрайеля, про який згадував Оцелот. Морган раз по раз озирався на віз, наче перевіряючи, чи не розчинився Велеслав у повітрі, як галюцинація. Але ельф був тут: він сидів поруч із Меп, нерухомий і зосереджений.
Меп намагалася малювати мапу, але олівець постійно завмирав у її руці. Вона то і діло кидала боязкі погляди на супутника, наче збиралася з духом.
— Я... я пишу, — нарешті витиснула вона, не наважуючись подивитися йому в очі. — Пишу справжню історію ельфійського народу.
Велеслав ніяк не відреагував. Він дивився кудись удалечінь, і здавалося, що слова дівчини пролітають крізь нього, як вітер крізь гілля.
— Можна... тобі... тобто, вам... поставити кілька уточнювальних запитань? — Меп затамувала подих.
Тиша затягнулася настільки, що дівчина розчаровано опустила голову, змирившись із поразкою.
— Питай, — несподівано пролунав його голос. — Але за умови, що питання будуть розумними. Якщо почнеш про розмови з деревами чи обійми з єдинорогами, то розмову закінчено.
Очі Меп миттєво засяяли. Вона відкинула мапу й витягла з сумки товстий записник, схожий на справжній фоліант.
— Це правда, що ельфи живуть багато сотень років? — випалила вона, готуючись занотовувати.
— Ні. Вік ельфа майже такий самий, як у людини. Може, трохи довший, але точно не сотні років.
Меп зітхнула й рішуче викреслила рядок у книзі.
— А як щодо мови тварин? Ви її розумієте?
— Ні.
— А дихати під водою? — запитала дівчина з надією.
Велеслав повільно повернув до неї голову й вигнув брову.
— Ти бачиш у мене зябра? — запитав він з льодом у голосі.
— Ні... — прошепотіла Меп і знову щось перекреслила.
— Це правда, що...
— У тебе весь записник забитий цим мотлохом? — перебив він її.
— Це не мотлох, це твердження з літописів!
— Дай гляну.
Велеслав узяв книгу, швидко перегорнув кілька сторінок, ковзаючи поглядом по акуратних записах. Потім він так само мовчки повернув її власниці.
— Окрім того, що в нас кращий зір та слух... — він зробив паузу, — можеш викреслити все. Геть усе.
Меп розчаровано подивилася на свій перекреслений записник. Її омріяний світ магічних ельфів щойно розсипався на порох під ударами сухої правди Велеслава
— Жорстко ти з нею, — кинув Морган, порівнявшись із возом
— Вона хотіла писати правду — нехай пише, — Велеслав байдуже знизав плечима. — А казок про ельфів у вашому світі й так повно.
Меп, яка спочатку пригнічено розглядала свої перекреслені записи, раптом підняла голову. В її очах замість образи спалахнув новий, ще гостріший інтерес. Вона уважно подивилася на ельфа, наче намагаючись побачити його справжню суть за маскою холодності.
— Тоді... розкажіть ви? — тихо запитала вона. — Не казку. Щось справжнє про ваш народ? Те, про що не пишуть у книгах.
— У мене немає часу на забавки, — відрізав Велеслав, відвертаючись.
— А знаєш, це навіть непогана ідея, — раптом втрутилася Либідь. Вона їхала трохи попереду, але уважно прислухалася до розмови. — Ніхто не розкаже правдиву історію про ельфів краще за самого ельфа. Якщо цю книгу прочитають бодай кілька людей і замисляться... це вже буде недарма. Пам'ять — це теж зброя, Велеславе.
Ельф замислився. Він глянув на Меп, яка з надією стискала свій записник, а потім на Либідь. Погляд його різнобарвних очей став глибшим.
— Я подумаю над цим, — нарешті промовив він. Його голос пом'якшав, хоча він все ще намагався здаватися неприступним.
Вони виїхали на стару дорогу. За розрахунками Оцелота, ця дорога мала привести їх до Адрайеля приблизно за півтори доби, якщо погода не зіпсується, а коні витримають темп.
Королева Либідь порівнялася з возом, на якому сидів Велеслав. Вітер розвівав її волосся, а погляд був прикутий до горизонту.
— Як гадаєш, Велеславе... чи знайдемо ми Кривотворця у колишній ельфійській столиці? Чи він обере інше місце для свого... трону?
— Ні, — спокійно відповів ельф, навіть не повернувши голови. — Він не чекатиме нас на порозі. Але ваша ідея впіймати живим звіролюда, який здатен говорити, має сенс. Кривотворець не тримає своїх слуг у повному невіданні.
Він зробив коротку паузу, прислухаючись до шурхоту лісу, що залишився позаду.
— Ваша знайома Аспід вже знає маршрут розвідки. Вона скоріше за все готує пастку в Адрайелі й, імовірно, буде там особисто. Спіймаймо її — і можливо ми отримаємо ключ до його лігва.
— Клята зміюка, — процідив крізь зуби Морган, міцніше стиснувши поводи. Спогад про те, як вона маніпулювала ними, досі викликав у нього напад люті. — А як він взагалі виглядає? Цей Кривотворець... Ти бачив його хоча б на картинках?
Велеслав подивився на друга. Його різнобарвні очі в променях вечірнього сонця здавалися прозорими.
— Манара сказала, що коли прийде час, я відчую і зрозумію, що це він. Його присутність це не просто вигляд. Це холод та вогонь, що випалює душу. Але я впевнений у одному: він не виглядатиме як звичайний звіролюд. Те, що породило таку темряву, має іншу подобу.
*****
Темрява Кривотворця захопила мандрагор, не вбивала їх — вона перетворювала їх.
Спочатку їх кінцівки починали ворушитися швидше, ніж зазвичай. Тонкі, білі, схожі на людські вени відростки від різних мандрагор торкалися один одного . Шкіра-кора на місці зіткнення розм’якшувалася, ніби розтоплений віск, і корені впліталися, наче нитки в один моток. З’єднання супроводжувалося тихим, вологим хрускотом.
Потім почали виростати тіла. Не по одному — відразу по кілька. Спочатку це були лише торси, без рук і ніг, з обличчями, що кричали без звуку. Їхні роти були розтягнуті в безкінечному стогоні, очі — білі, без зіниць. Але вони не стояли окремо. Коріння, що вже сплелися , тягнули їх один до одного. Грудні клітки зливалися, а ребра проростали крізь шкіру сусіда, хребти вигиналися в одну спільну дугу. М’язи з одного тіла переходили в інше, ніби нитки, що прошивають тканину.
Коли з’єднувалося три-чотири тіла, то починали рости кінцівки. Руки, що виростали з плечей, були довгі, тонкі, з пальцями, що закінчувалися корінням. Ноги були не людські, а павучі, багатосуглобові, вкриті корою й людською шкірою одночасно. Кожна нова кінцівка народжувалася з болісним хрускотом ламалися й перебудовувалися, м’язи рвалися й зрощувалися заново. Обличчя, що були на тулубах, не зникали — вони залишалися, кричали, плакали, скривилися в агонії, але тепер вони були частиною однієї істоти. Очі дивились у різні боки, роти відкривалися в різний час, але крик був один, багатоголосий, пронизливий, що йшов зсередини.
Коли з’єднувалося десяток — утворювалася маса. Тіла вже не можна було розрізнити окремо. Вони перетворювалися на павуче тіло: вісім довгих, суглобистих лап, вкритих корінням і людською шкірою, з якої стирчали голови, руки, обличчя. З центру маси виростав великий та горбатий тулуб, з якого стирчали десятки рук, що тягнулися до неба. Голови на ньому кричали в унісон, створюючи дисгармонійний хор болю й люті.
Сила Кривотворця не просто сплітала, вона змушувала їх відчувати одне одного. Кожен біль, кожен розрив м’яза, кожне зрощення кісток відчувався одночасно всіма. Вони кричали не окремовони кричали як єдине ціле. І цей крик був не просто звуком, це була хвиля темряви, що поширювалася лісом, притягуючи нові корені, нові тіла, нові жертви.
Коли монстр піднявся на повний зріст, то він уже не був зграєю мандрагор. Він був одним. Одним жахливим створінням, де кожна частина страждала, кожна голова кричала, кожна рука тягнулася до живого, щоб приєднати його до себе. Бо Кривотворець створив монстра... ім'я йому Голод
