Раді Вас бачити!

З’ясувати, про яку саме новобудову йшлося, виявилося нескладно. Єдиною масштабною спорудою в Хачбеї був новий храм богині Айни, який зводили на знак подяки за порятунок країни від звіролюдів.

— Це несправедливо, — процідила Луна, з неприхованим незадоволенням розглядаючи величні стіни храму. — Якби не мій брат, королева Либідь та Велеславчик... це їм мали б дякувати. А не ставити пам'ятники тій, хто просто спостерігав із небес.

— Велеславчик?! — Кассандра здивовано вигнула брову, почувши таку пестливу форму імені ельфа. Вона уважно подивилася на дівчину, наче збиралася щось заперечити, але в останню мить передумала.

— Я знаю, про що ти думаєш, — впевнено випередила її Луна. — Що він пішов і більше не повернеться. Що він, можливо, забув нас... Моргана... чи мене. Але я точно знаю: це не так. Він обов’язково повернеться і більше нікуди не піде.

— Хіба тебе забудеш? — сумно всміхнулася Кассандра. — Але, Луно... він пішов три роки тому. У нього є мета. І після того, як він виконає свою місію, він... він зникне. Назавжди.

Луна нічого не відповіла, лише вперто стиснула губи, відмовляючись приймати таку реальність.

— Добре, пішли, — Кассандра рушила вперед, ховаючи обличчя в тіні каптура.

— Так. Впіймаємо цього Слизняка! — підбадьорила себе Луна, торкнувшись своїх кинджалів схованих під плащем.

Храм Айни був ще недобудований, оточений риштуваннями, а вхід для простих вірян був суворо заборонений. Проте той факт, що Слизняк облаштував своє лігво саме тут, говорив сам за себе: жерці богині вірили ще в одну силу — у дзвінку золоту монету.

Біля входу у храм п’ятеро жерців натхненно вигукували цитати з писань богині Айни. Вони розхвалювали її «цілющий вогонь», що нібито здатен вилікувати будь-яку хворобу та затягнути найстрашніші рани. За їхніми словами, лише істинно віруючі отримають захист від темряви, що знову згущується над світом. Дійшло навіть до того, що вони приписали Айні порятунок столиці: мовляв, саме завдяки спільній молитві в головному соборі звіролюди відступили три роки тому.

Луна та Кассандра впевнено попрямували до масивних дверей.

— Сюди не можна! — два кремезних «жерця» перетнули їм шлях. Кассандра миттєво оцінила їхні важкі кулаки та холодні погляди: ці двоє мали такий же стосунок до святості, як вона сама — до королівського престолу. Звичайна банда в рясах. Воїтелька завагалася: починати бійку означало знову налякати Слизняка і дати йому шанс зникнути в підземеллях.

Раптом Кассандра здригнулася від гучного, розпачливого ридання Луни.

— Як же так?! — заголосила дівчина, витягуючи руки, які тремтіли наче у хворої на лихоманку старої. — Я так сподівалася, що Велика Айна подарує мені зцілення! Я пройшла такий довгий шлях, щоб стати однією з перших, хто отримає благословення в цьому новому величному храмі!

— Вибач, дитино, але храм ще не готовий приймати вірян, — до них неспішно підійшов чоловік у розкішній рясі з густою позолотою. Судячи з самовдоволеного вигляду, це був настоятель.

— О, милостива Айно! Зціли мене! — Луна з риданнями впала на коліна, припадаючи обличчям майже до самої землі біля ніг настоятеля.

Навіть Кассандрі стало ніяково від того, наскільки переконливо Луна грала свою роль. Дівчина дістала з-під плаща важкий гаманець. Від «тремтіння» в її руках золоті монети всередині голосно й спокусливо забрязкали. Очі настоятеля миттєво спалахнули хижим блиском.

— Я хотіла піднести це на вівтар як скромну пожертву... — схлипувала Луна. — Але, мабуть, доведеться роздати гроші бідним на ринку. Може, хоч так богиня побачить мою щирість... Допоможи мені піднятися, сестро!

Луна простягнула руку до Кассандри, показово повільно підводячись із колін. Настоятель не зводив погляду з товстого гаманця, у якому, судячи зі звуку, було ціле багатство.

— Знаєте... можливо, я зможу вам допомогти, — солодко промовив він, розгладжуючи позолочену рясу. — Доброта Айни не знає меж, а ваші страждання розчулили моє серце.

— Дякую вам, ви добра людина, — слабким голосом прошепотіла Луна.

— Пропустіть їх, — владно наказав настоятель охоронцям, а потім мазнув липким поглядом по дівчатах. — Ідіть за мною. До вівтаря...

Луна та Кассандра йшли за настоятелем, і чим далі вони заглиблювалися в храм, тим більше їх вражала його розкіш. Храм Айни в Хачбеї нічим не поступався столичному: масивні колони, вкриті товстим шаром позолоти, та вишукані вітражі, крізь які сонячне світло падало на підлогу різнокольоровими плямами. На одній із фресок був зображений бог Сайрен — покровитель Хачбея, величний юнак із довгим блакитним волоссям і мерехтливою лускою на тілі, що самотньо стояв на фоні бурхливого океану. Поруч, на іншій стіні, розгортався сюжет перемоги: Айна у сяючих обладунках долала підступного бога Анаксагора.

Біля самого вівтаря височіла головна статуя — величезна позолочена постать Айни з розпростертими крилами за спиною та величним вінцем на голові.

— Ви можете залишити своє підношення прямо тут, біля ніг Богині, — солодко промовив настоятель, обертаючись до дівчат.

Він не встиг договорити: Кассандра блискавичним рухом вихопила меч і з глухим звуком опустила важку руківку на його потилицю. Чоловік, навіть не зойкнувши, мішком осів на підлогу. Луна, не гаючи ні секунди, допомогла подрузі відтягнути непритомне тіло до невеликої комори, де зберігалося церковне начиння. Вони замкнули двері на важкий засув.

— У нас обмаль часу, перш ніж він отямиться або його хтось почне шукати, — кинула Кассандра, витираючи долоні об штани.

— Слизняк не став би ховатися тут, на видному місці, — Луна швидко озирнулася навколо, шукаючи очима хоч якийсь натяк на таємний вхід. — Має бути підвал, погріб або таємний хід. Такі щури, як він, люблять вогкість і темряву підземель.

Луна та Кассандра обережно прочинили двері до підвалу. Ті піддалися без жодного скрипу — занадто легко, ніби запрошували їх усередину.

Щойно вони почали спускатися, повітря змінилося. Воно стало важким, сирим і просякнутим якимось специфічним запахом. Підвал виявився велетенським — похмурим, спотвореним відображенням храму, що височів над ними. Ті самі арки, ті самі колони… тільки тут камінь був темніший, ніби ввібрав у себе кіптяву і щось значно гірше.

З глибини коридору долинало монотонне бубоніння. Слів було не розібрати, але сам звук пробирав під шкіру, змушуючи думки сповільнюватися, наче їх затягувало в болото.

— Щось мені це дуже не подобається, — прошепотіла Кассандра, кладучи руку на руків’я меча. — Луно, за моєю спиною. Крок у крок.

Вони зазирнули до дальньої зали — і завмерли.

Біля стіни височів вівтар, спотворений переплетінням почорнілих кісток. Він нагадував щось виросле, а не складене. На ньому покоївся велетенський череп оленя з розлогими рогами, що виблискували у світлі смолоскипів, наче були вологими.

Перед вівтарем, низько схилившись до самої землі, стояв Слизняк.

— Попався! — не втрималася Луна, виходячи з тіні. — Ану підводься! Ми здамо тебе міській варті, і цього разу ти не відкупишся—

Щось вистрелило з-під його каптана.

Довге, вологе щупальце зі свистом розсікло повітря там, де щойно стояла Луна. Дівчина встигла відскочити в останню мить, відчувши, як холодний слиз бризнув на чобіт.

За першим вирвалися ще три мацаки, роздираючи дорогу тканину, ніби вона була папером.

Слизняк повільно випрямився.

Те, що раніше було людським обличчям, розквітло огидною пащею — кілька рядів тонких, як голки, зубів ворушилися, ніби жили окремо. Над цією прірвою світилися два вузьких, абсолютно чорних ока.

Слизняк діяв із жахливою, нелюдською наполегливістю. Одне його мацако, вкрите липким слизом, невпинно тягнулося до Луни, тоді як інше, довжиною в кілька ліктів, атакувало Кассандру. Воїтелька крутнулася, пропускаючи удар над головою, і блискавичним рухом відрубала край кінцівки. Проте її серце стислося від жаху: відрубана частина ще не встигла торкнутися підлоги, як на її місці з вологого м'яса виросло нове вістря.

Луна намагалася сховатися за старими ящиками, але потвора одним ударом розбивала дерево на друзки, засипаючи дівчину трісками. Звіролюд повільно, майже граційно пересувався до дверей, намагаючись перекрити дівчатам єдиний шлях до відступу. Раптом ще одне приховане щупальце обвилося навколо ноги Луни. Дівчина скрикнула, втратила рівновагу і впала, боляче вдарившись об камінь. Потвора почала тягнути її до своєї пащі, яка роззявилася так широко, що здавалася чорною дірою.

Кассандра вмить опинилася поруч. Вона вклала всю силу в удар, розсікаючи щупальце навпіл і звільняючи подругу.

— Ми його так не здолаємо! — вигукнула Луна, підводячись на тремтячих ногах. — Воно відновлюється швидше, ніж ти б’єш!

— Отже, треба знайти його слабке місце і нанести один точний удар! — Кассандра важко дихала, відбиваючись від чергової хвилі атак.

— Або... — Луна раптом завмерла, принюхуючись. Важкий, нудотний запах нарешті став впізнаваним. Ворвань. Рідкий жир морських тварин, на якому трималося все освітлення Хачбея.

Не гаючи ні секунди, Луна схопила зі стіни важку лампу і щосили жбурнула її в черево монстра. Скло розлетілося зі дзвоном, і яскраво-помаранчеве полум’я вмить охопило слизьке тіло. Слизняк заревів — цей звук був схожий на скрегіт металу об камінь. Луна схопила другу лампу, потім третю, методично перетворюючи потвору на живе багаття.

Підвал наповнився нестерпною спекою та чорним димом. Слизняк метався, збиваючи полум'ям ящики, його регенерація не встигала за вогнем, який випалював саму суть його перетвореної плоті.

— Біжімо! — Кассандра мертвою хваткою вчепилася в руку Луни й потягнула її до виходу, поки палаюча гора м’яса остаточно не завалила прохід.

Дим із підвалу ставав дедалі густішим, несучи з собою сморід горілого м’яса та ворвані. Настоятель, якого вони нещодавно зачинили в коморі, вже встиг звільнитися і тепер стояв посеред зали, тицяючи пальцем у бік дівчат. Його ряса була зім'ята, а обличчя пашіло гнівом.

— Схопіть їх! — верещав він. — Ці єретички намагалися вбити мене і спалити святиню!

— Нас схопити? — Луна витерла сажу з лоба, важко дихаючи. — Та у вас у підвалі звіролюд ритуали проводив на кістках! Поки ви тут про пожертви казки розповідали.

— Звіролюд?.. — Обличчя настоятеля миттєво зблідло, перетворившись із червоного на землисто-сіре. — Ви брешете! Це... це неможливо!

— То перевірте самі, — холодно кинула Кассандра, не випускаючи руків’я меча.

Двоє вартових, прикриваючи обличчя хустками, обережно спустилися сходами. За хвилину вони повернулися, і їхні очі були сповнені жаху.

— Там дійсно... якась потвора. Підсмажена, але видно, що то не людина. Навколо вівтар із черепами.

Настоятель безсило опустився на лаву, дивлячись у порожнечу. Весь його світ, побудований на золоті та брехні, почав руйнуватися.

— Впевнена, Верховний єпископ «зрадіє» новині, що в новому храмі Айни оселилася нечисть, — докинула Луна, намагаючись непомітно поправити плащ.

— Що там у тебе? — раптом запитала Кассандра, помітивши дивний рух дівчини.

— Нічого... — Луна невинно закліпала очима, намагаючись здаватися максимально непричетною.

— Луно, ти ж знаєш, на мене це не діє. Діставай.

Дівчина тяжко зітхнула і витягла з-під плаща ту саму кам’яну табличку. Дивні символи на ній тепер здавалися просто різьбленням, жодного магічного сяйва не залишилося.

— Вона лежала біля вівтаря. Це треба показати архімагу. Може, він зрозуміє, що це за «чорна мова».

— Нікуди ви не підете, — втрутився старший вартовий, виходячи вперед. Його голос був суворим і не допускав заперечень. — Ви заарештовані до з’ясування обставин.

— Ми тут за таємним завданням самої королеви Либідь! — впевнено вигукнула Луна, розправивши плечі.

Вартові перезирнулися. У Хачбеї ім'я королеви мало вагу, але закон був законом.

— Розповісте це її батькові, — відрізав старший. — Лорду Аргону. Він якраз у місті з інспекцією. Ведіть їх!

*****

Лорд Аргон слухав пояснення настоятеля з непроникним обличчям. Його пальці повільно вистукували по підлокітнику важкого крісла, і цей звук діяв на нерви жерця сильніше за крики.

— Ми не знали, що він контрабандист! — затинаючись, виправдовувався настоятель. — Він був найчемнішим із вірян, щедро допомагав нашому храму... Можливо, ці відьми, ці служниці зла, самі перетворили бідолашного на потвору за допомогою чорної магії! І ще й зухвало брешуть, ніби виконують наказ самої королеви!

Аргон перевів холодний погляд на дівчат.

— Що ви на це скажете?

— Ми... — почала було Кассандра, готуючись до сухого рапорту.

— Я все розповім! — перебила її Луна. Вона натхненно розправила плечі. Її розповідь була сповнена барв та героїзму, хоча істину вона «дещо» підкоригувала.

— Ми спокійно прогулювалися ринком, аж раптом помітили підозрілу особу. Від тієї магічної таблички в його руках аж віяло темрявою! Звісно, ми вирішили простежити за ним, щоб потім вивести охорону на лігво ворога. Але коли він зайшов у святе місце... о, моє серце мало не зупинилося від страху за вірян! Я та мій вірний зброєносець Кассандра ризикнули життям, бо розуміли: кожна хвилина зволікання може коштувати комусь життя!

Аргон вислухав її до кінця, ледь помітно зітхнувши.

— Ти занадто юна, щоб так необачно ризикувати, Луно. Якби твій брат дізнався про ці пригоди, він би точно їх не схвалив.

— Заарештуйте їх! — Настоятель уже майже зірвався на крик. — Вони спалили майно храму!

— Ви це зараз серйозно? — Аргон вигнув брову, і в його голосі почулася крижана зневага. — Звіролюд влаштував капище у підвалі вашого храму, прямо під вашим носом. А заарештувати я маю дівчат? Я мав би кинути за ґрати вас, але не хочу давати приводу для чуток про втручання світської влади у справи церкви. Тому єпископ просто отримає від мене дуже детального листа. Він має знати, що ви коїте, прикриваючись саном. Виведіть його!

Коли за обуреним настоятелем зачинилися двері, в кабінеті запала тиша. Аргон пом'якшав.

— Морган, звісно, не знає про твої витівки, Луно? Я правильно розумію?

— Не зовсім, — винувато посміхнулася дівчина, намагаючись повернути собі безтурботний вигляд. — А він випадково не в місті? Хотілося б побачитися.

— Хіба він не сказав? — Аргон здивовано глянув на неї. — Він разом із Либідь поїхав у розвідку до Темного Лісу.

Луна завмерла. Усмішка миттєво зникла з її обличчя, а в очах з'явився такий глибокий, первісний страх, якого Кассандра ще ніколи в неї не бачила.

— Темний Ліс?...— прошепотіла Луна. Її обличчя стало білим, як полотно. Вона знала, що брат на небезпечній службі, але Темний Ліс... це було місце, звідки не повертаються. Принаймні, людьми.

Аргон помітив, як вона змінилася.

— Впевнений, з ними все буде гаразд. Інакше я б не відпустив свою доньку.

— Братику... — ледь чутно промовила Луна