Спочатку:
На сторінку книги
Глава 4
4.1
Митар Ганс недовірливо мружився, розглядаючи Луну та Кассандру. По його обличчю, що нагадувало пом’ятий пергамент, було зрозуміло: він чудово знає, де переховується Слизняк, але ділитися інформацією не збирався.
— Поняття не маю, хто такий цей ваш Слизняк, — буркнув він, відводячи погляд.
— Зрозуміло, — з фальшивим сумом у голосі зітхнула Луна. — Не знаєте, то й не знаєте. Що ж, тоді чекайте на гостей зі столиці. Вони, звісно, далеко не такі привітні, як я, але що вдієш... служба.
— Яких ще гостей зі столиці? — Ганс на мить завагався, і в його очах промайнула тінь тривоги.
— А я хіба не згадувала? — Луна здивовано підняла брови. — Я виконую особисте доручення королеви.
Ганс голосно пирхнув і схрестив руки на грудях і нервово сіпая оком сказав:
— Пфф! Так я і повірив. Дівчисько з лютнею за плечима це таємний агент корони?
— Не тільки з лютнею, а і з кинджалами. Подивись на нас. Хіба ми схожі на простолюдин ? Я особисто знаю королеву Либідь, — впевнено продовжила Луна, зробивши крок ближче і понизивши голос до конфіденційного шепоту. — Вона переконана, що Слизняк пов'язаний зі звіролюдами. Її Величність хотіла розібратися з цим тихо, без зайвого галасу та паніки в порту. Але, мабуть, не судилося. Коли сюди прибуде каральний загін, вони перевернуть кожну бочку. Полетять голови Слизняка і всіх, хто хоч раз подав йому руку чи закрив очі на його справи.
— Ви блефуєте, — невпевнено кинув митар, але його чоло вкрилося дрібними краплями поту.
Луна важко видихнула, наче виражаючи щирий жаль за долю нерозумного чиновника.
— Пішли, Кассандро. Ми зробили все, що могли. Далі нехай працюють кати.
Кассандра, зберігаючи кам'яне обличчя, коротко кивнула. Не встигли вони відійти й на кілька кроків, як у спину почулося хрипке:
— Зачекайте!
Дівчата зупинилися. Ганс нервово озирнувся і процідив крізь зуби:
— Склад на самому краї порту. Старий, із зеленими дверима. Але затямте: я вам нічого не казав!
— Дякуємо за співпрацю, — Луна ледь помітно посміхнулася кутком вуст.
Коли вони відійшли на безпечну відстань, Кассандра схилилася до її вуха:
— «Доручення королеви»? Серйозно?
— Я імпровізувала, — безтурботно відгукнулася Луна, підморгнувши подрузі. — До того ж, технічно я не збрехала — я справді знаю королеву. Вона просто не в курсі, що доручила мені.
*****
Важкі двері складу охороняли двоє найманців. Для досвідченого бійця вони не становили великої загрози, але план Луни вимагав терпіння: потрібно було дочекатися самого Слизняка.
Дівчата влаштували засідку в напіврозваленому сараї навпроти. Крізь щілини в гнилій деревині склад Слизняка було видно як на долоні. Вже за першу годину Луна зрозуміла одну істину: вона ненавидить чекати. Три години нерухомого спостереження за однією точкою здавалися їй вічністю. Очі пекли від напруги, а ноги заніміли, але вона не сміла поворухнутися.
Кассандра ж навпаки — спокійно відпочивала поруч із заплющеними очима. Перед тим, як поринути у цей дивний стан напівсну, вона сухо кинула: «Ти взялася за це, Луно, ти і веди. Моя справа — твоя безпека та прикриття спини».
«Цікаво, як там братик? Хто прикриває спину йому?» — мимоволі подумала дівчина. Луна була надто кмітливою, щоб повірити в казки про «політичні справи». Вона відчувала: Морган вплутався у щось смертельно небезпечне. Спершу вона навіть хотіла таємно поїхати слідом або вмовити його взяти її з собою. Але вчасно зупинилася. Це було б надто по-дитячому. Морган би нізащо не взяв її в таку подорож, а вона лише вкотре підтвердила б у його очах статус «маленької сестрички», яку треба оберігати. Вона хотіла довести, що може бути корисною тут, у Хачбеї.
Раптом тишу порту розірвав цокіт копит. До складу під’їхав невеликий загін.
У центрі був чоловік — неймовірно гладкий, із блискучою лисиною. Через надмірну вагу він пересувався повільно, важко перевалюючись із ноги на ногу, наче справді був покритий шаром слизу. Це точно він. Слизняк у супроводі трьох охоронців попрямував до дверей.
«Отже, Слизняк і щонайменше п’ять головорізів», — швидко підрахувала в умі Луна. Вона обережно торкнулася плеча супутниці.
— Касс, прокидайся. Він зайшов усередину.
Залишалося головне питання: як пробратися всередину, не здійнявши галасу і не налякавши Слизняка раніше часу. Луна лише хитро примружилася — план уже визрів у її голові.
— Не підходить! Занадто малий і смердить гниллю! — голосно заявила Луна, зупинившись біля чергової будівлі в портовому ряду.
— Як скажете, господарко. Будемо дивитися далі, — смиренно схиливши голову, відгукнулася Кассандра, яка ледве стримувала посмішку від гри своєї підопічної.
— А цей взагалі трухлявий! — Луна діловито постукала кулаком по стіні іншого складу. — Дах завалиться при першому ж дощі. Як я потім свій товар витягатиму? Геть не підходить!
— Як скажете, господарко, — монотонно повторила «служниця».
Луна зупинялася біля кожних дверей, влаштовуючи справжній рознос: то дах дірявий, то двері ненадійні, то щурів забагато. Найманці Слизняка, що нудьгували на варті, зацікавлено перезирнулися. Дівчина не виглядала як бідна сирота: вона трималася гордо, а на ремені демонстративно висіли кілька важких гаманців. Кожен крок супроводжувався гучним, приємним дзвяканням золота (хоча насправді Луна напхала туди всякого металевого сміття, знайденого в сараї).
Нарешті вона зупинилася прямо перед складом Слизняка. Оглянула його з голови до ніг і задоволено кивнула:
— О, а цей нічого. Міцний та надійний. Підійде! Оформлюємо його.
— У нього вже є господар, красуне, — ліниво відповів один із найманців, уже прикидаючи в умі скільки золота у її гаманці.
— І що з того? — Луна зверхньо фиркнула і вперла руки в боки. — Ти хоч знаєш, хто я така?
Охоронці знову перезирнулися, намагаючись згадати, чиєю донькою може бути це нахабне дівчисько.
— Ми не зна... — почав був один, але не встиг закінчити.
Луна блискавично вгатила йому кулаком під дих. Поки найманець ловив ротом повітря, вона, вклавши у рух усю свою вагу, додала важкий удар по потилиці. Чоловік мішком звалився на бруківку.
Другий охоронець лише встиг відкрити рота, як отримав нищівний удар у щелепу від Кассандри. Не даючи йому оговтатися, воїтелька схопила його за волосся і з глухим звуком вгатила головою об кам’яну стіну складу.
За кілька секунд перед входом лежали два нерухомі тіла. Луна обтрусила руки й поглянула на двері.
— Шлях вільний. Заходимо
Всередині складу панувала сирість і густа темінь, яку розсіювало лише слабке світло кількох ліхтарів. Дівчата рухалися мов тіні: від ящика до ящика, від однієї купи мішків до іншої. Кожен вдих був обережним, кожен рух — вивіреним. Будь-який необережний звук у цій лункій порожнечі міг стати для них смертним вироком.
Двоє кремезних охоронців, відклавши зброю, зараз пітніли, виконуючи роль вантажників. Вони витягали з невеликої кімнати в глибині складу масивний дерев'яний ящик. У якийсь момент пальці одного з них зісковзнули, і ящик ледь не влупив об землю.
— Обережно, ідіоти! — просичав Слизняк своїм огидним, неприродно високим голосом. — Якщо пошкодите артефакт, я з вас шкуру здеру живцем! Відкривайте! Мерщій!
Налякані охоронці, витираючи піт з облич, поспіхом збили кришку. Слизняк підійшов ближче. Його очі зблиснули жадібним вогнем, коли він витягнув із соломи дивну річ — чорну кам'яну табличку, поцятковану написами темно-червоного кольору. Здавалося, написи не просто висічені, а пульсують, наче вени з запеклою кров’ю.
Луна примружилася, намагаючись розібратися в символах. Її серце тьохнуло: вона впізнала ці витончені, закручені лінії. Ельфійська. Але це була не та мелодійна мова пісень, яку вона знала, — ці руни випромінювали холод і темряву.
Захоплена побаченим, Луна зробила пів кроку вбік, щоб змінити ракурс, і в цей момент стара гнила дошка під її ногою зрадницьки скрипнула. Звук здався справжнім вибухом у тиші складу.
Слизняк миттєво здригнувся і притиснув табличку до грудей, наче скарб.
— Хто тут?! — верескнув він, задкуючи в тінь. — Перевірте там, негайно! Вбити будь-кого, хто висуне носа!
Двоє «вантажників»-охоронців миттєво підхопили свої мечі й почали повільно розходитися в різні боки, обходячи ряди ящиків, за якими ховалися дівчата.
Дівчата притислися до великого ящика, зливаючись із тінню. Луна витягла обидва кинджали, відчуваючи, як пальці мимоволі стискають руків'я до білих кісточок. Це була не тренувальна зала і не повчальні спаринги з Кассандрою. Це буде справжня бійка , де ворог не збирався вказувати на помилки, а прагнув випустити кишки. Попри те, що серце шалено гатило у ребра, слух став гострим, як бритва: вона чітко чула кожен крок охоронців.
«Три... два... один...» — відраховувала Луна про себе.
Як тільки важкий чобіт першого найманця з'явився в полі зору, дівчина блискавично випала з засідки. Перший ніж із хрускотом пробив шкіру взуття, буквально пришпиливши стопу ворога до дерев'яної підлоги. Не даючи йому скрикнути, Луна другим ударом вгатила ніж у коліно іншої ноги. Чоловік із глухим стогоном повалився на землю, не маючи сили підвестися. Луна холоднокровно відштовхнула його меч подалі й вирвала свої клинки з плоті.
Кассандра діяла ще стрімкіше. Одним коротким, професійним рухом вона вибила зброю з рук другого охоронця. Той, побачивши закривавлену ногу товариша та крижаний погляд воїтельки, миттєво втратив запал і кинувся навтьоки до виходу.
Третій найманець із диким криком спробував атакувати Кассандру зі спини, але та, навіть не озираючись, зробила напівповорот. Лезо її меча зустрів живіт нападника раніше, ніж той встиг замахнутися.
Самого Слизняка в залі вже не було. Попри свою статуру, він виявився напрочуд прудким — вікно в кінці складу було розбите, а за ним панувала нічна темрява порту.
— Ти диви... Втік швидше, ніж справжній слимак, — процідила Кассандра, витираючи лезо. Вона підійшла до пораненого Луною охоронця і наступила йому на понівечену стопу. — Кажи! Куди він побрів?
— Я... я не знаю! Клянуся! — простогнав той, обливаючись потом.
— Бачиш цю дівчину? — Кассандра кивнула в бік Луни, яка витирала кинджали з нетиповим для підлітка спокоєм. — Вона — єдина, хто стримує мене від того, щоб перерізати тобі горлянку прямо зараз.
Охоронець перелякано перевів погляд на Луну, шукаючи в ній милосердя, а потім знову на Кассандру, в очах якої бачив лише смерть.
— Я можу й відвернутися, — байдуже кинула Луна, перевіряючи гостроту леза.
— Він... він хоче отримати якесь благословення бога! — заверещав поранений. — У нього є сховок... у новобудові ! Більше нічого не знаю! Благаю, не вбивайте!
— Пішли, — коротко кинула Кассандра Луні. — Навряд чи він знає більше. Тільки божевільних фанатиків-сектантів нам зараз не вистачало.
